Дама Сара, архієпископиня Кентерберійська. Як медсестра стала першою жінкою на чолі Англіканської церкви і чому це історична віха

Перша жінка, 106-та очільниця церкви

За майже 1500 років 105 чоловіків обіймали посаду архієпископа Кентерберійського, який є головним духовним очільником Англіканської церкви. Тож коли 25 березня Сара Маллаллі під час церемонії її інтронізації за традицією тричі вдарила патерицею у двері Кентерберійського собору, разом з ними вона відкрила й нову сторінку в історії церкви. Ще ніколи раніше жінка не була очільницею 85-мільйонної англіканської пастви в 165 країнах світу.

У своїй історії Англіканська церква пережила чимало по-справжньому революційних зрушень. Коли в XVI сторіччі Папа Римський Климент VII відмовився анулювати шлюб британського короля Генріха VIII з Катериною Арагонською, щоб той міг одружитися з Анною Болейн, монарх у 1534 році відокремив Англіканську церкву від підпорядкування Римсько-католицькій церкві і зробив її державною. Це поклало початок Англійській Реформації. Відтоді британські королі й королеви вважаються формальними головами Англіканської церкви, тоді як архієпископ Кентерберійський є її фактичним духовним очільником.

Утім, визнати право жінок на служіння англіканам виявилося ще важчим, ніж розірвати зв’язок з Ватиканом. Лише 32 роки тому, в 1994-му, жінкам було дозволено висвячуватися у священики Англіканської церкви. На той момент Сара Маллаллі вже пройшла половину свого нинішнього життєвого шляху: їй було 32 роки, вона працювала медсестрою і лише нещодавно отримала свій магістерський диплом у Лондонському університеті Саут-Бенк.

Маллаллі розповідає, що стала християнкою у 16-річному віці. У своїй промові під час інтронізації на посаду архієпископині Кентерберійської вона підкреслила: «Озираючись на своє життя — на Сару-підлітка, яка повірила в Бога та зобов’язалася слідувати за Ісусом — я ніколи не могла уявити собі майбутнє, яке чекало попереду, і, вже аж ніяк — те служіння, до якого я нині покликана».

Від медсестри до лондонської єпископині і парламенту Британії

Сара Маллаллі народилася в 1962 році в англійському місті Вокінг, яке розташоване приблизно за 35 км на південний захід від Лондона. Вона з багатодітної родини, має двох сестер і брата.

Маллаллі багато років працювала медсестрою в системі закладів британської державної Національної служби охорони здоров’я і стверджує, що обрала професію через свої релігійні переконання. Вона вважала медсестринство «можливістю відображати Божу любов» і в одному з інтерв'ю розповідала, що «не хотіла бути лікаркою, бо прагнула надавати цілісну допомогу» [англ. holistic care — допомога, що враховує не лише фізичний стан, діагноз та симптоми пацієнта, але й психологічні, соціальні та навіть духовні аспекти].

Починаючи з кінця 1980-х, вона працювала в кількох медичних закладах, була медсестрою онкологічної спеціалізації, потім стала старшою медсестрою, а згодом і директоркою з медсестринства у лондонській лікарні Chelsea and Westminster Hospital.

У 1999-му, коли Маллаллі було 37 років, її призначили головною медсестрою Англії (Chief Nursing Officer for England). Людина на цій посаді відповідає за клінічне та професійне керівництво всією медсестринською та акушерською спільнотою Англії (включно з 373 000 працівників і працівниць Національної служби охорони здоров’я), а також консультує британський уряд та Міністерство охорони здоров’я з профільних питань. Сара Маллалі стала наймолодшою ​​людиною, яку коли-небудь призначали на цю роль. На початку 2000-х її удостоїли титулу дами-командора Ордена Британської імперії за внесок у медсестринську справу.

Вже в статусі ключового медпрацівника Англії Маллаллі розпочала свій шлях до лав найвищого духівництва Англіканської церкви. До висвячення у священнослужителі, яке провели в 2001 році, вона готувалася в Південно-Східному інституті теологічної освіти, згодом також навчалася богослів'ю в Кентському університеті.

Кілька років після того, як її висвятили у священики, Сара Маллаллі суміщала роботу в державній системі охорони здоров’я зі служінням в Церкві Святого Спасителя у Баттерсі, одному з районів Лондона.

У 2004 майбутня очільниця Англіканської церкви зважилася на крок, який називає «найважливішим рішенням, яке коли-небудь приймала»: вона залишила роботу в державній медицині, щоб цілковито присвятити свій час і сили церкві. У 2012-му Маллаллі призначили скарбничою в Солсберійському соборі.

