Конспекти Януковича. До чого призведе повернення до мажоритарної системи

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія підігрів інформаційне поле обіцянкою того, що до наступних парламентських виборів знову буде мажоритарна система. «Вангую»: це не допоможе «Слузі народу» утриматися при владі. Мажоритарники — найменш вірні союзники, яких тільки можна уявити. Але такий крок ще більше віддалить нашу державу від доброго врядування та послідовної державної політики.

В Україні є погана політична традиція — перед виборами змінювати правила волевиявлення. За тридцять років незалежності ми спостерігали кілька покручів різних виборчих систем. Спочатку, у 1990-му році, була чиста мажоритарка: народних депутатів обирали на виборчих округах, і перемагали ті, хто набирав більше голосів за конкурентів. За чотири роки правила ускладнили. На позачергових виборах 1994 року депутатів обирали за такими ж правилами, як сьогодні обирають президентів. На виборчі дільниці мали прийти більше половини виборців і якщо жоден з кандидатів не набирав більше 50% голосів, відбувався другий тур. І на нього теж мали прийти більше половини виборців з округу. В результаті, вибори тривали до кінця 1994 року, і десять відсотків вакансій народних депутатів так і не вдалось заповнити.

Чесно кажучи, я втомився протестувати проти мажоритарки

У 1998 році з’явилась змішана виборча система: половину нардепів обирали за партійними списками, а другу половину — на мажоритарних округах. Вона була вигідна Леонідові Кучмі, бо робила парламент слабким і залежним від президента. Далі виборчу систему змінили за наслідками конституційної реформи 2004 року. Так нарешті постала пропорційна система виборів. Щоправда, не з відкритими, а з закритими партійними списками. За таких правил партійні керівники, а не виборці, вирішували, кому з кандидатів дістанеться те чи інше місце в списку.

Але до влади прийшов Янукович і відродив змішану систему, щоб забезпечити собі підтримку в парламенті всупереч волі більшості українців. В 2012 українці не спішили голосувати за Партію регіонів, але на мажоритарних округах підтримали як кандидатів-регіоналів, так і самовисуванців, які приєдналися до Партії регіонів вже в сесійній залі. З незначними змінами такі спекулятивні виборчі правила проіснували до 2019 року. Вони призвели до того, що в парламенті постійно була половина нардепів, які, як флюгер, поверталися в сторону найменшого опору. Протягом скликання один і той же склад народних депутатів міг спочатку підтримувати, скажімо, ініціативи премʼєра Азарова, а потім без проблем підтримувати реформаторські законопроекти міністрів-камікадзе з команди Яценюка.

У тому, що народні депутати-мажоритарники голосують так, як віє вітер, нема нічого дивного. Адже вони розуміють, що нічого не винні ні партії, ні виборцям. І головне їхнє завдання — протриматися на Печерських пагорбах якнайдовше. Найкраще при змішаній виборчій системі жилося директорам великих підприємств і просто заможним людям. Весь міжвиборчий час можна вирішувати свої власні питання, а перед виборами можна було просто засіяти виборчі округи гречкою і здобути голоси виборців. Або, ще гірше, організувати працівників своїх підприємств і змусити проголосувати «правильно». Так вісім скликань у Верховну Раду проходив директор шахти імені Засядька Юхим Звягільський.

Чесно кажучи, я втомився протестувати проти мажоритарки. Адже очевидно, що мати половину народних депутатів, які голосують за законопроекти тільки тоді, коли бачать фінансову вигоду — це гибле діло. У такому випадку не можна говорити ні про послідовність державної політики, ні про відповідальність перед виборцями.

Все мала б змінити виборча реформа і Виборчий кодекс, який народні обранці попереднього скликання прийняли у 2019 році. До речі, пропорційна система з відкритими списками — це гасло і з передвиборчої програми партії «Слуга народу», в списку якої кандидував до парламенту пан Арахамія.

Та це було два роки тому, коли більшість народних депутатів «Слуги народу» ще намагалися вдавати з себе демократів і реформаторів. Зручно любити ті виборчі правила, які роблять депутатів підзвітними, коли до виборів ще чотири роки, а рейтинг партії влади просто захмарний. Значно важче симпатизувати таким виборчим правилам за два роки до виборів, коли громадяни все більше розчаровуються у владі. І мені здається, що Давид Арахамія десь знайшов конспекти Януковича-Манафорта. Як інакше пояснити таку впевненість в тому, що мажоритарку потрібно повертати? Аргументи голови фракції «Слуги народу» такі: майбутні кандидати в нардепи не зможуть за нової виборчої системи добитися впізнаваності. Або, ще гірше, в агітаційній гарячці кандидати від однієї партії будуть поливати брудом своїх сусідів по виборчому списку.

Як співзасновник IT-компаній пан Арахамія мав би знати різницю між багом і фішкою. І те, що він вважає проблемами пропорційної системи з відкритими регіональними списками — це і є її фішки. Виборці голосуватимуть за партію і за конкретного кандидата в списку партії. І якщо партія не має програми, яка сконцентрована на системному вирішенні проблем громадян та не має достойних кандидатів в своєму списку, то не варто навіть намагатися брати участь у виборах. Прекрасні часи парламентських виборів 2019-го, коли Володимир Зеленський на своєму переможному іміджі протягнув у Верховну Раду монобільшість, вже не зможуть повторитися.

Так, з такими правилами кандидати, які не працюють з громадянами у міжвиборчий період, не пройдуть до парламенту. Так, складніше буде засипати гречкою виборчий округ, і адмінресурс зможе зіграти проти, а не за бажаного кандидата. Так, партія, яка не зможе висунути кандидатів по всій Україні, ускладнить собі шлях до владних кабінетів.

У новій виборчій системі взагалі не йдеться про виживання тих партій, які виникають під вибори, як це регулярно ставалось. Партіям доведеться працювати не один виборчий цикл і виховувати кандидатів, які дбають про свою репутацію.

Мені здається, це ближче до здорової політики, ніж те болото, в яке нас хоче повернути Арахамія.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