Промова українського військового Андрія Смоленського, який перебуває на реабілітації і протезуванні у військовому госпіталі Волтер Рід у США, на щорічному українському фестивалі в Вашингтоні
Минулого місяця там жорстоко вбили Ірину Заруцьку — молоду українку, яка приїхала до США як біженка, сподіваючись знайти тут прихисток, безпеку й новий шанс. Вона вірила, що під демократичною парасолькою зможе втілити свої мрії. Але божевільний нападник, озброєний ножем, забрав її життя просто на очах у пасажирів.
Найстрашніше — навіть не саме вбивство, а реакція оточення. Хтось, можливо, з кимось говорив, інші просто мовчали. Дехто встав і вийшов із потяга на найближчій зупинці. Але ніхто не наважився втрутитися у перші критичні хвилини. А саме вони були критичними: достатньо було прикласти тиск до рани, щоб зупинити кровотечу й виграти час до приїзду швидкої.
Тридцять років тому Україна теж сіла у «демократичний потяг»
Ця трагедія — метафора нашого світу. Тридцять років тому Україна теж сіла у «демократичний потяг». Вона відмовилася від ядерної зброї, отримавши обіцянки безпеки від США, Великої Британії та Росії. Здавалося, що ми під надійною парасолькою демократії. Але коли агресор підняв ніж і вдарив у саме серце України, більшість світу обмежилася розмовами, «занепокоєнням» і мінімальною допомогою.
Сьогодні ми бачимо, як Росія атакує не лише Україну, а й Польщу — союзника НАТО. Ми вже не в потязі, де божевільний накинувся на одну жінку. Ми в потязі, де нападник починає різати інших пасажирів, і кожен наступний удар наближає світ до третьої світової.
Тому я хочу підкреслити одне: тиск — це рішення. Тиск у буквальному сенсі — коли треба врятувати людину від кровотечі. І тиск у політичному сенсі — коли диктатор перевіряє світ на міцність. Якщо ми не діємо, якщо лише спостерігаємо й дискутуємо, результат завжди один: смерть, руїна, катастрофа.
Україна вистояла не сама. Ми тримаємось завдяки тим, хто не залишився байдужим. Завдяки тим, хто досі має цінності, хто вірить у щось більше за комфорт чи гроші. Саме тому я сьогодні вдячний кожному, хто допомагає Україні. Бо справжня демократія тримається не на гучних словах, а на готовності діяти.
Тож коли хтось поруч поранений — не стійте й не мовчіть. Натисніть. Допоможіть. Бо тиск — це єдиний спосіб врятувати життя. І це єдиний спосіб врятувати світ.
Текст промови надано організацією United Help Ukraine