Влітку 2015 року Сара Маллаллі вперше вписала своє ім'я в історію Англіканської церкви. Вона та Рейчел Тревік були першими жінками, яких висвятили на єпископинь у Кентерберійському соборі. Церемонію провів тодішній голова Англіканської церкви, архієпископ Кентерберійський Джастін Велбі. А загалом Маллаллі стала лише четвертою жінкою-єпископинею в історії цієї церкви, де до 2014 року ними були лише чоловіки і де десятиліттями точилися суперечки про таку можливість для жінок. Восени 2015-го вона також стала першою жінкою в Англіканській церкві, яка провела службу висвячення — рукопоклала в диякони двох жінок.

На цьому шляху вона стикалася з неабияким опором серед консервативно налаштованих вірян та священнослужителів. Маллаллі розповідала у своєму блозі, як хтось із чоловіків одного разу назвав її «мерзенною грішницею», яка приречена на «життя без Бога». «Ви можете запитати, що ж такого жахливого я скоїла — стала жінкою-священиком. Я отримувала листи, які відображали такі ж почуття. Тож я завжди обережно ставлюся до конвертів, кепсько підписаних від руки», — зауважила священнослужителька.

У 2018-му Маллаллі першою серед жінок обійняла роль єпископині Лондона, резиденцією якого є собор Святого Петра в британській столиці. Це третя за старшинством роль в Англіканській церкві після архієпископів Кентерберійського та Йоркського. На той момент Times називала Сару Маллалі «феміністкою та реформаторкою». Сама Маллаллі на церемонії в лондонському соборі Святого Петра іронічно нагадала, як 105 років тому суфражистки заклали бомбу під єпископський трон цього храму, і додала: «Дозвольте запевнити вас, що я не прийшла з бомбами — принаймні, не з бомбами в прямому сенсі! Але я усвідомлюю, що як перша жінка-єпископ Лондона я неминуче є підривницею — і це необхідність, яку я маю намір прийняти».

Отримавши статус лондонської єпископині, Сара Маллаллі прийняла на себе ще одну роль — стала членом Палати лордів британського парламенту. Разом з Іраном та Ватиканом Британія досі залишається однією з трьох країн у світі, де місце духівництва офіційно закріплено у законодавчих органах. У верхній палаті парламенту Сполученого Королівства передбачено 26 місць для єпископів Англіканської церкви. Таких законодавців називають «духовними лордами» (Lord Spiritual). Голова церкви, архієпископ Кентерберійський, а також архієпископ Йоркський та єпископи Лондона, Дарема і Вінчестера стають ними автоматично, решту призначають з найбільш досвідчених єпархіальних єпископів.

У 2019-му Маллаллі піднялася на чергову сходинку серед найвідповідальніших ролей в Англіканській церкві. Їй — знову першою серед жінок — довірили обов’язки декана Королівської каплиці, тобто високу духовну посаду очільника історичної інституції церковного життя при монаршому дворі.

Саме в цій ролі і як єпископиня Лондона Сара Маллаллі відіграла помітну роль під час коронації Чарльза ІІІ в 2023 році, коли стала однією з трьох жінок-прелаток, які взяли участь у церемонії.

Довга й непроста боротьба: головні виклики на чолі Англіканської церкви

У жовтні 2025-го року Англіканська церква оголосила, що саме Сара Маллаллі стане наступною архієпископинею Кентерберійською — тобто головою церкви. На цій посаді вона замінила Джастіна Велбі, який оголосив про свою відставку за рік до того, восени 2024-го. Його вимушена відставка залишила Маллалі один з найбільших викликів, з яким їй доведеться впоратися в новій ролі.

Джастін Велбі зрікся ролі очільника Англіканської церкви на тлі скандалу довкола Джона Смайта — британського адвоката, який співпрацював з християнською організацією Iwerne Trust і неодноразово безуспішно намагався стати священнослужителем. Протягом майже чотирьох десятиліть у Британії та країнах Африки Смайт піддав психологічному, фізичному і сексуальному насильству понад 100 хлопчиків та юнаків, з якими знайомився у християнських таборах Iwerne camps. Зокрема він жорстоко, до серйозних кровотеч, бив дітей і виправдовував це тим, що вони мають «спокутувати гріхи» або дотримуватися «духовної дисципліни». Смайт помер в 2018 році, офіційних звинувачень йому так і не встигли висунути.

