Я про ті всі численні «стратегії», які активно писалися всіма, хто мав хоч якесь відношення хоч до якогось бюджету. Чужого. І що?
Стратегія — це не лозунги і заклики. Це не позавчорашні методики і технології. Це не напівспроможність і не напіврозуміння процесів.
Розповім про те, що трохи знаю.
Я безкінечно розповідала всім і на всіх рівнях, що побудова сучасної дороги Одеса-Рені — це нагальний геополітичний виклик. Що у разі побудови якісної дороги і швидкісного сполучення прибічників України і проукраїнськості лише побільшає.
Дорогу станом на зараз побудовано. До 8 годин люди витрачали на те, щоб із Одеси доїхати в Рені. Зараз на це йде 4 години. Ще пару років тому поїздки цим маршрутом проклинали. Зараз — краса і задоволення.
І що ви думаєте? Побільшало прихильників України на півдні Одещини? Абсолютно ні. Підсумки виборів — і президентських, і парламентських, — дають хіба що примарну надію, що колись (а коли?) щось зміниться.
Була там недавно. Чекають на Бойка в президенти. Проклинають Порошенка. Кажу:
— Вам же Порошенко трасу побудував.
Так кажу, бо люди в більшості своїй думають саме такими категоріями.
Відповідають: — Ну і шо, шо побудував? А вкрав скільки!
— Скільки?
— Та багато вкрав.
— А Бойко не краде? — питаю.
— Як прийде до влади, то узнаємо. Бойко за справедливість!
— Так вам і Путін подобається?
— А при чому тут Путін?
— Бо Бойко і його компанія із ОПЗЖ працюють повністю під дудку Кремля і відкрито туди їздять. Вам це підходить? Вам підходить, що може статися з Україною? — кажу.
— А що нам дала Україна?
— А що ви їй дали?
— Ми працюємо.
— Так всі працюють. А ви розумієте, що буде, якщо переможе Бойко?
— Він як Янукович, хазяїн.
— Так вам Янукович був до вподоби?
— Да! — з викликом.
— А чому?
— При Януковичу було лучче.
— Як лучче?
— Лучче — і все. А ці тільки крадуть. І Зеленський прийшов, а порядку ніякого немає.
Згадали про долар по 8. Як же без цього? Ну і про Сталіна, звісно. Повірте, розмовляла з людьми середнього віку і з молодими. Однакова полова в головах.
В Донецьку область за часів Януковича надходили серйозні кошти на розвиток. Донецьк до Євро 2012 був вибудований і виглядав як лялечка. По маршруту Київ — Донецьк було по кілька рейсів на день, і це були найдорожчі тарифи. І літаки літали заповненими.
Я була перед самою війною в Донецькому аеропорту. Сучасна грандіозна будівля. Яка зовсім скоро стала останнім притулком нашим змученим бійцям-патріотам.
Виходить, ніякі гроші, ніяка увага не здатна змінити парадигму мислення? Принаймні, я дуже рідко стикаюсь з такими прикладами. Справді рідко, на жаль.
Якщо нічого з цим і далі не робити, якщо вкидати якісь прямо протилежні ідеї, якщо продовжувати заробляти на цьому гроші - буде погано всім.
В Одесі свого часу був дуже активний русскій мір. З тотальним масованим бомбардуванням мозку одеситів. Хоча, чому був? Вони знову активно піднімають голови і наближають реванш. П’яту колону утримують і тримають в бойовому стані всі ці роки.
Так от, мені жодного разу не приходило на думку піти на акцію «Я говорю по-русски!» чи причепити собі на груди георгієвську стрічку. Бо подібне було для мене тоді — завжди — дикунством і неприйнятним.
Щось не те у нас відбувається. Щось зовсім не
Текст опубліковано з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