16 вересня Палата представників схвалила закон імені Ліндсі О. Грема про санкції проти Росії та Ірану від 2026 року. Це двопартійна перемога України, а за умови підписання та виконання закону — і США. Сенат проголосував за законопроєкт 7 серпня, і тепер, якщо не виникне процедурних перешкод, він має надійти на підпис президенту Дональду Трампу.
А далі все набагато складніше.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Чи використає адміністрація цей закон так, як задумували його автори — щоб змусити Кремль припинити війну проти України? У такому разі він міг би вдихнути життя в доволі непослідовні зусилля США, спрямовані на досягнення миру, і стати гідною даниною пам’яті покійному сенатору, чиє ім'я він носить. Чи ж справдяться побоювання критиків: що адміністрація не виконуватиме закон добросовісно, а натомість спробує затягнути його реалізацію або спотворити його первісний задум?
Це дало б Кремлю чіткий сигнал про неприпустимість зволікання з перемовинами
Найпотужніше і водночас найбільш суперечливе положення законопроєкту міститься в розділі 113. Воно передбачає запровадження мит у розмірі до 100% проти країн, які імпортують значні обсяги російської нафти чи природного газу або відіграють ключову роль в обході санкцій. До цього переліку, безумовно, входять Китай та Індія. Однак до нього можуть потрапити й такі союзники США, як Туреччина та Японія, а також партнери по Європейському Союзу — наприклад, Словаччина та Угорщина.
Критики стверджують, що мита загалом погано підходять для тиску на Росію чи треті країни. І для цього є підстави, особливо з огляду на те, наскільки неефективно й часом незграбно адміністрація досі застосовувала тарифні заходи. Зокрема, опоненти законопроєкту зазначають, що розділ 113 наділяє адміністрацію широкими повноваженнями, якими вона може зловжити — наприклад, запровадити мита проти всього Євросоюзу через закупівлі нафти й газу окремими країнами-членами.
І це не безпідставні побоювання. Реалізація закону буде складною. Водночас він передбачає певну гнучкість, яка може зробити його дієвим. Згідно з розділом 113(b), тарифні ставки можуть бути переглянуті, якщо країна скорочує або припиняє імпорт російської нафти чи газу. Це дозволить США налагоджувати співпрацю з державами, які погоджуються скоротити такі закупівлі. Рішення ЄС уже передбачають повну відмову країн-членів від російської нафти й газу до кінця 2027 року. США могли б домовитися про аналогічне поетапне скорочення закупівель з імпортерами російських енергоносіїв, зокрема Індією та Китаєм. Такий підхід — поступове згортання імпорту — Вашингтон уже застосовував у минулому, домагаючись зниження обсягів закупівлі іранської нафти Китаєм та Індією.
Нарешті, розділ 113© обмежує застосування тарифів п’ятьма найбільшими імпортерами російської нафти й газу. Тож перелік країн, які можуть підпасти під дію цих заходів, у будь-якому разі не буде надто довгим.
Моєю останньою державною посадою була посада координатора з питань санкційної політики в Державному департаменті США. Я брав участь у розробці американських санкцій проти Росії після її початкового вторгнення в Україну у 2014 році, а також вів переговори щодо цих заходів з урядами європейських та інших країн. Звісно, ні ця, ні будь-яка інша адміністрація не застрахована від помилкових чи навіть недобросовісних дій. Проте, якби я зараз обіймав цю посаду, я міг би ефективно застосувати статтю 113, щоб спільно з урядами інших країн скорочувати доходи Росії від експорту нафти й газу. Нинішня адміністрація здатна вчинити так само. Особисто я побоююся не стільки того, що адміністрація використає цей закон для нападок на Європейський Союз, скільки того, що вона почне масово надавати винятки (waivers) і просто покладе жорсткі норми документа «під сукно».
Конгрес вчинив мудро, пішовши на виправданий ризик, пов’язаний із ухваленням цього закону: у разі реального впровадження цей акт здатен змусити Володимира Путіна припинити війну проти України. Найкращим кроком для Дональда Трампа зараз було б підписати закон — як це заведено, з великою помпою, в оточенні двопартійної групи його авторів і прихильників, зокрема Дарлін Грем Нордон, сестри покійного Ліндсі, яка тепер обіймає його місце сенатора від Південної Кароліни. Знову підтвердивши свою рішучість покласти край війні, президент міг би публічно оголосити, що його адміністрація розпочне швидке й жорстке виконання закону.
Такий жест відданості з боку США став би суттєвою моральною підтримкою для українського народу, який відстоює своє право на суверенне існування. Для європейських союзників, що потерпають від гібридної активності РФ (зокрема інцидентів із безпілотниками, політичних убивств і диверсій), це стало б підтвердженням готовності США до консолідації перед обличчям глобальних загроз. Зрештою, це дало б Кремлю чіткий сигнал про неприпустимість затягування переговорного процесу. Скептики лише відкидають саму думку про те, що адміністрація може вчинити так. Можливо, вони мають рацію. Але Конгрес уже зробив важливий крок, і тепер не можна просто сидіти склавши руки.
Якщо адміністрація почне добросовісно виконувати закон Грема про санкції проти Росії, Капітолій має забезпечити їй необхідну підтримку. В іншому ж разі Конгресу слід задіяти механізми стримування та контролю, продемонструвавши, що двопартійна коаліція «вільного світу», яка ухвалила цей законопроєкт, серйозно ставиться до свого досягнення.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено.