Суперзброя Рональда Рейгана. Як продумана стратегія США перетворила СРСР на банкрута й примусила вивести війська з Афганістану

Покарати імперію зла за Афганістан

П очатково торгові й економічні обмеження, які впроваджував Рейган, продовжуючи курс Картера, стосувалися зерна. Проте, ембарго не було вигідним для американських фермерів, а в СРСР швидко знайшли альтернативи. Тому у 1981 році обмеження зняли. Але Вашингтон не відмовився від своєї стратегічної мети змусити СРСР заплатити за Афганістан, запроваджуючи нові обмеження, зокрема, нафтогазові та технологічні.

Державний секретар США Александер Гейґ у липні 1981 року натиснув на мозоль радянської економіки — паливно-енергетичний сектор. Оскільки завдяки дохідності з продажу нафти та газу Кремль отримував доступ до технологій, які використовувались не лише для промисловості, а й для модернізації оборонно-промислового комплексу, Гейґ запропонував наступне. Його ідея полягала у тому, щоб обмежити доступ Радянському Союзу до дешевих кредитів і сучасних технологій, аби повністю зірвати будівництво трубопроводу Уренгой — Помари — Ужгород, по якому мав би надходити газ до Європи.

Союзники по НАТО не підтримували цю ідею. Особливо критично відреагували на таку ідею політики у Західній Німеччині та Франції. Вони вважали, що більших збитків зазнає Захід, а не СРСР. Експерти підрахували, що втрати від відрізання ринку обладнань буде коштувати до $265 млн для американських компаній, та до $870 млн — для європейських.

Утім, попри санкції, СРСР усе одно свій трубопровід добудує.

«Ви просите нас відбути з вами у подорож, але не кажете, куди ви прямуєте і де ми опинимося», — заявляв американським посадовцям міністр торгівлі Франції Мішель Жобер.

22 червня 1982 року без попередження радянської сторони Рейган підписав Директиву № 41. Вона заборонила експорт нафтового і газового обладнання до СРСР, виробленого як американськими компаніями, так і їхніми філіями у Європі.

Формальним приводом для обмежень стала ситуація у Польщі, де з грудня 1981 по липень 1983 року під тиском Москви ввели воєнний стан через масові страйки, очолювані профспілкою Солідарність.

Директива Рейгана ще більше посилила афганські санкції. У нього був чіткий розрахунок — зробити так, щоб економічні збитки СРСР становили щонайменше $20 млрд на рік. Окремим пунктом у директиві була прописана заборона надавати дешеві позики для радянського режиму. Згодом ставки зросли до 11,25%, а потім до — 17%.

«Десятиліття так званої розрядки стало свідком наймасштабнішого в історії нарощування Радянським Союзом військової потужності, — говорив Рейган в ООН у 1982 році. — Вони збільшили свої оборонні витрати на 40%».

Обмеженням команда Рейгана спонукала до внутрішніх політичних і соціально-економічних змін, які мали применшити можливості й вплив СРСР у світі. Показово, що тоді радянський експорт до США зростав майже по всіх позиціях — окрім високотехнологічної продукції.

До того ж у Вашингтоні були зацікавлені у контролі над радянською наукою, особливо тої, що становила «прямий інтерес» для Сполучених Штатів.

І своєю чергою США не збиралися ділитися власними розробками: наприклад, Міністерство оборони США заборонило понад 100 статей американських учених — учасників міжнародної конференції з проблем розробки оптичних приладів у Сан-Дієго за участю радянських науковців.

Цікаво, що замінити нафтопромислове американське обладнання на європейське або японське в СРСР намагались, але не змогли. Для радянського керівництва виникла гостра проблема у закупівлі труб потрібного діаметру. А пряма залежність від західних ринків збуту енергоносіїв і джерел твердої валюти пускала на вітер радянську стабільність. Виробництво у низці галузей в СРСР зростало, але збувати продукцію було нікуди. Тому пряма необхідність торгівлі з Заходом чутливо позначалась на економічній ситуації СРСР.

У 1984 році у своїй санкційній політиці США пішли навіть на деякі поступки, але не для технологій та обладнання для енергетичного сектору.

На початку 1980-х СРСР експортував 119 млн тонн нафти, 43 млн тонн нафтопродуктів та 35 млрд м³ газу. Це давало Кремлю близько $40 млрд на рік. Сама частка енергоносіїв в радянському експорті зросла з 46,8% на початку 1980-х років до 53,7% у 1985 році.

