Як уберегти наші демократії від тих, хто прагне їх зруйнувати? Ми часто розмірковуємо про те, як не допустити антиліберальних націоналістично налаштованих популістів до влади, однак те, як Дональд Трамп день за днем працює політичною кувалдою, ясно доводить: не менш важливо настільки зміцнити демократію, щоб вона змогла пережити складний період, коли на чолі держави опиняються популісти.
У Німеччині існує поняття wehrhafte Demokratie. Цей термін чомусь нерідко дивним чином перекладають як «войовнича демократія». Але насправді це означає демократію, здатну захистити себе. Під цим гаслом дехто в Німеччині вже закликає заборонити партію «Альтернатива для Німеччини» (AfD), яка зараз є однією з найпопулярніших у країні.
Це — шлях у нікуди. Така заборона лише зміцнить прихильників вкрай правої партії в їхньому переконанні, що демократична держава сама є різновидом ліберальної елітарної змови, і додасть AfD ореол мучеництва.
Французький експеримент — спроба вибудувати «республіканську дугу», у межах якої майже всі інші партії об'єднуються з єдиною метою — не допустити «Національне об'єднання» Марін Ле Пен до влади, — також вочевидь дає зворотний ефект. Такий різношерстий набір політичних сил передбачувано не може дійти згоди щодо нагальних реформ, а Національне об'єднання на чолі з Лен Пен залишаються в зручній позиції коментаторів, які критикують те, що відбувається, збоку.
Цензура — це вчорашній день
Тож варто замислитися над прикладом Нідерландів — там партії провокативного популіста Герта Вілдерса дозволили увійти у владу в складі коаліційного уряду. Вона не змогла виконати обіцянок, розвалила цей уряд, вийшовши з коаліції, і програла наступні вибори — хоч і з невеликим відставанням — ліберальній партії під проводом молодого й енергійного Роба Єттена.
Але якщо ви збираєтеся піти на ризик і допустити популістів до участі в уряді, то спочатку необхідно зміцнити захисні механізми своєї демократії — інакше вони скористаються самою демократією, щоб її ж і демонтувати, як це зробив Віктор Орбан в Угорщині та як намагається зробити Дональд Трамп у США. Крок за кроком, одна скибочка за іншою, якщо використати метафору з тактикою нарізання салямі — і ці колись ліберальні демократії перетворюються на те, що політологи називають електоральним авторитаризмом. Вибори начебто все ще проводяться, але вони вже не є вільними та чесними.
Ось кілька аспектів, на які варто звернути увагу, якщо ви хочете зробити свою демократію стійкою до популізму.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Пропорційна виборча система
Система, в якій переможець отримує все, заснована на двох партіях — як у США, і значною мірою і у Великій Британії (незважаючи на нещодавню фрагментацію партійного ландшафту) — може працювати, поки націоналістичний популіст не захопить одну з двох великих партій, як це зробив Трамп. Тоді ситуація погіршується. Набагато кращим є пропорційне представництво: за таких умов популісти будуть стримувані коаліційними партнерами — як це відбувається в Нідерландах і в значній частині континентальної Європи.
Адміністрування виборів (організація виборчого процесу)
Тема, можливо, дещо академічна, але вкрай важлива. Абсурдно архаїчна система США, в якій кожен із 50 штатів має свої процедури, є постійним запрошенням до партійного рейдерства, придушення виборців і всіх інших брудних хитрощів, на які республіканці, судячи з усього, рішуче налаштовані напередодні проміжних виборів наступної осені.
