Олігарх Мельниченко — посланець Кремля. Навіщо The Economist грає на руку Путіну

надійним джерелом. Він наживається на війні й жодним словом не згадує, що російська агресія, яка розпочалася ще у 2014 році, була нічим не спровокованою, грубо порушила міжнародне право та супроводжувалася численними воєнними злочинами. Натомість він наполягає на тому, що Москва — головний винуватець воєн і конфліктів у всьому світі протягом останніх десятиліть — має зберегти статус однієї з провідних світових держав. «Росія має стати частиною нової архітектури безпеки», — заявив він.

Відверто кажучи, з журналістського погляду виникає запитання: наскільки виправдано надавати трибуну людині, яка нажила статки завдяки диктатурі та розв’язаним нею війнам, володіє найдорожчою яхтою у світі й вивела свої капітали та нерухомість в офшори? Але, як писав Есхіл: «На війні першою гине правда».

Якщо вони намагаються залякати людей, це означає, що справи в них йдуть не так гладко

Технократи й олігархи, що становлять російську еліту, вже давно розуміють, що війна для Путіна складається невдало. Проте останнім часом Кремль дедалі частіше виводить на публіку відомих росіян, намагаючись переконати Захід, що поразка Росії стане катастрофою для всього світу. Це чистісінька пропаганда. Але, хоч як це парадоксально, саму появу таких заяв можна вважати обнадійливим сигналом.

Жоден російський олігарх чи інший представник еліти не виступатиме публічно без схвалення спецслужб. А отже, справжній сенс цієї кампанії, як зауважило в розмові зі мною джерело в розвідувальних колах, полягає в іншому: «Якщо вони намагаються залякати людей, це означає, що справи йдуть не так гладко. Це добре продумана інформаційна кампанія».

Насправді розпад Росії став би для Заходу найсприятливішим сценарієм — як із геополітичного, так і з глобального погляду. Певний час це, ймовірно, супроводжувалося б хаосом і потрясіннями для російських олігархів та населення. Але саме їхня держава є агресором у війні проти України й одним із винуватців інших конфліктів — наприклад, у Судані.

Востаннє Москва зазнала поразки у війні 1991 року — після виведення радянських військ з Афганістану. Невдовзі після цього Радянський Союз розпався на незалежні держави, зокрема Україну, країни Балтії та республіки Центральної Азії.

На жаль, Російська Федерація з часом сама перетворилася на нову версію радянської імперії — авторитарну державу, що спирається на союз влади та олігархічного капіталу. Тепер Москва намагається повернути собі Україну — і саме це, найімовірніше, стане причиною її власного краху, знову призвівши до розпаду країни на ще дрібніші національні держави.

Дивно, що The Economist фактично допоміг поширити цей кремлівський наратив, що ґрунтується на залякуванні. Немає жодних сумнівів: російський олігарх не виступав би публічно без схвалення Кремля та заздалегідь підготовлених пропагандистських тез. Проте видання воліло не згадувати про це, а навпаки — представило його як людину, що виявила мужність.

Сам Мельниченко також волів промовчати про те, що вторгнення Путіна порушило міжнародне право, супроводжувалося воєнними злочинами, не мало жодних законних підстав і було продиктоване нав’язливими реваншистськими ідеями щодо відновлення спершу Радянського Союзу, а згодом і російського впливу далеко за межами його колишніх кордонів — аж до Європи.

Один високопоставлений український посадовець так прокоментував мені це інтерв'ю: «Західні еліти вважають, що Росія чи Китай влаштовані так само, як і їхні власні країни, з дуже незначними відмінностями. Але проблема значно глибша. Більшість західних журналістів переконані, що джерело в Білому домі чи США і джерело в Москві — це одне й те саме. Хоча в Москві таке джерело проходить інструктаж у кабінетах ФСБ, яка заздалегідь пояснює йому, що саме воно має казати».

Також наївно вважати, що Путін чи будь-хто з нинішнього російського керівництва здатний мирно перетворити РФ на нормальну державу або демократію. За всю свою історію Росія не була демократичною країною — жодного дня.

Водночас Мельниченко описує низку сценаріїв, які, на його думку, очікують на Росію в разі поразки у війні проти України і яких, як він стверджує, необхідно уникнути, оскільки вони нібито становлять загрозу для Заходу. Серед них він називає анархію, громадянську війну між олігархами, перехід країни під іноземний контроль із домінувальним впливом Китаю або банкрутство держави.

