«Атака на всіх». Як США занурюються в небезпечно автократичні політичні практики, а Трамп крокує до узурпації влади

Трамп, за словами Багенстоса, «чітко дав зрозуміти, що він сам визначатиме, яким законам, ухваленим в Конгресі, слідувати». Це, зокрема, стосується виділення та розподілу федеральних коштів: Трамп дуже хоче позбавити законодавчу гілку цих повноважень і самому розпоряджатися «гаманцем».

Це почалося у перші тижні Трампа на новій-старій посаді. Навіть після того, як головний суддя федерального суду у місті Провіденс, штат Род-Айленд Джон Макконнелл 31 січня виніс рішення про тимчасове поновлення фінансування, деякі державні програми у певних штатах країни залишалися замороженими, бо адміністрація не виконала указ.

Коли це стало відомо у Род-Айленді, то Макконнелл не приховував гніву, заявивши у другій судовій постанові, що «всі накази та рішення судів мають виконуватися негайно» і пригрозив наслідками тим, хто ставить себе вище закону. Це знову не подіяло. Те саме сталося із наказом судді Аміра Алі у Вашингтоні розморозити $1,5 млрд спонсорування USAID за 48 годин в останні дні лютого 2025 року — його проігнорували.

Подекуди кабінету Трампа вдається навіть «обігнати» суд: наприклад, підняти літаки з депортованими венесуельцями (яких адміністрація називала членами банд, хоча далеко не всі ними були) чи перевезти затриману активістку в інший штат.

У цьому випадку, зазначає Багенстос, Білий дім кидає виклик в обличчя суддям, змагаючись за більшу владу.

І Конгрес США, резюмує Багенстос, не стає на захист тих, кого атакує команда Дональда Трампа — хоча мав би. Більшою мірою конгресмени мовчки спостерігають.

Інституція, що має повноваження ставити фінальну крапку у подібних суперечках — це Верховний Суд США. Але, як зазначає The Guardian, навіть якщо рішення буде не на користь нинішньої влади, суд має мало важелів, щоб примусити уряд його виконувати. У цьому контексті варто згадати знамениту фразу президента Ендрю Джексона, сказану у 1832 році, в розпал конфлікту президента та суддів (поточна ситуація в США — далеко не перший раз, коли дві гілки влади перебували в клінчі). «Голова суду виніс своє рішення. Подивимось тепер, як він його виконає», — заявив тоді Джексон.

Раніше чи пізніше Трамп може передати на новий розгляд служителям Феміди справу 1803 року «Мербері проти Медісона. У ній Верховний Суд затвердив, що судова гілка влади має останнє слово щодо рішень Конгресу і лише вона може визнавати їх недійсними.

На думку юридичного аналітика CNN Джеффрі Тубіна, це рішення «заклало підвалини» того, що є або не є конституційним; що може або не може робити уряд. Тубін назвав його «фундаментальною заповіддю американської демократії». Водночас Верховний Суд США є дуже маленькою інституцією, нагадує Тубін — 9 суддів і штат менш ніж 500 людей з дуже обмеженим, навіть «ефемерним» арсеналом для протидії узурпаторам.

Тож ніхто не знає, що робити, якщо сам президент ігноруватиме рішення Верховного Суду. Логічним наступним кроком могло б бути звернення до Служби маршалів США, яка має повноваження примусу до виконання суддівських вироків. Але є проблема: ця служба входить до структури Мін'юсту США, який очолює генпрокурорка Пем Бонді - лоялістка Трампа. Глухий кут, який визнавали навіть засновники країни у 1788 році, зауважуючи, що в державній системі США «суддівська гілка влади є найслабшою».

Зі свого боку Трамп «відкрив скриньку Пандори, яка, зрештою, може знищити й роботу судді Робертса [очільника Верховного Суду Джона Робертса]», — пише у матеріалі провідний журналіст The Guardian у США Ед Пілкінгтон.

На цьому тлі Трамп ще й написав у соцмережі Ілона Маска Х фразу, яка вже стала скандально «крилатою»: «Той, хто рятує країну, не порушує жодних законів». Щобільше, він дав зрозуміти, що переслідуватиме суддів, які занадто сильно йому допікають, через Мін'юст та процедуру імпічменту. Самому Трампу під час його першого президентського терміну двічі намагалися оголосити імпічмент.