СРСР закуповував промислові товари й продовольство, хоча дефіцит торгівлі з розвиненими країнами лишався значним. Без нафтодоларів неможливими були озброєння і переозброєння, адже до обвалу цін на енергоносії нафтовий комплекс забезпечував 20% надходжень до бюджету і 70−75% усіх валютних надходжень.

Технологічна революція

У розвинутому світі в ті роки відбувалась справжня комп’ютерна революція, що суттєво впливала на промислове виробництво й виводила його на кардинально новий рівень. Натомість Радянський Союз, позбавлений доступу до високих технологій Заходу, був далеким від прогресу. Радянські програмісти й інженери щось пробували створювати своє, на фабриках і заводах намагалися провести модернізацію, але це виглядало доволі жалюгідно і не конкурентноспроможно.

Відтак СРСР поступово перетворювався на країну-бензоколонку або постачальника іншої сировини — це була єдина можливість заробити на експорті.

Тим часом у 1980-ті США почали тісно співпрацювати із Саудівською Аравією. Ця країна стрімко збільшувала обсяги видобутку нафти: з 2,34 млн барелів на день у грудні 1985 року обсяги зросли до 4,68 млн і до 6,21 млн барелів у серпні 1986. Та й ціни на нафту пішли вниз з $27,53 за барель до $13,1.

Відтак радянська нафта стала коштувати ще дешевше, близько $10 за барель. Для компенсації втрат і можливості отримати таку ж кількість імпортного обладнання, що і роком раніше, слід було продати вп’ятеро більше нафти. Якщо ж об'єм продажів залишився старим, то втрати СРСР могли сягати до $20 млрд щороку.

Для США дешева нафта була перевагою. СРСР втрачав до усіх 50% валютних надходжень. У Кремлі відмовились від більшої частини видобутку і транспортування нафти й газу. Щоб звести кінці з кінцями, СРСР був змушений влізти у вкрай невигідні для себе кредити.

За оцінками ЦРУ, дефіцит бюджету Радянського Союзу в 1985 — 1987 років зріс учетверо, а до кінця 1988 років — уп’ятеро і сягнув 100 млрд рублів, задля покриття якого СРСР був змушений вдаватися до нових позик на Заході на невигідних для себе умовах.

Замінити прибутки від нафти й газу було нічим. Країна, яка мала найбільший арсенал ядерної зброї у світі, уже не могла прогодувати своїх громадян.

На додачу більшість покупців радянської зброї стали неплатоспроможними, і у 1986 році прибутки від її продажу впали на 20%. Сама ж якість продукції радянської промисловості здебільшого була критично низькою і не відповідала запитам західних покупців. Рівень комп’ютеризації виробництва став провальним.

СРСР дійсно потрапив у соціально-економічну та фінансову кризу. Ситуацію погіршувала війна в Афганістані, що коштувала СРСР шалених сум. Планова комуністична економіка та військова агресія перестали приносити дохід. На додачу підтримка країн Варшавського блоку з боку СРСР ставала дедалі неможливою — це все потребувало великих коштів, яких більше не було, адже нафта не приносила колишнього прибутку.

Економічні труднощі змусили радянське керівництво на чолі з тодішнім генсеком Михайлом Горбачовим шукати діалогу з Заходом і оголосити нову зовнішньополітичну стратегію. Фактично в Кремлі підняли білий прапор завершення Холодної війни.

«Афганський народ протиставив свій героїзм найстрашнішій зброї сучасної війни з радянського арсеналу, — говорив Рейган у прокламації до Дня Афганістану. — Попри масовані бомбардування, хімічну та біологічну зброю, відважні афганські борці за свободу не дозволили майже 100-тисячним радянським окупаційним військам поширити свій контроль на значну частину країни. Ми й наші союзники чітко дали зрозуміти, що Афганістан залишатиметься центральним питанням в уряді США та у відносинах між Сходом і Заходом доти, доки радянські війська продовжуватимуть окупувати цю країну. Ми використовували та будемо використовувати всі наявні можливості».

У 1988 році Рейган відвідав Москву і гучно заявив на весь світ: «Чудові події відбуваються при перебуванні у владі Михайла Горбачова. По совісті кажучи, сьогодні я вже не можу називати Радянський Союз імперією зла».

Початкова мета санкцій Рейгана була виконана. У 1989 році Радянський Союз був вимушений вивести з Афганістану свої війська, бо більше економічно не витягував цю війну.

Радянська економіка так і не оговталась від економічної кризи до повного свого розпаду. А у 1991 році СРСР припинив існування.