У навколоцерковних колах злочини Смайта не були секретом, згадки про них у внутрішніх звітах Iwerne Trust з’явилися ще в 1980-х роках. Однак максимального розголосу ця історія набула аж у 2017-му завдяки телесюжету Channel 4 News. Згодом стало відомо, що архієпископ Кентерберійський Джастін Велбі ймовірно отримав інформацію про насильницькі практики Смайта щонайменше в 2013 році, коли очолив Англіканську церкву, однак не передав ці дані в поліцію. Після кількох років дебатів щодо того, чи покривав він насильництво, Велбі подав у відставку.

Тож, як пишуть британські медіа, на тлі цього скандалу до Сари Маллаллі відтепер буде прикута особлива увага — як до очільниці церкви, яка має упередити повторення подібних випадків та відновити репутацію духівництва.

У своїй першій промові після інтронізації на посаду архієпископині Кентерберійської Маллаллі згадала про це найболючіше питання, зауваживши: «У світі, який роздирають конфлікти, страждання та розбрат, ми також маємо визнати біль, який існує набагато ближче до нашого дому. Ми не повинні ігнорувати чи применшувати біль тих, кому було завдано шкоди внаслідок дій, бездіяльності або провалів з боку членів наших власних християнських церков та громад».

Нова очільниця Англіканської церкви також згадала про війну Росії проти України, перерахувавши її серед інших найбільших конфліктів у світі. Вона зауважила, що «дехто з наших англіканських братів і сестер» не змогли бути присутніми на церемонії через війну США та Ізраїлю проти Ірану та додала: «Ми невпинно молимося за них і за всіх тих, хто перебуває в охоплених війною регіонах світу, в Україні, Судані та М’янмі, щоб вони пізнали Божу присутність, так само, як ми молимося за мир».

Ці слова пролунали 25 березня 2026 року на урочистій церемонії в Кентерберійському соборі, на якій був присутній прем'єр-міністр Британії Кір Стармер, а короля представляли Вільям та Кетрін, принц та принцеса Уельські. Фотографії з дня інтронізації Сари Маллаллі, окрім пишноти традиційних обрядів, зафіксували її широку щиру усмішку. «Здавалося, що дама Сара цілковито насолоджується цим днем», — підкреслила ВВС.

Утім, попереду на неї чекає низка непростих викликів, пов’язаних з необхідністю подальших реформ в Англіканській церкві. Один з них — проблема визнання одностатевих шлюбів, яка вже завела вище церковне духівництво в глухий кут. У лютому 2026 року Генеральний Синод церкви призупинив роботу над відповідною реформою, оскільки консервативне та ліберальне крило вищого духівництва не дійшли консенсусу у ставленні до ЛГБТК+. Це звело нанівець багаторічні зусилля, спрямовані на те, щоб благословляти одностатеві шлюби хоча б під час окремих богослужінь і залишило чинною поточну заборону на такі союзи в Англіканській церкві. Раніше Маллаллі визнавала, що церква «не є одностайною в питаннях сексуальності та шлюбу», тепер же їй доведеться шукати шляхи подолання цієї неодностайності. Сама Маллаллі одружена з 1987 року, має дочку та сина.

Інший виклик добре знайомий для Сари Маллаллі: це позиція традиціоналістів у світовій та внутрішній англіканській спільноті, які продовжують виступати проти права жінок бути священиками, а тим більше очолювати церкву. Наприклад, частина консервативного англіканського духовенства в Африці не визнала Маллаллі главою церкви. Кількома тижнями раніше у столиці Нігерії вони обрали власного лідера — руандійського архієпископа Лорана Мбанду.

Тож нову очільницю Англіканської церкви чекає «важкий шлях», констатувала в ефірі BBC преподобна Лорна Гітлі, вікарійка з Ричмонда. «Вона не прийматиме рішень, з якими погоджуватимуться всі. На неї чекає довга й непроста боротьба», — додала Гітлі.

The Guardian нагадує, що для цієї битви Сара Маллаллі має обмежений час: нині їй 64 роки, тоді як Англіканська церква зобов’язує своїх єпископів виходити на пенсію у 70 років. Тож Маллаллі має шість років на посаді - вдвічі менше часу, ніж прослужив її попередник Джастін Велбі.

Водночас Нік Бейнс, колишній єпископ Лідса, який призначав Сару Маллаллі на її першу посаду парафіяльного священика, переконаний, що вона не претендує на роль «рятівниці світу», а натомість зосередиться на вирішенні спірних питань, які залишилися їй «у спадок».

У коментарі для книги Archbishop Sarah Mullally and Ten Urgent Challenges for the Church of England Бейнс підкреслив: «Сара ніколи не справляла враження амбітної людини. Вона не продає власне его. Вона справляє враження розважливої, досвідченої людини, яка чітко зважила те, за що береться».