Депортації як метод терору

Тим часом подалі від високих суддівських залів, на вулицях та в містах США розгортаються справжні драми, які сигналізують про те саме — серйозне падіння стандартів правосуддя. І це не лише скандальні депортації чоловіків-венесуельців — нібито членів банди Потяг Арагуа (ісп. Tren de Aragua). Їх часто затримували у США лише за те, що вони мають татуювання (які нібито асоціюються виключно з участю у криміналі). Це відчуття, що ICE — міграційні офіцери США — стають чимось на зразок таємної поліції Трампа, яка затримує активістів-іноземців, зокрема й з пропалестинськими поглядами.

З точки зору правосуддя це «атака на всіх», як влучно подає це видання Vox. Вчені, письменники, інтелектуали — ніхто більше не застрахований від арешту прямо на вулиці, як це сталося з громадянкою Туреччини, аспіранткою Румейсою Озтюрк у Бостоні. Її затримали нібито «офіцери поліції» із обличчями, закритими масками, які не ідентифікували себе жодним чином. Далі все було швидко: її вивезли до Луїзіані, знехтувавши забороною суду, скасували візу і готують до депортації. Все, що вона зробила — була співавторкою колонки, де критикувала дії Ізраїлю у Секторі Гази.

Влада США досі не надала більш вагомих доказів проти Румейси Озтюрк. Але є побоювання, що її затримання стане прецедентом для обмеження свободи слова і висловлювань, що гарантоване Першою поправкою до Конституції США і громадянськими правами. Більше того, колишня керівниця апарату ICE часів Байдена Дебора Флейшакер визнала у коментарі для NYT, що арешт Озтюрк, яка мала чинну візу — це порушення її прав, згідно тієї ж Першої поправки.

Бо зазвичай діяльність «міграційки» спрямована лише на мігрантів без документів. А Джон Сандвег, колишній в.о. голови ICE часів Барака Обами, підтвердив виданню, що для офіцерів служби «нетипово» ховати обличчя під масками та приховувати імена — як це було під час арешту пропалестинського лідера Махмуда Халіля. Хоча, додав Сандвег, протилежним аргументом може бути існує загроза розкриття осіб представників служби, коли небезпека може загрожувати їхнім родинам.

З громадянами Венесуели обійшлися ще гірше: їх гуртом відправили до Сальвадору. Цією авторитарною країною у Центральній Америці керує ситуативний союзник Трампа Наїб Букеле, відомий любов’ю до будівництва величезних тюремних комплексів, щоб викорінити проблему банд. Схоже на те, що тепер ці в’язниці здають Сполученим Штатам «в оренду», щоб тримати там депортованих латиноамериканців. Для обґрунтування своїх дій, Трамп активував давній закон ще 1798 року, який дозволяє депортувати «представників ворожої нації» у воєнний час без офіційної процедури. Раніше його застосовували лише тричі: під час Другої Світової (японці, німці, італійці), Першої Світової та війни з Англією 1812 року. І хоча зараз США офіційно ні з ким не воюють, Трамп вважає навалу мігрантів на півдні «вторгненням».

Подібне виокремлення «внутрішніх ворогів» є однією з головних ознак фашизму. Для Трампа це кілька категорій: мусульмани (сюди ж входять усі, хто підтримує Палестину, неважливо, чи є вони мусульманами); мігранти (зокрема, кубинці та венесуельці, але не тільки), вчені, публічні інтелектуали, яких намагаються змусити поїхати з країни добровільно, залишаючи без роботи чи створюючи неможливі для неї умови (а то й затримуючи).

Головний політичний радник Трампа Стівен Міллер навіть називав суддів «марксистами» за допомогу мігрантам. А окружний суддя в столичному окрузі Колумбія Джеймс Босберг, якому випало вести справу про літак до Сальвадору, був проігнорований командою Трампа. Судді заявили, що він не отримає доступу до інформації, яку вимагає, бо її засекретили через загрозу нацбезпеці. А депортації венесуельців були нібито «антитерористичними операціями». Ці справи вже направлені на розгляд Верховного Суду.