Найімовірнішим — і, хочеться сподіватися, найсприятливішим — сценарієм залишається розпад Російської Федерації на низку менших національних держав, подібно до того, як у 1991 році розпався Радянський Союз. Безумовно, цей процес супроводжуватиметься серйозними потрясіннями, але росіянам доведеться звинувачувати в цьому лише самих себе.

Подібні побоювання лунали й під час розпаду СРСР — насамперед у зв’язку з долею радянського ядерного арсеналу. Однак цю проблему вдалося швидко взяти під контроль: Захід забезпечив безпеку стратегічної зброї та запобіг її поширенню.

У наступні роки Росія опинилася в глибокій політичній та економічній ізоляції, переживаючи тяжку кризу — спершу за Горбачова, потім за Єльцина, а згодом і за Путіна, який зумів здобути популярність передусім завдяки тому, що навів елементарний лад у роботі держави. Нині ж країна остаточно перетворилася на клептократичну мафіозну державу. І якщо цього разу Росія зазнає поразки, хочеться сподіватися, що вона збанкрутує і розпадеться.

Парадоксально, але нескінченні тривожні міркування у західних ЗМІ та політичних колах щодо майбутнього Росії лише свідчать про ефективність кремлівської пропагандистської машини. Попри роки жорстокої війни та жахливих злочинів в Україні, Захід і далі залишається заручником нав’язаної Кремлем ідеї, ніби перемога над Росією — це небажаний результат.

Утім, дивуватися цьому не доводиться. Протягом багатьох років Європа зазнавала масштабного політичного впливу та ідеологічної обробки.

Деякі німецькі політики навіть отримували гроші від Путіна. Кремль фактично доручив угорському прем'єру Віктору Орбану підривати європейську єдність. Росія активно сприяла руйнівному Brexit, використовуючи масштабні кампанії з маніпулювання громадською думкою в соціальних мережах.

Однак найбільш кричущим провалом західних ЗМІ стало те, що вони майже не висвітлювали інформацію про те, що терористи ХАМАС, які здійснили напад на Ізраїль 7 жовтня, проходили підготовку в російських найманців у підконтрольній Москві частині Сирії, а сама атака відбулася в день народження Путіна.

Навіть після багатьох років воєнних злочинів і фактичного геноциду в Україні значна частина європейців досі не усвідомлює масштабів загрози, що походить від путінського режиму. У багатьох країнах, особливо тих, що розташовані найдалі від східних кордонів НАТО, досі чинять опір переозброєнню та збільшенню видатків на оборону.

Ба більше, лише тиждень тому європейські країни закупили рекордні обсяги російського скрапленого природного газу, прагнучи підготуватися до можливого зростання цін після закриття Ормузької протоки. За перше півріччя обсяг цих закупівель зріс на 18%, поповнивши військову скарбницю Путіна ще на 6 млрд доларів. Хто опинився серед найбільших покупців? Насамперед Франція, Бельгія та Іспанія.

Чим можна виправдати такі дії, коли російські балістичні ракети щодня вбивають українських мирних жителів, тисячі українських дітей залишаються викраденими, енергетична інфраструктура України систематично знищується, а на фронті щомісяця гинуть і зазнають поранень десятки тисяч військовослужбовців?

(На щастя, 14 червня президент Дональд Трамп заявив, що підтримає оновлену версію законопроєкту про санкції проти Росії, підготовленого сенатором Ліндсі Гремом. Документ передбачає запровадження тарифів для п’яти найбільших покупців російської нафти й газу — насамперед Китаю та Індії. Для союзників передбачено окремі винятки, але лише за умови, що вони справді вживають рішучих заходів для зменшення енергетичної залежності від Росії. Європа поки що не може цим похвалитися).

Очевидно, що Європі час повністю відмовитися від закупівлі російських енергоносіїв і назавжди змінити своє ставлення до Росії. Президент Франції Еммануель Макрон — один із найпослідовніших союзників Володимира Зеленського. Попри це, нещодавно він заявив, що Європа готова захищати свою свободу та верховенство права «навіть ціною крові, якщо буде потрібно», але водночас наголосив, що заради миру Росію не варто «принижувати».

Не варто принижувати?

Після всіх скоєних злочинів, після влаштованого путінським режимом «Голокосту» в Україні, Грузії, Афганістані, Судані та Ізраїлі, після всієї тієї крові, яку Москва пролила по всьому світу, Захід повинен розгромити російську армію, скинути цей режим, покарати його лідерів і показати їм, що таке справжнє приниження. Це зробило б світ безпечнішим.

І саме це було б справжнім правосуддям.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Даян Френсіс. Републікація повної версії тексту заборонена.

Уперше опубліковано на dianefrancis.substack.com