Цими вихідними Росія проводить вибори до Державної думи, зокрема й на окупованих нею територіях України, які вона прагне анексувати. Кремль подаватиме це голосування як доказ конституційної нормальності. Однак контраст із дискусією, що точиться в Україні, демонструє різницю між проведенням голосування та збереженням демократії.
У Росії було знищено реальну конкуренцію. Верховний суд вилучив федеральний список партії «Яблуко» з виборчого бюлетеня, усунувши тим самим єдину зареєстровану партію, яка виступала проти війни. Решта парламентських партій здебільшого діють у межах, встановлених Кремлем. