Ефект розщепленого мозку. Про Зеленського, міграцію та війну

Тобто ми приховано, не говорячи вголос, визнаємо: переговори і перемир’я — це не перемога, а просто якийсь етап у припиненні активної бойової фази.

Вірять у припинення бойових дій у найближчій перспективі більшість українців, але разом з тим не вірять у встановлення довготривалого миру з Росією. Ми готові підписати мирну угоду на якихось українських умовах, — не російських, — але точно знаємо, що Росія знову нападе в майбутньому. Яка перемога? Немає перемоги.

Ми розуміємо, що все це лише пауза перед новою війною.

Ми всі підтримуємо пошук компромісів на переговорах, але уникаємо прямих відповідей на запитання щодо прийнятних для нас варіантів, стверджуючи, що це не наша відповідальність. І делегуємо відповідальність за ці «неприємні розмови» владі. Ну і, звісно, ми не підтримуємо вивід військ із Донбасу абсолютною більшістю.

Тобто начебто ми готові до компромісів, але до яких?

Коли соціологи запитують респондентів, чи треба виносити питання мирної угоди та переговорів з Росією на референдум, українці кажуть: так. А потім, коли починаєш «копатися» — підтримують чи не підтримують, підуть чи не підуть, — виявляється багато цікавих речей. Аж до того, що: «А чого я? Хлопці воюють, вони нехай і визначають».

Міграція і виїзд за кордон. Громадяни вважають це однією з найбільших проблем України. Однак разом з тим дві третини — 63 % респондентів — підтримують закон, за яким чоловіки 18‑22 років могли виїхати в серпні 2025 року.

Це як мінімум дихотомія, а можна говорити і про розщепленість мозку.

Коли війна відійде на другий план, до нас повернуться всі внутрішні проблеми

Вибори. Ми не підтримуємо проведення виборів під час війни — ні президентських (особливо), ні парламентських, ні місцевих. «Політична конкуренція послаблює державу», «Немає грошей», «А що це змінить?» — різних аргументів дуже багато.

Але водночас ми визнаємо, що будь-які зміни в суспільстві, взагалі в державі, можливі тільки після проведення виборів.

Волонтери та ветерани. Більшість хоче бачити їх у владі. А тепер давайте звернемося до публічної соціології. Рейтинг волонтера Сергія Притули — на рівні 3‑5 %. Умовної партії [бригади] Азов — 5‑6 %, Третьої штурмової [бригади] — 7‑8 %, [бригади] Хартії — 1 %. Результат: мілітарі-блок на словах має величезний рівень підтримки, але їхні рейтинги вкрай низькі — ось вам фактична відповідь.

Володимир Зеленський. Усі сподівання на те, що війна в Україні закінчиться, лягають на президента. Він залишився на початку війни, він не втік, ефективно представляє Україну в світі, залучає міжнародних партнерів. Звісно, має купу проблем всередині: корупція, оточення, сумнівні рішення. Але війну він має закінчити. І що далі? Вибори. І приблизно половина українців вважають, що, напевно, краще, щоб країну очолила нова людина.

Як зміниться суспільство, коли зникне ворог?

Коли війна відійде на другий план, до нас повернуться всі внутрішні проблеми та лінії конфлікту, в тому числі ті, які існували завжди. Корупція, мова, різні політичні погляди, визнання різних сценаріїв завершення війни… Воював — не воював. Загинув чоловік у дружини чи вдома ховався… Надбав за війну чи втратив: житло, майно, здоров’я, кінцівку… Молодь і старші… Регіони: замість сходу та заходу будуть прифронтові та близькі до Росії — і умовний тил… Виїхали — не виїхали, хоча насправді з тих, хто виїхав, не так багато повернуться.

Це все вийде на поверхню.

Чи готове суспільство? Так, воно готове.

Тут я оптиміст. Суспільство не допустить внутрішнього розколу.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 3 за червень 2026 року. Придбати його можна тут.