Ідеться про розмову віцеспікера Сейму Кшиштофа Босака — лідера «Національного руху» та відомого польського геостратега у програмі Богдана Римановського — одного з провідних журналістів Польщі. Те, що такі тези звучать у топефірі, свідчить про зміну настроїв.
Чому варто про це говорити і хто такий Кшиштоф Босак?
Кшиштоф Босак представляє національні середовища і є одним із лідерів коаліції «Конфедерація» (Konfederacja). Чому це важливо для вас? Тому що це не просто опозиційний голос. «Конфедерація» — це третя політична сила в Польщі, яка стабільно набирає вагу.
Це третя політична сила в Польщі, яка стабільно набирає вагу
Існує висока ймовірність, що після наступних виборів у Польщі складеться ситуація, коли жодна з великих партій (ні ліберали, ні консерватори з PiS) не зможе сформувати уряд самостійно. У такому сценарії партія Босака стане «золотою акцією» (kingmaker) — силою, від якої залежатиме доля влади у Варшаві. Тому ігнорувати їхню риторику як «маргінальну» — небезпечна помилка. Їхній холодний прагматизм може стати офіційним курсом Польщі.
Парадоксально, але діагнози Босака є… дзеркальним відображенням нинішньої позиції України. Ось холодний аналіз цієї точки зору:
1) Кінець сентиментів, час інтересів
Кшиштоф Босак чітко ставить питання: у міжнародній політиці категорія «дружби» є помилковою — існують лише суперники та інтереси. Хоча для багатьох у Польщі це звучить цинічно, Босак зауважує, що саме Україна засвоїла цей урок швидше. Він вказує на те, що українські еліти (згадуються, зокрема, Сирський чи Зеленський) вміють грати жорстко, транзакційно і без зайвих сентиментів, керуючись виключно державними інтересами.
2) Парадокс: Ми хочемо бути як ви?
Тут ми підходимо до суті. Хоча польські націоналісти критикують Київ за «відсутність вдячності» чи «вимогливість», насправді їхня претензія до польської влади полягає в тому, що Польща… не поводиться так, як Україна. Представники «Конфедерації» заздрять вашій суб'єктності та вмінню боротися за своє. В їхніх очах польська політика часто виглядає наївною і «васальною» щодо Заходу, тоді як Україна здатна чинити опір навіть тиску США, коли цього вимагають її інтереси.
3) Урок жорстокого реалізму
У розмові звучить теза, що надмірне догоджання та «буття милим» у міжнародних відносинах породжує зневагу, а не повагу. Співрозмовник Босака прямо припускає, що українські військові чи політики можуть сприймати поляків як слабших гравців саме тому, що Польща не вміє визначати та відстоювати власні вигоди в обмін на допомогу.
Висновки та застереження для нас усіх
Ця дискусія веде до одного фундаментального висновку. Слова про «національний егоїзм» звучать негативно лише у сфері емоцій. У сфері фактів вони є фундаментом безпеки. Але ми повинні тримати в голові важливе застереження.
Навіть сьогоднішні оптимістичні новини, як-от «паризька угода» щодо коаліції рішучих за підписом прем'єра Туска, не є гарантією на віки. Якщо до влади в Польщі прийдуть або отримають вирішальний вплив сили на кшталт «Конфедерації», ці домовленості можуть залишитися на папері. Польща може просто не виконати їх, керуючись іншою логікою.
Тому саме сьогодні ми мусимо діяти мудро: не підвищувати температуру суперечок, а навпаки — намагатися «полюбити» одне одного наново. Пам’ятайте: кожна хвиля хейту, кожне емоційне звинувачення — це чисте пальне для польського націоналізму. Негативні емоції наближають сценарій, який найбільше зашкодить Україні і всім нам, хто бажає їй перемоги. Будуймо мости зараз, поки вони ще стоять.
Текст опубліковано з дозволу автора