Цього тижня міжнародні ЗМІ знову захоплюються неймовірною стійкістю українського народу. І цілком заслужено. Адже, — незалежно від того, чи говоримо ми про стримування однієї з наймогутніших армій світу, чи про підтримання видимості нормального життя в умовах війни, — Україна дійсно перевершила всі очікування.
Проте в самій Україні дедалі частіше лунають голоси тих, хто більше не вітає наратив про «стійкість», що склався за останні чотири роки. Критики стверджують, що він формує завищені очікування і наділяє українців якимись надздібностями, яких вони насправді не мають. І в цьому велика небезпека.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
У момент, коли Україні відчайдушно потрібна ширша міжнародна підтримка, нескінченні захоплені розмови про «українську стійкість» можуть відводити увагу від критичної ситуації. А в гіршому випадку вони підміняють реальні дії або служать виправданням бездіяльності.
Замість того, щоб міфологізувати українську стійкість, міжнародній аудиторії слід було б поставити запитання: звідки мільйони українців черпають сили для того, щоб продовжувати жити й боротися, незважаючи на майже неймовірні поневіряння і травми? Відповідь проста: Путін не залишив їм іншого вибору.
Ще до того, як російське вторгнення в Україну розпочалося із захоплення Криму 2014 року, Володимир Путін був широко відомий своїми сумнівами у праві України на існування як незалежної держави. Нещодавно розсекречені стенограми свідчать, що ще 2008 року російський лідер заявив президенту США Джорджу Бушу-молодшому, що Україна — «штучна держава».
Він також прославився просуванням відверто імперіалістичної версії української історії та наполегливими твердженнями про те, що українці насправді є росіянами — «одним народом».
Українці — зовсім не супергерої з коміксів, а звичайні люди
З початком збройної інтервенції Росії ці тенденції лише посилилися: Путін став відкрито ставити під сумнів легітимність України і пред’являти претензії на її територію. Влітку 2021 року він зробив вельми незвичайний крок, опублікувавши історичне есе на 5000 слів, яке, по суті, звучало як декларація війни проти української державності. Приблизно в той самий період кремлівський правитель почав загрозливо іменувати незалежну Україну «анти-Росією».
Тим часом потужна пропагандистська машина Путіна активно демонізувала і дегуманізувала українців. Будь-хто, хто відкидав офіційне кремлівське уявлення про Україну як про «невід'ємну» частину російської історії, культури і духовного простору, оголошувався нацистом і зрадником.
Ця крайня антиукраїнська риторика підготувала ґрунт для злочинів, скоєних після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Жахи останніх чотирьох років виходять далеко за межі смерті та руйнувань, характерних для звичайних збройних конфліктів. На територіях України, що перебувають зараз під контролем Кремля, російська окупаційна влада розв’язала кампанію національного знищення і має намір повністю стерти всі сліди української культури, історії, мови та ідентичності.
Незліченні тисячі людей були взяті під варту під час серій арештів, які слідчі ООН кваліфікували як злочин проти людяності.
Жителі, які залишилися на окупованих територіях, піддаються безжальній русифікації, що охоплює практично всі аспекти повсякденного життя. Той, хто відмовляється приймати російське громадянство, ризикує бути депортованим зі своєї власної землі. Чоловіки призовного віку можуть бути мобілізовані в російську армію і змушені битися проти своїх співвітчизників.
Можливо, одним із найбільш шокуючих російських воєнних злочинів, скоєних в окупованій Україні, стало масове викрадення дітей, яких відправляють у Росію на перевиховання, щоб позбавити їх української спадщини та нав’язати їм імперську російську ідентичність.
У 2023 році Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Путіна у зв’язку з масштабною кампанією викрадення Росією українських дітей.
Ці злочини відбуваються на тлі геноцидної риторики, яка нині стала повсякденною частиною політичного та медійного дискурсу Росії. Чиновники Кремля і пропагандисти регулярно закликають до ліквідації України і дають зрозуміти, що мають намір повністю знищити українську національну ідентичність. З огляду на скоєні в Україні злочини і демонстровані в Москві наміри, багато міжнародних експертів дійшли висновку, що російське вторгнення підпадає під визначення акту геноциду.
Українці гостро усвідомлюють геноцидні цілі Росії. Вони бачать, що відбувається в окупованих регіонах їхньої власної країни, і надто добре знайомі з огидною пропагандою, що виходить із Кремля.
Це усвідомлення є ключовим чинником, що підживлює феномен української стійкості. Українці зовсім не супергерої з коміксів; більшість із них — звичайні люди, які усвідомлюють, що без опору їхня держава загине.
З 2022 року мужність України привертає увагу всього світу. Але, захоплюючись сміливістю нації, що протистоїть удаваним неможливим труднощам, вкрай важливо діяти відповідним чином, нарощуючи міжнародну допомогу українським збройним силам. Занадто часто гучна підтримка, анонсована західними столицями, не перетворювалася на реальні дії.
Усе це лише надихає Росію і затягує війну.
У міру того як вторгнення Путіна вступає в п’ятий рік, стає цілком очевидно, що Росія прагне знищити Україну як державу і як націю. Однієї лише української стійкості недостатньо, щоб запобігти цій катастрофі. Якщо союзники Києва не виправдають очікувань і не виявлять рішучості, захоплені оплески останніх чотирьох років відгукнуться лише порожньою луною слів, які нічого не означають.
Переклад NV
NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікація повної версії тексту заборонена.