Суспільне телерадіомовлення
Спільний публічний простір, необхідний демократії, всюди розмивається під впливом одночасної фрагментації та поляризації - наслідків цифрової революції в її американській капіталістичній версії. Простих рішень тут майже немає. Однак якщо у вас є надійний суспільний мовник — як у Великій Британії, Канаді, Австралії, Німеччині чи Скандинавії, — тримайтеся за нього щосили, додатково зміцнюйте його редакційну незалежність, подвоюйте бюджет і розширюйте присутність у соціальних мережах. Те, що Велика Британія робить прямо протилежне, підриваючи BBC — імовірно, найбільш шановану у світі суспільну телекомпанію, — є ще одним показником, схоже, безмежної здатності до національного саморуйнування
Медіавласність
Цензура — це вже вчорашній день. Сучасний авторитаризм контролює суспільне слово через власність. У Туреччині та Угорщині ключові медіа належать олігархам — наближеним правлячих лідерів. На перший погляд може здатися, ніби існує ідеальний медіаплюралізм; але за цією маскою ховається зовсім інша реальність. Сформулювати універсальне правило тут майже неможливо. Наприклад, іноземна власність стала прокляттям британської преси (згадайте Руперта Мердока), але благом для захисту демократії в низці посткомуністичних країн (як у випадку з польським телеканалом TVN). Тут усе залежить від обставин.
Незалежна судова система
Очевидно, але життєво важливо. Судовий хаос у сьогоднішній Польщі, де правляча коаліція оскаржує легітимність суддів, призначених попереднім популістським урядом, показує, що відбувається, коли верховенство права втрачено. У Німеччині нещодавно трапився кричущий інцидент: кандидатура ліволіберального вченого-правознавця на місце в конституційному суді, вже схвалена відповідним міжпартійним парламентським комітетом, була зірвана групою бунтівних консерваторів. Подібно до атак на BBC, це саме те, чого не можна робити, коли популісти вже стукають у ваші двері. На відміну від Верховного суду США, Верховний суд Великої Британії зумів зберегти репутацію неупередженості. Але коли тіньовий міністр юстиції Роберт Дженрік розмахує суддівською перукою на партійній конференції, водночас виступаючи проти «лівих активістських суддів», стає зрозумілим, що трампістська загроза не така вже й далека.
Політична нейтральність державної служби
«Проєкт 2025» фонду Heritage, основні положення якого адміністрація Трампа фактично уже реалізує, прямо пропонував підпорядкувати адміністративний апарат виконавчій владі. Можливо, ще тривожнішим є те, що цей процес уже триває в міністерстві юстиції США, де сотні працівників були або звільнені, або пішли у відставку. За цим послідували кримінальні переслідування відкритих критиків — таких, як Джон Болтон, Джеймс Комі та Летішія Джеймс.
Конституційна монархія
Смішно? Але коли Яша Мунк у своєму подкасті The Good Fight запитав, як найкраще захищати ліберальні демократії, провідний американський дослідник порівняльного конституційного права Том Гінзбург несподівано виділив переваги наявності конституційної монархії. Антиліберали-популісти стверджують, що говорять від імені нації, але якщо у вас є конституційний монарх — беззаперечний, позапартійний верховний представник нації, — цей простір уже частково зайнятий. Я не пропоную США повернути одного зі спадкоємців Георга III (хоча, треба сказати, один запасний гравець британської корони якраз живе в Лос-Анджелесі). Але якщо вам уже довелося мати конституційну монархію — як у Великій Британії, Швеції чи Нідерландах, — зберігайте її. Бо на практиці вона є, як не парадоксально, оплотом демократії.
Я міг би згадати і багато інших сфер — спецслужби, армію, університети, а також тісні, майже неоолігархічні зв’язки між великим капіталом і політикою. У кожному випадку відповіді будуть специфічними для конкретної країни, і жодна з них не буде простою. Корисно, коли у важкій для зміни конституції прописані детальні захисні механізми. Але, на жаль, те, що Джеймс Медісон у Федералістському документі № 48 влучно назвав «пергаментними бар'єрами», самі по собі нічого не гарантують. Необхідні ми — народ, готовий мобілізуватися, щоб відстоювати демократію. Коли я був у Празі минулого місяця, мої чеські друзі готувалися захищати своє громадське телебачення і радіо — якщо потрібно, на вулицях.
Хворобливо-очевидно одне: щойно ви втрачаєте хоч якийсь із цих найважливіших механізмів у системі стримувань і противаг, відновити його надзвичайно важко. Руйнувати завжди простіше, ніж будувати. Подивіться на хаос, у якому сьогодні перебуває Польща — завтра аналогічна ситуація може наздогнати США. Для ліберальної демократії, як і для здоров’я, профілактика краща за лікування.
Переклад NV
Текст публікується з дозволу автора
Уперше надруковано на substack.com