Друзі Банкової. Як дві депутатські групи, пов’язані з великим бізнесом, стали додатковими опорами влади і Слуги народу в Раді

Довіра до влади

Довіра була офіційно створена у Раді 6 грудня 2019-го, через три місяці після того, як чергові народні депутати склали присягу. Група складається із 20 мажоритарників, яких очолює Олег Кулініч — переможець виборів на 147-му окрузі Полтавської області.

До складу цієї команди мажоритарників входять кілька парламентарів із досвідом. Наприклад, Максим Єфімов був колись депутатом від Партії регіонів у краматорській міськраді, а після революції увійшов до складу Блоку Петра Порошенка у ВР. Ще один член Довіри — Андрій Іванчук — це колишній близький соратник експрем'єра Арсенія Яценюка і ексдепутат фракцій Батьківщини і Народного фронту у двох попередніх скликаннях Ради.

Але експерти пов’язують цю депутатську групу і з бізнесменами, які не входять до складу парламенту. «Там є інтереси агробізнесмена Андрія Веревського [співвласника Кернел Груп] і деяких інших агробаронів», — каже Фесенко. У контексті Довіри політичні аналітики також згадують прізвище Юрія Косюка, засновника аграрного холдингу Миронівський хлібопродукт і колишнього представника офісу президента Порошенка.

Аналіз голосувань у Раді, який здійснює громадянська мережа ОПОРА, чітко доводить, що Довіра є найнадійнішим партнером монобільшості. Так, за весь час роботи в парламенті депутатська група у 29% випадків голосувала разом із СН. При чому з початку осені 2021-го цей показник стрімко зріс: у вересні було 54% спільних голосувань СН і Довіри, у листопаді — 44%, у грудні — 48%.

Валерій Лунченко, заступник керівника Довіри, пояснюючи взаємодію з монобільшістю, заявив, що кожне голосування треба розглядати окремо. Коли НВ навів йому приклади законопроєктів про бюджет і про олігархів, він пояснив: «У кожному із цих законів ми шукаємо інтереси і нашої групи, які представляють інтереси виборців. Тому що депутати нашої групи — мажоритарники». Щодо податкового законопроєкту 5600, то заступник депутатської групи запевнив, що в цілому правки, на яких наполягали його товариші, були враховані.

А Микола Кучер, представник Довіри і мажоритарник із Вінницької області, не став заперечувати, що група, яку він представляє, дійсно частіше за інші депутатські об'єднання голосує синхронно з монобільшістю. «Є речі, які варто голосувати, ось і все. Є обговорення, збір інформації. Можемо зібратися навіть у сесійній залі і обговорити законопроєкти», — розповів цей депутат. Та запевнив, що не ходить на Банкову для «співбесід».

Цього і не потрібно: консультації із представниками депутатських груп часто проходять прямо у стінах Ради. З їхніми очільниками, як розповіли НВ у монобільшості, спілкуються як голова фракції СН Арахамія, так і його перший заступник Андрій Мотовиловець.

Прогнозоване майбутнє

Ще один ситуативний партнер монобільшості — За майбутнє — розпочала свою роботу разом із парламентом IX скликання, наприкінці серпня 2019-го. Пізніше до назви групи додали ще слово «партія». А один із 21-го її представника — Ігор Палиця, друг мільярдера Ігоря Коломойського, — у травні 2020-го очолив однойменну партію, яка навіть брала участь у місцевих виборах.

За майбутнє не так часто голосує разом із монобільшістю, як Довіра. За весь час роботи у Раді ця група синхронізувалась із СН у 16% випадків. Але восени ця співпраця посилилася. У вересні-грудні показник «спільного» голосування становив 31−33%, — всі ключові для Офісу президента і Зеленського рішення, такі як відставка Разумкова, податковий законопроєкт 5600 та бюджет, група підтримала.

Тарас Батенко, співголова За майбутнє, запевнив НВ, що про жодне влиття чи злиття з монобільшістю не йдеться. «Кожен законопроєкт, кожен порядок денний, кожен пленарний тиждень ми аналізуємо окремо», — каже він.

Корисні супутники Банкової

У монобільшості зараз, за підрахунками експертів, для ухвалення рішень стабільно є лише 210−215 голосів. Цього недостатньо, тому і доводиться звертатися до груп.

Крім того, Разумков очолив міжфракційне об'єднання (МФО) Розумна політика, до якого увійшли, крім самого його засновника, 22 члени СН, які тепер голосують урозріз із монобільшістю.

Сам ексспікер пояснив НВ, що ще за часів, коли він керував Радою, різні питання набирали різну кількість голосів. Але ключовими для влади завжди були голосування з кадрових призначень та держбюджету. «Якщо ви подивитесь на результати голосування за мою відставку — було 215 голосів від СН. За бюджет теж не дали 226 голосів. Це погані дзвіночки для монобільшості в цілому», — вважає колишній очільник парламенту. Мовляв, така ситуація є нестабільною і неспокійною для керівництва фракції.

Значення депутатських груп, які так чи інакше пов’язані з певними бізнес-групами, зросло також на тлі загострення протистояння між президентом Зеленським і найбагатшим українцем Рінатом Ахметовим, пояснює Фесенко. Експерт не виключає, що якщо війна між Банковою і мільярдером продовжиться, то останній буде намагатися розхитати СН. «Це можуть бути спроби і юридично, і політично зруйнувати монобільшість», — припускає політолог.

