Шлюб як інституція не був розрахований на таке довге життя, як зараз — Ольга Гуцал

«Коли мама народила мене, вона вважала, що я проживу 60, у кращому разі 70 років, як мої батьки, коли я народила свою дитину, я вважала, що вона проживе 80−90 років. Коли моя дитина народила моїх онучок, я розумію, що за сучасної медицини вони можуть прожити і до 100 років. І ось ця думка, що треба прожити все життя з однією й тією самою людиною, перестає радувати. Вона навіть починає лякати», — зазначила Гуцал в інтерв'ю NV.

Вона наголосила, що за всю історію людства люди ніколи не жили так довго, як зараз.

«У країнах Європи, які не мають впливу війни, люди потроху розуміють, що шлюб як інституція, як певна модель виживання і проживання життя не був розрахований на таке довге життя, особливо в умовах мегаполісу, міста і прискорених змін навколо нас. Чим довше ми живемо, тим частіше стаємо серійно моногамними — встигаємо прожити декілька тривалих стосунків», — пояснила письменниця.

Гуцал навела приклад Португалії, де після відходу від імперського колоніалізму та соціальної кризи 70% шлюбів закінчуються розлученнями, але водночас дуже багато весіль.

Сповільнення темпів зростання тривалості життя

У серпні 2025 року у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences було опубліковане дослідження проведене міжнародною групою науковців за участю професора Вісконсинського університету в Медісоні, згідно з яким темпи зростання тривалості життя у країнах із високим рівнем доходу значно сповільнилися.

Дослідники проаналізували дані про смертність у 23 країнах із високим рівнем доходу та низькою смертністю.

Автори нагадують, що у першій половині ХХ століття тривалість життя зростала безпрецедентними темпами. З 1900 по 1938 рік вона збільшувалася приблизно на 5,5 місяця кожен рік. Так, дитина, народжена у 1900 році, мала середню очікувану тривалість життя близько 62 років, тоді як у 1938 році цей показник сягав уже 80 років.

Натомість для поколінь, що з’явилися на світ після 1939 року, темпи зростання різко знизилися. Це пояснюється тим, що головним чинником попереднього прориву було зниження дитячої смертності завдяки розвитку медицини та покращенню умов життя. Сьогодні ж цей показник настільки низький, що навіть зменшення смертності у старшому віці не може забезпечити подібного стрибка.