«У нас до нацистів ставилися краще», — красномовно зазначила на сторінках Washington Post суддя Патрісія Міллетт, згадуючи депортації німців у 1940-х роках.

Від автократії до перших ознак фашизму: чим ризикують США

Справжнє обличчя другого терміну Трампа стає все очевиднішим, і дедалі більше нагадує обличчя авторитарного режиму — якщо не м’якої (поки що) диктатури. Бо те, що зараз відпрацьовують на мігрантах, скоро може бути застосовано проти громадян США.

Наприклад, Трамп давно, ще з першого терміну, мріє реалізувати політику «денатуралізації» — позбавити паспортів тих американців, які стали громадянами США, а не були ними від народження. Як пояснив для Vox політолог Чандран Кукатас, таке штучне розділення між «корінними та приїжджими» вимагатиме «вищого рівня спостереження за кожним у країні, щоб посіяти страх і репресувати критиків».

Дедалі авторитарніший стиль другої каденції Трампа вже спровокував у США дискусію про те, наскільки небезпечно близько нова адміністрація підходить до застосування практик, які можуть бути розцінені як фашистські. Йдеться зокрема про вплив держави на те, як люди думають, що вони вважають історичною правдою, чим пишаються. А ще — як подаються здобутки, перемоги, завоювання держави.

Нещодавно Трамп почав кампанію з «переписування історії», в центрі якої опинився Смітсонівський інститут — комплекс культурно-освітніх і наукових установ, зокрема й один з найвизначніших музеїв США, куди поколіннями водили екскурсії школярів з усіх Сполучених Штатів.

Президент США звинуватив інститут у тому, що його подача історії розходиться з виконавчими указами нової адміністрації щодо гендеру і раси (тобто, серед експонатів є жіночі історичні постаті, представники індіанських племен, афро та латиноамериканці). Трамп же наказав «прибрати неналежну, розкольницьку або антиамериканську ідеологію» з музеїв. Це стосується й етапу історії про розширення США на Захід, що призвело до масових вбивств індіанців, та інших складних періодів, де немає героїчних постатей.

«Найжахливіше в цьому — зарозумілість, зухвалість припускати, що виконавча влада, президент, можуть диктувати історикам, як робити їхню роботу, — заявив The Guardian Девід Блайт з Єльського університету. — Я вважаю такий указ оголошенням війни нам як історикам, і Смітсонівському інституту зокрема».

Дослідник фашизму і філософ Джейсон Стенлі, відомий як дослідник авторитарних режимів, у розмові з виданням Vanity Fair зазначив: він бачить, як фашизм пускає корені у США. А тому він, а також відомий історик, популяризатор науки та професор Єльського університету Тімоті Снайдер з дружиною Марсі Шор вирішили переїхати до сусідньої Канади й викладати там.

Він зазначає, що у Штатах «все рухається швидше, ніж у Росії, бо в нас першими капітулювали університети — Колумбійський, Єльський та інші - як тільки Трамп пригрозив забрати сотні мільйонів держфінансування. Їхні президенти — співучасники знищення правосуддя». А ще адміністрація Трампа, на думку Стенлі, «вважає, що кампусами заправляють євреї і це — привід атакувати їх під прикриттям боротьби з антисемітизмом». Щодо переформатування Смітсонівських музеїв, яких нараховується понад 20, Стенлі припустив, що Трамп перетворить їх на «фабрики з поширення ідеології та індоктринації, возвеличення лідерів Америки».

«Якщо деякі штати і пручаються, то федеральний уряд вже є фашистським режимом, — переконаний Стенлі. — Але справжній фашизм пронизує все суспільство, наповнюючи його лоялістами. До цього їм поки що далеко».

Професорка права у Гарварді Ненсі Гертнер, яка 17 років була федеральною суддею штату Массачусетс, не може пригадати, щоб раніше державні службовці настільки відверто нехтували законом.

«Такого ще не було в американській історії, — упевнена вона. — Раніше були люди, які погрожували не виконувати закони, особливо після Громадянської війни [період, відомий, як Реконструкція Півдня], але системної атаки на суди ще ніколи не ставалося».