«Єдині карти в руках Путіна». Чому Трамп знову вимагає вибори в Україні і чи справедливі звинувачення про «безсилих європейців» — Давидюк

Ми готові зараз, ми ще у 2014 році казали, що ми готові вмирати за демократію… Ні, ми зараз за демократію готові тільки вбивати. Умирати ми за демократію не хочемо, тому проводити вибори, коли летять ракети, ми не будемо.

Але, дивіться, інша історія. Якщо Трамп гарантує, що жодної ракети, жодної кулі, жодного набою в нас не летить, так давайте зробимо свято демократії, якраз переживемо шикарно зиму. Тоді, якщо ви гарантуєте, що йде ceasefire (припинення вогню — Ред.) на час проведення виборів, президентські — 60 днів, парламентські — 90 днів, давайте по повній гуляти, місцеві — ще 90 днів… От ми так потрошки вийдемо на літо, а то й осінь, між ними ще зробимо паузи, зберемо у світі гроші, зберемо собі якісь міжнародні контингенти. Після виборів, скажемо: Дивись, армія була мільйон, стала два. На руках було мінус 20 мільярдів у бюджеті, зараз європейці дали плюс 200. Нового президента обрали, чи старого — неважливо, як мінімум, із талоном, що щойно обраний. Нова Рада, нові місцеві громади, купа військових повернеться, вони всі повиграють. Мілітаризація буде з головою. Путін готовий на це? Ми готові.

Трамп намагається цей клин вбити, що є український народ, а є окремо Зеленський. Ні, український народ разом із Зеленським, він президент. Навіть попри все те, що зараз сталося. Навіть через Міндічгейт. Люди — так, одне око закривають і кажуть: Добре, допливемо. Але люди не протистоять проти президента. Ні, люди розуміють, яка дезінформація буде, — раз. Друге — у війну Штати вибори не проводили. І В'єтнамська, і Друга світова війни були не на їхній території. І Корея зокрема.

Я веду до того, що українці виборів не бояться. Чи є в нас інші кандидати, які б могли піти? Та є. У нас у країні якраз із цим проблем немає. Це сусідня «федерастія» — от у них немає кандидатів. А що ж буде, якщо Путін помре? От кого будуть обирати? І [чеченський диктатор Кадиров] Рамзан уже на смертному ложі. А як же ж? Хто? [заступник голови Радбезу РФ Дмитро] Медведєв, виходить. Чи хто? Хто там іще є? От у них проблеми. У нас із цим проблем немає.

І якщо він [Трамп] нас лякає виборами… Знову ж таки, давайте, він же там суперугоди [укладає]. Окей, ми готові на вибори — 100 мільярдів доларів. Кладіть на стіл — ми йдемо на вибори всією країною. Ну він же ж про угоди. Хай їде [спецпредставник Стів] Віткофф, пропонує нам HIMARS, ATACMS. Верніть нашу ядерку — ми підемо на вибори.

— Я звернув увагу на заголовок New York Post, де вони написали, що «безсилі європейці можуть лише обурюватися і Трамп справедливо відсторонює їх від угоди з Україною». Про безсилих європейців, в оригіналі — impotent europeans, тому дехто в нас перекладав буквально «імпотентні європейці». Зрозуміло, що це несправедливо, європейці роблять дуже багато, і коли ми їх дуже сильно критикуємо, це тільки підсилює критиків допомоги Україні в Європі. Але все-таки ми постійно бачимо це достатньо кволе формулювання про коаліцію охочих, бажаючих. Чи ніяк ми не можемо побачити той альтернативний план, скільки разів уже його формулюємо, який може замінити те, що формулює адміністрація Трампа. Чи ти розумієш, якщо говорити, вибач, про імпотентних європейців, де ця «віагра», яка має зробити їх не імпотентними?

— Я думаю, між impotent і important, як важливі, є ця «віагра», як ти називаєш, — це російські 200 млрд. Тільки вони покладуть руку на цю чудо-пігулку — одразу Росія закричить, бо відчує слабкість. І будуть верещати, погрожувати ядеркою, будуть дерти шкури Медведєву, [речнику диктатора Дмитру] Пєскову і [міністру закордонних справ Сергію] Лаврову. Але це і є різниця цієї однієї букви — important і impotent.

