Бізнес за 1,5 млн грн. Як подружжя з Мелітополя відкрило фітнес-центр під Києвом — де вони знайшли гроші і чи це вигідно

Перша її найважливіша інвестиція була в порятунок сина. У 2022 році російські окупанти заборонили хлопцям від 18 до 35 років виїзд з окупованого Мелітополю на підконтрольну Україні територію. А Оксана Убийкінь, її чоловік Ігор та двоє синів намагалися продертися на волю через фільтраційні кордони, які російські військові встановили на головних трасах.

«Фільтрування — це близько 40 блокпостів, — згадує Оксана. — Ти проїжджаєш, і тобі можуть вивернути усю машину. І це ще до фільтрації у Василівці. Карали, якщо раптом хтось обурювався. Різне було».

Врешті-решт під час так званої фільтрації її старшому сину заборонили виїзд з окупаційної зони. «Я кричала, — продовжує 46-річна мелітополька. — Вони все одно не пропустили. Ми повернулися додому. І я за нього заплатила перевізникам».

Сьогодні, каже Оксана, така «послуга» вивезти через територію Росії і далі коштує там приблизно 4 тис євро. Про суму, яку довелося заплатити тоді, вона казати не хоче. І нехай. Головне, що вся родина тепер на світлій стороні людства.

Отже, Оксана Убийкінь героїня одної із серії статей NV про бізнеси, які засновують внутрішньо переміщені особи (ВПО) на їхньому новому місці поселення. Історії, які висвітлююь складнощі і водночас успішність інтеграції в нові громади. Часто за підтримки, подекуди всупереч. Приміром в одній з таких історій внутрішньої переселенки з Маріуполя Марії Бубнової також була окупація, втеча, відчай, спасіння, пошук, результат — власне підприємство на стрімко зростаючому ринку готової їжі. «Якщо ми вижили, — сказала тоді Марія журналісту NV, — то треба будувати бізнес». Ідеальна цитата, щоб стати епіграфом до бізнес-історії переселенки з Мелітополю Оксани Убийкінь.

«Вона дуже така цілеспрямована жінка, — впевнена Валерія Юринська, провідний фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою Київського обласного центру зайнятості. — Вона пройшла, як-то кажуть, вогонь, воду та мідні труби».

(не)Мідні труби

Дівчат, як правило, важко умовити на фотографування, особливо у фітнес-залі. Проте Олександр Мєдвєдєв, фотокореспондент NV, вміє переконувати: отримавши ритуальні «нефотогенічна», «без косметики», «не підготувалася», він легко домігся згоди і приступив до фіксації таїнства SkyJumping — аеробної фітнес-програми на батутах з ручками, що поєднує інтенсивне кардіо та силове навантаження.

Драйвова музика і стрибки стимулюють викид ендорфінів, що розвантажує нервову систему, активізують рух лімфи, а це вже стимулює вивід токсинів, зміцнює м’язи серця тощо. Весь цей оздоровчий процес відбувається у невеличкому просторі O2XYFIT в місті Вишневе (Київської обл), в залі, який розбудували Оксана та її чоловік Ігор. Це і є тепер їхня сімейна ділова активність.

Оренда напівпідвального приміщення в новому житловому комплексі, купівля професійного спортивного обладнання, запрошенння чотирьох професійних тренерів, три з яких також ВПО. «Мало того, 90% наших відвідувачів це теж ВПО, — підкреслює Оксана. — Так вийшло. Випадково».

В середньому на тиждень фітнес-простір O2XYFIT приймає до 100 відвідувачів, що дає подружжю щомісячний оббіг приблизно 100 тис грн. Мінус оренда, зарплата, податки тощо. Залишається не так вже й багато. Навіщо це? Адже після втечі з Мелітополю Оксана хутко знайшла роботу на новому місці в тому ж Вишневому. Тут вона стала менеджером з продажу в компанії Safety Trade — постачальника спецодягу, робочого взуття та засобів індивідуального захисту.

«Гарну зарплату отримувала 35−45 тис. грн», — каже вона. Чоловік також не без сьомої клепки в голові. Налагодив роботу з викладання бруківки, що також забезпечує гідне життя. Але.

«Увечері мені на очі потрапило повідомлення в Facebook, що набирається група до менторської програми, де навчатимуть, як треба писати грант, — згадує Оксана — Мене це зачепило. Я написала, і мене відібрали на ці курси».