Гроші і вибори

Який зиск отримують депутатські групи за спільні із монобільшістю голосування?

Керівник фракції СН Арахамія заявив НВ: «Якщо ви подивитесь історично, то зазвичай депутати-мажоритарники, якщо вони самовисуванці, йдуть десь приблизно в одному фарватері з владою». Таким парламентарям, мовляв, необхідні ресурси на свої округи, тому що у країні існує дуже мало громад, які можуть самі себе повністю забезпечити. А якщо ти перебуваєш в опозиції до влади, каже Арахамія, це важко зробити. «Це не про Довіру чи За Майбах [так у кулуарах Ради називають групу За майбутнє через високі статки її членів і дорогі авто], а це взагалі, так би мовити, про саму конструкцію самовисуванців-мажоритарників», — констатує він.

Арахамія зараз не бачить ризиків для монобільшості і його не сильно лякає об'єднання Разумкова. Усе, на його думку, буде залежати від динаміки рейтингів ексспікера, — якщо ті підуть на спад, то депутати СН, що увійшли в Розумну політику, знову почнуть голосувати синхронно з усією фракцією.

Що ж до Довіри і За майбутнє, то деякі їхні представники розповіли НВ на умовах анонімності, що співпраця із владою зазвичай базується на таких умовах: хто голосує за держбюджет, отримує «соцеконом» — державну підтримку на округи. Ця практика існувала і при попередніх президентах.

За словами Батенко із партії За майбутнє, минулого року його товариші по групі не отримували соцеконом. «Цього року, наскільки я знаю, фактично всі отримали», — каже він.

А Кучер із Довіри додав: ці кошти — єдине, що дає можливість реалізувати якісь проєкти в окрузі.

Ще мажоритарники розповідають, що їм невигідно знаходитися в опозиції до влади, адже вони часто звертаються і до міністрів із проханням включити у держпрограми якісь проєкти, що реалізуються на їхніх округах. Знаходячись у опозиції, на «розуміння» з боку влади у таких випадках сподіватись не доводиться.

Політолог Анатолій Октисюк впевнений: йдеться не лише про соцеконом, гроші на округи чи держпрограми. На його думку, бізнес-групи, які стоять за мажоритарниками, через співпрацю останніх з СН налагоджують зв’язки із владою. Той же Коломойський може таким чином і далі уникати проблем із правоохоронними органами.

«Для Коломойського і Палиці зараз вигідніше вибудовувати конструктивні відносини із президентом, ніж приєднуватися до коаліції, яка воює проти нього», — пояснює Фесенко. А для Палиці, на думку експерта, робота в унісон з монобільшістю — це ще й збереження його ексклюзивного впливу на Волинь.

Враховуючи те, що неформальний союз між монобільшістю, Довірою і За майбутнє наприкінці 2021-го став ще міцнішим, мажоритарники із цих груп, відчувши своє значення для влади, можуть піти і далі у своїх пропозиціях. Одною з них, прогнозує Октисюк, може стати умова збереження змішаної виборчої системи, коли половина парламенту обирається за пропорційними списками, а інша — за мажоритарними округами. Адже за новими правилами наступні парламентські вибори мають відбутися за пропорційною системою з відкритими списками, тобто без мажоритарників.

20 грудня шестеро депутатів із За майбутнє зареєстрували законопроєкт, яким пропонується відтермінувати перехід до пропорційної системи до 2027 року.

Арахамія тоді припустив, що повернення до змішаної системи виборів може підтримати 300 нардепів.

Ольга Айвазовська, голова громадянської мережі ОПОРА, припускає: до дискусій щодо повернення до змішаної системи владу спонукають саме політичні причини. «У нас, по суті, є коаліція, яка певним чином склалася на основі голосувань: це фракція Слуги народу і дві групи. І вони зараз між собою, можливо, домовляються про конфігурацію вже офіційної коаліції», — вважає вона. Адже якщо наступні парламентські вибори відбудуться в конституційні строки — наприкінці жовтня 2023-го, Зеленському доведеться завершувати свою каденцію з парламентом, у якому не буде монобільшості.

«Але жодна мета збереження влади не може бути за рахунок відмови від реформи», — наголошує Айвазовська. Вона сподівається, що заяви з боку Арахамії — це випробування суспільної реакції, а не конкретні наміри. Адже Зеленський, нагадує експерт, прийшовши до влади, вже в інаугураційній промові закликав Раду прийняти виборчий кодекс із відкритими списками.

Якщо ж влада дійсно підтримає депутатські групи мажоритарників і погодиться на відтермінування запровадження пропорційної системи, це буде персональна відповідальність президента. «Президент на себе бере репутаційний ризик і покаже, що він не виконує власні обіцянки», — попереджає Айвазовська.

У будь-якому разі визначитися із правилами гри на наступних парламентських виборах владі доведеться вже у цьому році. І у Довіри з партією За майбутнє настає вдалий час для того, щоб «вибити» для себе вигідні умови, резюмує Октисюк.

Цей матеріал опубліковано в № 2 журналу НВ за 2022 рік. Номер вийшов в онлайн-версії.