З заяв Зеленського таке відчуття, що на 140 [млрд євро від російських заморожених активів] там уже лапу готові будуть покласти, і це прекрасно. Учора були закриті зустрічі, а сьогодні він натякнув, що, «мені здається, може, дадуть». Зазвичай політики роблять таку заяву — «мені здається» — коли вже точно знають, що є, але домовилися сказати не у вівторок, а у п’ятницю. І кожен намагається дати якийсь інсайд.

Я сьогодні у пресі бачив, що Зеленський сказав: «Відчуття, що дадуть». Ну супер, хай дають. Це якраз утеча від impotent до important. Я думаю, це сильна позиція.

Але це не все. Що мене злить? Що Європа зациклилась, що є 200 російських мільярдів. Ні, власність російської держави на території Європи — трильйони доларів і євро. Тому не треба нам теж запудрювати мізки: о, там 200 млрд. Вони кажуть, це найважливіший важіль.

Ні-ні, російська нерухомість. У Путіна в Марбельї є нерухомість? Є! У російських олігархів в Ніцці, Монако є нерухомість? Є! Банківські рахунки. Тільки у Франції приватних рахунків кількох олігархів — не всіх, кількох — 20 млрд, Бельгія — 10 млрд. Друзі, почекайте, там зараз якщо сісти з блокнотом і ручкою, ми трильйон накидаємо. То чому нам запарюють мізки? Бо це імпотентність: Ой, 200 ми дати не можемо… Ні-ні, друзі, якщо ми почнемо вивертати кишені, то там трильйони почнуть сипатись, і ми тоді дуже швидко зрозуміємо.

А яхти? Одна флотилія яхт, у середньому одна російська яхта коштує пів мільярда. Порахуйте, візьміть ТОП-20, ТОП-30, під сотню російських олігархів, через одного — яхта. Так давайте, може, цю флотилію направимо на санкції?!

Я веду до того, що Росія зараз намагається підкупити Трампа своїми політичними, військовими пропозиціями щодо Арктики і Китаю. Трамп тисне на Європу, робить із неї завчасно слабку. В американському журналі Politico [виставили рейтинг найвпливовіших політиків, де] Трамп — перше місце, найсильніший політик Європи. Знову ж, американська газета вирішила провести опитування, хто найсильніший політик Європи — і браво, виграє американський президент. Зрозуміло, це маніпуляція, це Трампу подобається, він каже, що вони його називають дедді, як тільки не називають.

Наприклад, політика, яку веде Урсула [фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії], [канцлер Німеччини Фрідріх] Мерц, — це сильна політика. Просто вона не швидка і їх треба трошки підпушити, аби вони швидше почали це робити. Та навіть те, що пише Politico: залізна леді сьогодні — Урсула. Ми просіли, Зеленський — 13 або 14, через корупцію.

— Ти правий у тому, що навіть Міндічгейт, тобто ці випадки кричущої корупції, вони більш-менш були нейтралізовані тими діями Зеленського, які ми побачили, — і ці санкції проти Міндіча, і навіть відставка Єрмака. Я до чого? Ми побачили цю нову конфігурацію у владі, чи стару-нову, коли нібито вже в країні можуть відігравати ролі різні люди. Це не тільки президент, і як ми жартували, віцепрезидент Андрій Єрмак. Це ще й, бачите, Верховна Рада, може, навіть прем'єр-міністерка. Ми бачили до того, як президент поїхав у такий європейський тур, ми бачили, як він, здається, більш відкрито почав спілкуватися з людьми, у яких було набагато менше доступу до першої особи в країні. Як ти бачиш, як зараз сформувалася ця конфігурація? Чи вона працює?

— Мені здається, що все-таки в очікуванні. Мені цікава була заява сьогодні Зеленського про те, що я ще так потусуюсь, тиждень-два, і можна буде вже і голову [Офісу президента] не обирати, можна без нього. Зрозуміло, що попередник зробив цю посаду настільки токсичною, що, можливо, з погляду політичного медійного брендингу Зеленський нарочито показово відмовиться від цієї функції. Наприклад, буде людина сидіти в бек-офісі, а частину функцій [розділять] між прокурором, головою СБУ і ще деякими кураторами.

Але мені здається, що йде пошук неконституційних форм управління державою. Ті, хто навіть виживав Андрія Борисовича, сиділи в чаті і дзвонили президенту на Zoom, поки він був у Штатах, мені здається, вони самі шукають, не як повернути державу в Конституцію, а як самим стати 1/9 Єрмака.

