Найдовша передсмертна записка в історії США. Енн Епплбаум — про те, як нова стратегія нацбезпеки вбиває Америку

Нова Стратегія національної безпеки адміністрації Трампа націлена на саму ліберальну демократію.

Торік група американських дипломатів із Центру глобальної взаємодії Держдепартаменту США відвідала два десятки країн і підписала серію меморандумів. Спільно з колегами з таких різних держав, як Італія, Австралія та Кот-д'Івуар, вони домовилися спільно викривати шкідливі онлайн-кампанії, які вводять в оману та які походять із Росії, Китаю або Ірану.

А у вересні цього року адміністрація Трампа розірвала ці угоди. Колишній глава центру Джеймс Рубін назвав це рішення «одностороннім актом роззброєння». Утім, це й не дивно: по суті, Сполучені Штати заявили, що більше не протистоятимуть російським кампаніям впливу, китайським спробам втручатися у внутрішню політику інших країн або іранським операціям з вербування екстремістів. Ба більше, американський уряд також відмовився використовувати будь-які ресурси для допомоги іншим державам у протидії цим загрозам.

Нещодавно опублікована нова Стратегія національної безпеки адміністрації Трампа показала, що це рішення не було випадковим. Одностороннє роззброєння тепер стало офіційною політикою. Тому що — всупереч своїй назві — цей документ насправді не є стратегією. Це передсмертна записка. Якщо закладені в ній ідеї дійсно будуть покладені в основу державної політики,

вплив США у світі стрімко зійде нанівець, а здатність Америки захищати себе і своїх союзників істотно ослабне. Наслідки будуть не тільки політичними, а й економічними — і їх відчують усі американці.

Автори документа живуть у світі фантазій і сліпі до реальних загроз

Перш ніж перейти до пояснень, слід зазначити одну цікаву особливість цього документа: він має такий вигляд, немов, його, подібно до Біблії, створювали одразу кілька авторів. Одні з них використовують хвалькувату, агресивну риторику — Америка, мовляв, повинна залишатися «найсильнішою, найбагатшою і наймогутнішою країною світу на десятиліття вперед»; інші віддають перевагу евфемізмам і натякам. Часом ці різні «автори» прямо суперечать один одному: на одній сторінці пропонується співпрацювати з союзниками, а на наступній — підривати їхні позиції. Висловлені в документі погляди не відображають позицію всього уряду США, всієї Республіканської партії або навіть всієї адміністрації Трампа. Найбільш примітні положення, мабуть, виходять від конкретної ідеологічної фракції — тієї самої, яка сьогодні задає тон у зовнішній політиці цієї адміністрації і цілком може формувати її і в майбутньому.

Єдиним по-справжньому новим і справді радикальним елементом у світогляді цієї групи є її категоричне заперечення самого факту існування у США ворогів або відмова називати будь-які країни, які можуть бажати Америці зла. Це серйозний відхід від курсу першої адміністрації Трампа. У Стратегії національної безпеки 2017 року йшлося про створення альянсу проти Північної Кореї; зазначалося, що Росія «використовує підривні заходи для ослаблення довіри до зобов’язань Америки щодо Європи, підриву трансатлантичної єдності та ослаблення європейських інституцій і урядів»; а також зазначалося, що Китай «використовує економічні заохочення та санкції, операції впливу і завуальовані військові загрози» для тиску на інші країни. Команда Трампа зразка 2017 року також відзначала наявність «геополітичного суперництва між вільним і репресивним баченнями світового порядку».

Друга адміністрація Трампа більше не вказує на жодну конкретну країну, яка могла б бажати Сполученим Штатам зла, і не називає жодних конкретних дій, спрямованих на заподіяння їм шкоди. Ціле десятиліття російської кібервійни, політичного втручання та інформаційних атак всередині США в документі не згадується зовсім. Не вважаються важливими і російські акти саботажу в усій Європі, підтримка Москвою жорстоких режимів у регіоні Сахеля в Африці і, звісно, вторгнення Росії в Україну. Жоден із цих проявів російської агресії не удостоюється згадки — за винятком війни в Україні, яка описується виключно як «європейська проблема».

Ще більш дивно виглядає те, що Китай представлено не як геополітичний суперник, а здебільшого як торговий конкурент. Складається враження, ніби китайських хакерських атак і кібервійни взагалі не існувало, ніби Китай ніколи не прагнув збирати дані або проникнути в програмне забезпечення, що керує американською інфраструктурою. Китайські пропагандистські кампанії та ділові угоди в Африці та Латинській Америці, здатні витісняти американських конкурентів, також, мабуть, не мають великого значення. У новому документі містяться лише розпливчасті натяки на економічну присутність Китаю в Латинській Америці та на китайську загрозу Тайваню. Під час обговорення останнього автори відмовляються від своєї хвалькуватої риторики про міць Америки і переходять на суху канцелярську мову: «Сполучені Штати не підтримують будь-яких односторонніх змін статусу-кво в Тайванській протоці».

Про інших суперників та інші потенційні джерела конфліктів не йдеться зовсім. Північна Корея зникла з поля зору. Іран описується як «сильно ослаблений». Ісламістський тероризм більше навіть не заслуговує на згадку. Ізраїльсько-палестинський конфлікт, як і раніше, вважається гострим, але, як стверджується в документі, завдяки президенту Дональду Трампу «був досягнутий прогрес на шляху до більш стійкого миру». ХАМАС незабаром припинить своє існування. Американські військовослужбовці, які досі воюють у Сомалі та Сирії — і в низці випадків гинуть там, — повністю ігноруються, немов їх зовсім не існує.

Але якщо в Америки немає суперників і вона не очікує жодних конфліктів, то ні збройним силам, ні Держдепартаменту, ні ЦРУ, ні контррозвідувальному підрозділу ФБР не потрібно вживати якихось особливих заходів для захисту громадян США. Документ виходить саме з цього припущення і натомість спрямовує увагу американського апарату національної безпеки на «контроль над кордонами», «природні катастрофи», «несправедливі торговельні практики», «знищення робочих місць і деіндустріалізацію», а також на інші загрози торгівлі. Згадується фентаніл. Досить дивним чином згадуються і «пропаганда, операції впливу та інші форми культурної підривної діяльності» — при цьому не пояснюється, хто саме може вдаватися до пропаганди та культурної підривної діяльності проти США і яким чином цьому слід протидіяти, тим паче, що адміністрація Трампа повністю демонтувала всі інститути, створені саме для цих цілей.

Але що, якщо цей документ узагалі не призначався для людей і структур, які відповідають за національну безпеку? Можливо, він був написаний для глибоко ідеологізованої внутрішньої аудиторії, включно з такою в Овальному кабінеті. Автори включили в текст безглузді, але вже звичні формулювання про те, що Трампу нібито вдалося завершити безліч воєн — твердження настільки ж абсурдні і фантастичні, як і його «Премія миру ФІФА». Крім того, автори старанно відкидають усі попередні американські зовнішньополітичні стратегії — мабуть, включно з тими, які проводила перша адміністрація Трампа, — немовби лише ця адміністрація під керівництвом майже вісімдесятирічного президента здатна ясно бачити картину світу.

І нарешті, хоча автори не називають жодних держав, які могли б загрожувати Америці, вони все ж зосереджуються на одному «ворожому» ідеологічному напрямку. І це не китайський комунізм, не російська автократія і не ісламський екстремізм. Ні - це європейська ліберальна демократія. Саме її ця радикальна фракція насправді боїться: людей, які говорять про прозорість, підзвітність, громадянські права та верховенство закону. І це неспівпадіння — йдеться про тих самих людей, яких ідеологи MAGA ненавидять і всередині самої країни. Про тих, хто бореться проти спроб MAGA перевизначити Сполучені Штати як «білу етнодержаву», про тих, хто протистоїть корупції в демократичних інститутах Америки і хто заперечує, коли друзі, родичі та технологічні союзники Трампа використовують зовнішню політику США для своєї особистої вигоди.

Європейська та американська ліберальна демократія настільки небезпечні для їхнього проєкту, що ідеологи MAGA, очевидно, мають намір їх зруйнувати. Вони заявляють, що не мають наміру втручатися у внутрішню політику будь-яких держав на планеті: «Ми прагнемо добрих і мирних торговельних відносин із державами світу, не нав’язуючи їм демократичних чи інших соціальних перетворень». Однак існує виняток, що впадає в око, — Європа. Офіційна політика США в цьому регіоні тепер спрямована на те, щоб «допомогти Європі змінити свій шлях» — тобто використовується риторика, яка передбачає втручання".

Згідно з матеріалами видання Defense One, у більш ранній версії Стратегії національної безпеки прямо стверджувалося, що зовнішня політика США повинна навіть підтримувати неліберальні сили, щонайменше, у чотирьох країнах — Угорщині, Польщі, Італії та Австрії — з метою схилити їх до виходу з Європейського союзу. Для всіх чотирьох країн це обернулося б економічною катастрофою; для решти Європи — катастрофою у сфері безпеки, оскільки ослаблений ЄС виявився б не в змозі ефективно протистояти російській гібридній війні та китайському економічному тиску. У разі розпаду Союзу припинила б існувати і Європейська комісія, здатна регулювати діяльність американських технологічних корпорацій, — і, можливо, саме в цьому і є вся суть.

Водночас автори цього документа, схоже, черпають свою ненависть до Європи з низки хибних уявлень — або, можливо, з проекції власних страхів. Вони, наприклад, побоюються, що «окремі члени НАТО дуже скоро стануть переважно неєвропейськими». Оскільки, вони, вочевидь, не мають на увазі Туреччину і Канаду, які є єдиними неєвропейськими членами альянсу, вочевидь, мається на увазі, що такі країни, як Франція і Німеччина, приймають стільки мігрантів з-за меж Європи, що незабаром стануть переважно «небілими». Тим часом саме США, а не Європа, з набагато більшою ймовірністю в найближчому майбутньому перетворяться на суспільство, де більшість становлять меншини.

Стратегія безпеки також дивним чином стверджує, що Європа перебуває на межі «цивілізаційного зникнення» — вираз, який мало хто з європейських політиків використовує, навіть у вкрай правих партіях. Колишній прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав таку риторику «правішою за крайню праву». У різних індексах — охорони здоров’я, щастя, рівня життя — європейські країни регулярно випереджають Сполучені Штати. Порівняно з американцями, європейці живуть довше, рідше опиняються на вулиці і рідше стають жертвами масових розстрілів.

Єдиний можливий висновок: автори цього документа мало знають про Європу або не прагнуть дізнатися правду. Живучи у світі фантазій, вони сліпі до реальних загроз. Вони вигадують вигадані небезпеки. Їхня інформація надходить із конспірологічних сайтів і випадкових акаунтів в X, і якщо ці вигадки стануть основою для вироблення політики, то попереду на нас можуть чекати всілякі катастрофи. Чи перестане наша армія працювати з союзниками, з якими ми співпрацювали десятиліттями? А ФБР шукати російських і китайських шпигунів? На початку цього місяця Міністерство юстиції оголосило, що веде операцію проти двох російських груп кіберзлочинців, спонсорованих державою, які, серед іншого, атакували американську промислову інфраструктуру. Але якщо нашим справжнім ворогом є «цивілізаційне зникнення» в Європі, то, зрозуміло, ми маємо переспрямувати ресурси з таких другорядних проблем на загрозу, яка походить від Британської Лейбористської партії або німецьких Християнських демократів.

Виникає спокуса посміятися над подібними ідеями, висловити недовіру або відвернутися. Але схожі конспірологічні уявлення вже завдали реальної шкоди реальним інститутам. Ілон Маск повірив спотвореним або повністю вигаданим історіям про USAID, які він прочитав на своїй власній платформі X. У результаті він знищив усю організацію так швидко і бездумно, що в підсумку можуть загинути десятки, а можливо, і сотні тисяч людей. Даррен Бітті, заступник держсекретаря з публічної дипломатії в Держдепартаменті, неодноразово і неправдиво стверджував, що Global Engagement Center нібито цензурував американців — фантазія, з якою він зіткнувся в інтернеті і яку продовжує абсолютно бездоказово повторювати. У результаті він зруйнував цю організацію і припинив її міжнародні переговори. Зараз він проводить внутрішнє «полювання на відьом», намагаючись знайти або, можливо, сфабрикувати заднім числом докази на користь своїх конспірологічних ідей.

У цій історії можна знайти знайомі мотиви. Американці й раніше або переоцінювали, або недооцінювали, або неправильно розуміли своїх супротивників. І щоразу це призводило до жахливих помилок. У 2003 році багато американських аналітиків щиро вважали, що у Саддама Хусейна є зброя масового знищення. Під час Холодної війни багато аналітиків вважали, що Радянський Союз сильніший і менш вразливий, ніж це виявилося насправді. Але я не впевнена, що коли-небудь в історії США був момент, подібний до нинішнього, коли найвпливовіші теоретики зовнішньої політики американського уряду перенесли свої внутрішні одержимості на зовнішню сферу, проектуючи власні страхи на інших. У результаті вони, ймовірно, неправильно оцінюють, хто в найближчому майбутньому може кинути виклик, становити загрозу або навіть завдати шкоди Сполученим Штатам. Їхній вигаданий світ наражає на небезпеку всіх нас.

Переклад NV

Повну версію тексту читайте на The Atlantic