Курс розрахований на три місяці. Тут студентів, подібних до Оксани, навчили формулювати бізнес-ідею і писати бізнес-план з бухгалтерською складовою. Лікнеп з податків та роботи з власним контентом у соцмережах.

Стрибнути вище голови

Не маючи жодної власної бізнес-ідеї, Оксана вийшла в світ, де блукає безліч нічийних ідей. «Мою колегу в Safety Trade запросили до фітнес-студії бути тренером на батутах, — розказує Оксана. — О, це щось новеньке! Я кажу їй: нумо я пропишу повністю ідею для фітнесу-залу. Мені здалося, що це цікаво».

На цю абсолютно нову справу завдяки підтримці Бучанської філії Київського обласного центру зайнятості Оксана, отримала грант 250 тис грн. «Я ще написала бізнес-план на чоловіка, — продовжує вона. —  Ми захистили й другий грант. Тому два гранти по 250 тис. грн. Ми ще паралельно півроку крім гранту вкладали з двох зарплат». Врешті-решт вся інвестиція разом зі власними внесками вийшла на близько 1,5 млн грн.

Відкрити власний фітнес-простір ідея для подружжя з педагогічною освітою (вона — викладач німецької, він — біології) річ зовсім не очевидна. Але вірогідна.

Працювати на такому щільному ринку як фітнес-центри дуже важко, навіть коли маєш необмежений ресурс. Коли він такий маленький — це виклик. Тим більше, що навколо фітнес-простору O2XYFIT щонайменше п’ять подібних залів, а поруч ще й два потужних клуби Sport Life на відстані 1−1,5 км.

Проте Оксана вважає, що вона не помилилася. «Однокурсники, які навчалися зі мною разом, повелися на ці ідеї магазинів, — каже підприємниця. — Половину з них прогоріли. Одразу ж позакривалися».

Ймовірно Оксана перебільшує. Приміром Юринська уточнює: «Серед наших грантерів десь до 5%, в кого бізнес не пішов». А ось тут вірогідно представниця Київського обласного центру зайнятості сильно применшує. Але навіть якщо істина десь посередині, Оксана Убийкінь з усіх сил прагне не збільшувати цю невпевнену статистику.

Перша вдача надихає на розширення власного бізнесу. І тому, розмірковуючи про плани, Оксана говорить, що залюбки розширилися б на ще бодай одну залу для гучніших видів тренувань: функціональний трекінг. Але ще не сьогодні.

«Потерпимо кілька років. Ви ж не забувайте, ми ВПО. Без власного житла. У нас усе лишилося там. Нам потрібно хоч би два роки, щоб зібрати на перший внесок», — пояснює вона.

Юринська каже, що одними грантами підтримка таких, як Оксана, не обмежена. Приміром якщо підприємець працевлаштовує учасника бойових дій, ветеранів, ветеранок, то отримує компенсацію. Компенсація за облаштування робочого місця для людини з інвалідністю. Перша група — 126 тис грн., друга — 86 тис грн.

Віднедавна у Юринської з’явилося унікальне хобі: вона колекціонує історії може ще не гучного, але все ж таки успіху ВПО-підприємців. Найцікавіші викладає на сторінці у Facebook Київського обласного центру зайнятості, щоб інфікувати тих ВПО, хто що не наважився на власну справу.

«У мене сьогодні свято, — ділиться вона з NV — 5 тис підписників. Для державної установи це непогано. Вірите?»

Згадуючи Оксану Убийкінь словами що та «пройшла вогонь, воду та мідні труби» Юринська має на увазі той період її життя в рідному Мелітополі, де та також займалася підприємництвом в галузі мережевого маркетингу, продавала косметику. Продавала успішно. «Ми там мали все, ми жили небідно», — підтверджує Оксана.

Але тепер вона розповідає про те солодке життя з особливою гіркотою та гострим болем, особливо коли мовиться про перші дні вторгнення, окупації та зрештою втечі.

«Олександре, — звертається Оксана до журналіста NV, — у Мелітополі досі перебувають мої батьки і батьки чоловіка. Тож щодо Мелітополя, будь ласка, мінімум інформації. Я не хотіла щоб у них були проблеми. Розумієте?».

—  Розумію, Оксано.

—  Інколи хочеться плакати, іноді плачеш, іноді зневіряєшся.

—  Коли востаннє плакали?

Сьогодні. Йшла додому, там везли загиблого [військового]. А у мене є свої втрати.