Трампу потрібна війна, щоб стати Путіним. І він готовий її почати

присутніх демократів «божевільними» і пов’язав їх із нелегальною міграцією та злочинністю. Сполучені Штати залучені до масштабного проєкту «очищення». Рейди ICE (Імміграційної та митної поліції США) демонструють застосування фізичної сили в містах, а наша система концентраційних таборів створює свого роду ландшафт домінування і контролю в сільській місцевості. Вбивство мирних жителів у Міннесоті супроводжувалося потоками брехні про самих жертв.

Усе це жахливо. До того ж у країні — повний застій. Трамп непопулярний, економіка падає. І навіть убивство урядом мирних громадян не зупинило протестів. Щоб по-справжньому змінити характер політики, вийти за межі нинішнього стану — конкурентного авторитаризму — і перейти до чогось іншого, до фашизму, Трампу потрібен інший тип конфлікту.

Фашизм потребує масштабної зовнішньої війни для того, щоб вбивати власних громадян, тим самим створюючи джерело смислу, яке потім можна використати для виправдання безстрокового правління і подальших репресій. Так, щоб світ виглядав як нескінченна боротьба, а підкорення ієрархії — як єдина можлива форма життя.

Трамп застряг — але застряг у небезпечній точці

Трамп відчуває, що йому потрібна така війна, але, як зазвичай, шукає короткий шлях. У зверненні «Про становище країни» він описав олімпійський хокей як великий міжнародний конфлікт, супроводивши це дивним оголошенням про нагородження воротаря президентською медаллю Свободи.

А після захоплення і вивезення Мадуро з Венесуели Трамп порівняв проведену операцію з подіями Другої світової війни — порівняння абсурдне.

Щоб завершити фашистський перехід, Трампу необхідно нав’язати країні війну, якої вона не хоче, виграти її і перетворити суспільство. Він уже підвів нас до порогу великого конфлікту з Іраном; але, кажучи в посланні про військові приготування, він розгублено озирався і безпорадно розмахував руками. Йому подобається говорити про війну з Іраном і сподіватися, що хтось інший її забезпечить. Але сам він цього зробити не здатен.

Американці не хочуть такої війни. Але для Трампа це не така вже й велика проблема. Німці 1939 року теж не хотіли війни з Польщею. Однак Гітлер її розпочав — і швидко виграв.

Проблема Трампа в тому, що він не вміє вести воєн. І тому він плутається і спотикається.

То що ж буде далі з політикою щодо Ірану? Можна було б уявити собі терплячу стратегію тиску — поєднання санкцій і обіцянок, з вимогами свободи слова і підтримкою громадянського суспільства. Але, зрозуміло, не від цієї адміністрації. Вона ліквідувала відповідні інституції та відмовилася від необхідних інструментів. У реальності залишаються лише два сценарії.

У першому — в Ірані не відбувається майже нічого. Трамп забуває про десятки тисяч убитих протестувальників, захисником яких він себе оголошує. Флот іде геть. Можливо, для початку буде випущено кілька ракет — а можливо, і ні. Після чого Трамп оголосить усе це грандіозною перемогою і чудовим настанням миру. Але на внутрішню політику це ажніяк не вплине.

Другий сценарій — вторгнення. Це єдина ескалація, яка теоретично могла б просунути фашистський перехід. Але й вона не спрацює. Трамп некомпетентний, як і його радники. А війна — справа важка. І американці не будуть терплячими. Можливо, вони змінили б свою думку, якби у Трампа було ясне пояснення того, що відбувається, — але його немає. Або якби перемога була швидкою, — але вона такою не буде. Вторгнення до Ірану з великою ймовірністю обернеться такою катастрофою у внутрішній політиці, що Трамп може не досидіти до кінця терміну — а то й до кінця цього року — у президентському кріслі.

Трамп хоче грати одразу на два фронти. Він хоче стати воєначальником, якого всі бояться, і водночас — заробляти великі гроші, представляючи власну корупцію як миротворчість. Слово «угода», яке він незмінно вживає в контексті Ірану, означає одне: «нас можна підкупити».

І якщо шукати загальний мотив американської зовнішньої політики за Трампа, то він саме в цьому. І при цьому Трамп хоче почути, що якраз завдяки погрозам і підкупу він став великим миротворцем і гідний премії.

Подивимося на біографічну траєкторію. Хлопець із Квінса хоче порушувати правила і заробляти гроші на нерухомості, щоб його прийняли на Мангеттені і ним там захоплювалися. У нього це не виходить. І тоді він повторює ту саму спробу — але вже в куди більшому масштабі. Він знову порушує правила і справді заробляє гроші - цього разу як президент Сполучених Штатів. Зрештою йому знову ж таки важливо отримати визнання, схвалення, буржуазну похвалу — наче йдеться про гарний перебудований будинок і золоті дрібнички.

Саме в цьому і полягає нинішнє становище Трампа: він застряг. Його фашистський проєкт буксує. Він вміє ламати, але не вміє створювати. Він здатен на браваду, але не на тріумф. Він стомився, і кожен день важчий за попередній, а на горизонті суперники, і попереду вибори.

До листопада 2026 року в нього залишаються тільки два шляхи: виграти війну, чого він зробити не може, або спробувати придушити голосування — і він уже дав зрозуміти, що спробує це зробити. Зрештою це людина, яка одного разу вже намагалася вкрасти вибори. Але тоді він провалився. А той факт, що він одного разу зазнав невдачі, говорить про те, що він напевно програє знову.

Є ще один (очевидний) трюк, який Трамп може спробувати застосувати — це об'єднати обидва шляхи: він може заявити, що наслідки війни, розв’язаної ним в Ірані (або в іншому місці), створюють такі терористичні ризики, що вибори провести неможливо. Але якщо журналісти, судді та інші будуть готові до такого виверту, він приречений.

Який же стан Союзу? Фашизм не руйнується сам по собі. Люди чинять опір: мільйони виходять на протести, тисячі і десятки тисяч збираються в містах у вирішальні моменти. Всюди — приклади особистої сміливості та відданості справі. Навіть коли багато великих медіа капітулюють і здаються, інші продовжують робити чесну роботу, а місцева журналістика тримає нас у курсі того, що відбувається. Групи громадянського суспільства будують плани і подають позови.

Трамп підвів нас до порога, який сам не може переступити. Але «нормальності» більше не існує. Назад шляху немає. Що буде далі — невідомо.

Трамп застряг — але застряг у небезпечній точці. Сполучені Штати, як і раніше, перебувають у стані конкурентного авторитаризму, тоді як фашисти обіймають пости влади, федеральні інститути проводять політику придушення, несумісну з верховенством закону. У найближчі пів року на нас чекають нові погані новини — і нові приклади мужності та самоорганізації.

У листопаді відбудуться вибори. І їх не можна назвати незвичайними, але вони потребуватимуть незвичайного напруження сил. Противники авторитаризму можуть перемогти — але у важкій боротьбі, що вимагає створення широких коаліцій і вибудовування бачення кращого майбутнього. Ми не можемо повернутися назад, але можемо зробити майбутнє набагато кращим.

Переклад NV

Публікується з дозволу автора. Вперше надруковано на snyder.substack.com