Друзі, є Конституція, є коаліційна угода. Приймається коаліційна угода, спускається уряду — погнали. А не робити якісь зустрічі…

Тому пошук ось цих тіньових спроб управляти державою, він виглядає креативно, але дуже недолуго. Ті, хто вибили одну фігуру, самі не знають, що з цим робити. А коли не знаєш, що робити, краще дій за законом. Тим більше в час війни зараз не до управлінських експериментів. А все-таки треба допомагати країні.

Поки що виглядає більше як боротьба за потоки. Ось тут хтось вибив, давайте зайдемо швиденько на його місце.

Так само з депутатами, депутати ж — це низ харчового ланцюжка. Перше, що зробили, — піднімімо зарплати. Військовим же зарплати підняли, усім у країні — пенсіонерам — усім у країні зарплати підняли, країна зажила так класно, що депутати кажуть: давай майже вдвічі собі піднімемо. За що вони собі підняли зарплату? За те, що п’ять років сиділи на конвертах, а зараз, коли конверти впали після корупційного скандалу, щоб вони голосували як зайчики і вирішили собі зробити 200 тисяч? За це, виходить? Чи за те, що повернувся контроль НАБУ і бояться, що зараз доведеться звітувати за добро, нажите за час війни? За це собі накинули?

Я думаю, зараз тут усе-таки не до внутрішньої політики. Президент усе ж перебуває в переговорному треку, явно ж переживає. [Прем'єр-міністерка Юлія] Свириденко не хоче [йти на посаду голови Офісу президента], як здається збоку, [міністр цифрової трансформації Михайло] Федоров не хоче, як здається збоку. Когось слабкого ставити — воно ж теж не комільфо.

— За нашою інформацією, Федоров хоче. Нібито він навіть певні меседжі щодо цього надсилає. Федоров як очільник цієї установи — це добре чи недобре?

— Я думаю, це питання до нього, але мені виглядає, що воно йому не треба. Він, швидше, може бути гарним кандидатом у президенти чи прем'єри, ніж на керівника Офісу. Та водночас я вірю і переконаний, що людина робить місце, а не місце людину. Так, там проклято і давно треба все посвятити, це правда, стільки грошей пройшло через Офіс президента — через Нацбанк стільки не проходило. Причому вони всі йшли явно на ліву касу…

Але питання, що ти там робиш і на що направлені ці сили. Я думаю, що він би міг бути, питання — чи лягає це в його стратегію, чи залишиться Мінцифри після цього, бо це достатньо персональний проєкт. І дуже хотілось би, аби навіть у наступній каденції ця історія продовжувалась.

Я думаю, президент буде ще вирішувати кілька днів, поки несуться переговори. Тут Трамп намагається самого Зеленського зняти, а Зеленський думає, кого ж поставити на Офіс. Зрозуміло, внутрішньополітичні питання зараз вторинні.

Друге, якщо Трамп намагається зняти Зеленського і в парламенті не буде коаліції, нас чекає велика кадрова криза легітимності. Якщо ми вийдемо з коаліцією і говоримо: влада — це, зокрема, і парламент, а ми — парламентсько-президентська республіка… Сподіваюся, хтось добіжить, на кшталт Стубба, Макрона чи Стармера, і йому [Трампу] це пояснить, що влада — це не президент і народ, який, як Трампу здається, окремо. Ні, влада — це кілька гілок влади. Бо якщо тільки команда Зеленського буде представлена в парламенті, потім можуть бути проблеми з боку Трампа, бо він дискредитує самого Зеленського. Зробивши більш мережевою цю коаліцію, ми зможемо сказати: стоп-стоп, тут не тільки він, не тільки Міндіч, не тільки керівник його попереднього Офісу. Тут представлені й інші партії, тому це може бути заміна демонстрації, що бити тільки по Зеленському — це вихід. Ні, давайте бити краще по Росії, ось це вихід, а не по нас. А в нас тут влада є і вона може бути.

Але Зеленському доведеться цією владою трошки поділитися, кілька заступників міністрів доведеться віддати партнерським партіям, як би важко це не було. Коли тисне Трамп, треба щось робити. Бо якщо затискати зуби, мовляв, ми нічого не чуємо, не бачимо, він просто перестане продавати зброю, і від цього, зрозуміло, буде страждати не Зеленський, а військові і наша країна. Бо все-таки в адміністрації легше переживати кризу. Та все одно реакція повинна бути, у будь-якому випадку це пропустити поміж вух не можна.