Не полегшувати мерзотникам роботу. Що тепер робити Україні та Польщі

Росія не намагається нікого переконати на свою користь — це дорого і безнадійно. Вона просто перевертає знак на протилежний у первинному почутті, і цього їм достатньо. В рази дешевше за один танк.

Те, що відбувається в Польщі із симпатією до вас — це не погода. Це продукт

Звідси висновок, який звучить холодно, але є єдиною доброю новиною, яку я маю. Стосунки, засновані виключно на почуттях, — це стосунки, ключ від яких тримає хтось третій. І якраз цей третій стріляє у вас вже чотири роки.

Безумовно, найгостріші суперечки між нами у найближче десятиліття будуть економічними. Вступ України до Євросоюзу вдарить по польському сільському господарству, і частина польських фермерів вийде на вулиці — це не страшилка, це певність.

Але заплатять і ваші: виробники, які сьогодні продають до Євросоюзу без мит, після вступу ввійдуть у систему квот, дотацій і перевірок, якої не знають. Фермер із-під Грубешова і фермер із-під Вінниці матимуть підстави для люті приблизно того самого року.

Однак різниця полягає в тому, що суперечка про квоти має сторону та термін — її можна програти, виграти або принаймні раціоналізувати. Із суперечкою про пам’ять неможливо зробити жодну з цих речей. Я віддаю перевагу десятиліттю сварок через тарифи, ніж одній-єдиній битві біля пам’ятників.

Подобається це володарям світу чи ні, Польща нікуди не переїде зі свого місця на карті, Україна — теж. Сусідами ми будемо завжди — на добре і на зле, як це й буває. Політики по обидва боки зникнуть швидше, ніж їм здається, а те, що сталося між конкретними людьми та родинами, діти почують за столом і запам’ятають.

Я орієнтуюся на добрий сценарій, тому що він можливий і залежить від нас. У дослідженні Нацбанку Польщі (NBP), проведеному навесні 2025 року серед майже 4 тисяч мігрантів з України, 73% опитаних заявили, що мають серед поляків щонайменше одну людину, до якої можуть звернутися у складній ситуації.

Розумію, як цю статистику можуть прочитати в Києві: ось скільки наших там уже осіло. Прочитайте її інакше. Це сотні тисяч каналів. Жінка з Ряшева, яка тримає ключі від квартири подруги в Бучі. Хлопець, який повернувся із Вроцлава до Львова і досі відповідає на дзвінки ексроботодавця. Хто повернеться — не закриє за собою двері. Номер конкретної Оксани чи Марека жодна виборча кампанія не зітре.

Навряд чи якийсь саміт змусить замовкнути історію. Але час перенести цю розмову туди, де їй місце — до істориків, громад, на цвинтарі в Сагрині та під Володимиром, де люди впорядковують могили без камер і вінків від посольств. Це не примирення, а перемир’я, яке витримає зміну уряду у Варшаві та зміну уряду в Києві.

Нам потрібні нудні речі.

Взаємне визнання професійних кваліфікацій. Визнання польських свідоцтв про освіту. Верифікація дипломів через Дію — у вас у телефоні ціла держава, ви в цьому кращі за нас, зробіть це першими та поставте Варшаву перед фактом! Арбітраж у транспортних суперечках, щоб блокування пункту пропуску не вимагало дзвінка між президентами.

Я вірю, що люди в обох країнах розумніші та кращі за те, що про них говорить поточна політика. У щось треба вірити, то чому б не в це?

Ворог хоче нам втовкмачити протилежне, ще й нашими ж руками. Що між поляками і українцями майбутнє без шансів, а все, збудоване після 2022-го, було наївністю, від якої ми щойно протверезіли. Давайте не полегшувати мерзотникам роботу.

А річ, від якої все справді дуже залежить, станеться у вересні. У Легниці вчителька впише до журналу українське прізвище — і або перевірить правильність написання, або ні. У Вінниці чиновниця візьме до рук польське свідоцтво дівчинки, яка щойно повернулася в Україну, і або визнає його, або залишить на другий рік.

Дві парти, два рішення, і крок у минуле або в майбутнє.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 4 за серпень 2026 року. Придбати його можна тут.