«Немає ворогів праворуч». Хто і навіщо виправдовує інтерв'ю Карлсона з фашистом і антисемітом, — американський політолог

паралізованих і заляканих антисемітами, яких вони самі впустили у свою коаліцію заради миттєвих політичних вигод.

Саме цього і домагаються ті, хто виправдовує прихильно-м'яке інтерв'ю Карлсона з Фуентесом. Нам кажуть, що консерватори повинні перестати «сваритися між собою» і зосередитися на боротьбі з лівими. Але, вибачте, боротися з нацистами і з тими, хто намагається їх відмити і нормалізувати, — це не «сварки всередині табору».

Фуентес — фашист. У своєму подкасті він захоплено заявляв, що, хоча «Гітлер був педофілом і, начебто, язичником… він іще й до біса класний», вигукував «Хайль Гітлер!» і радісно проголошував: «Гітлер крутий. Гітлер мав рацію». Він заперечує Голокост, відкрито стверджуючи, що «Голокосту не було», — і водночас закликає до винищення «підступних євреїв», яких називає «лиходіями» і «дияволопоклонниками», що нібито «займаються магією і ритуалами» і «яких треба стратити без розмов», коли його «армія гройперів» прийде до влади. (Він, до речі, ще й «фанат» Йосипа Сталіна.)

Фуентес називав жінок «повіями», «шльондрами» і «дурними, брудними сучками», стверджуючи, що «багато жінок хочуть бути зґвалтованими». Він виправдовує расову сегрегацію, заявляючи: «Досить уже розводити галас навколо системи Джима Кроу, кому яке діло? Їм доводилося користуватися іншим фонтанчиком — і що з того?» і наполягає, що «білі люди мають повне право бути расистами».

І спеціально для прихильників MAGA: він зневажає президента Трампа, про якого прямо сказав: «Ти — нікчема. Ти — товстий. Ти — посміховисько». Віцепрезидента Джей Ді Венса він називає «товстим змішувачем рас, одруженим із „джитою“, який іще й назвав сина Вівеком».

Замість того, щоб засудити Карлсона за надання цьому фанатикові платформи для безперешкодного поширення ненависті, дехто, наприклад, президент Heritage Foundation Кевін Робертс, зосередив критику на так званій «отруйній коаліції» консерваторів, які критикують Карлсона, звинувачуючи їх у «сіянні розколу». Насправді розкол сіє саме Карлсон, відкриваючи двері «великого консервативного шатра» для таких, як Фуентес.

Це не повинно спричиняти жодних складнощів: будь-хто, хто пов’язаний із нацистом чи расистом, або, не критикуючи, надає їм платформу, має бути неприйнятним для правих.

Однак для декого це складно. Новий девіз тих, хто виправдовує Карлсона за дружбу з Фуентесом (і за його дивні спроби захистити Путіна, Мадуро і, віднедавна, Мамдані), звучить так: «нема ворогів праворуч» — запозичення з французького «нема ворогів ліворуч». За всієї поваги, урок Французької революції для консерваторів не в тому, щоб копіювати якобінців. І вибачте, але Нік Фуентес — мій ворог, так само, як і той, хто не вважає його своїм ворогом.

Захисники Карлсона-Фуентеса кажуть, що їхні критики займаються «культурою скасування». Знову неправильно. Свобода слова не звільняє від критики і відповідальності за свої висловлювання. Не можна розкидатися расистськими, антисемітськими та мізогінними висловлюваннями й очікувати, що вас не засудять.

Аргумент «дивіться на лівий фланг» теж не працює: ми не зможемо протистояти лівим, якщо всередині власного табору бардак. Консерватори не мають права скаржитися, що нас називають фашистами, якщо ми самі впускаємо у свій рух справжніх фашистів.

Щоб переконати американців підтримати консерватизм, потрібно ясно показати, чим він є — і чим не є. Для цього нацисти та їхні пособники мають залишатися за межами руху. Ці ренегати хочуть захопити MAGA для своїх мерзенних цілей — їм потрібно перешкодити.

Так, усередині консервативного табору можуть бути гарячі суперечки між його різними течіями. Але існує червона лінія, яку необхідно чітко окреслити, — і цілком зрозуміло, що фашизм перебуває далеко за цією лінією. Якщо консерватори не здатні прийти до спільного розуміння хоча б цього, ми ризикуємо повторити долю лівих, опинившись у заручниках у антисемітів усередині нашого власного табору.

Переклад NV

Повну версію тексту читайте на The Washington Post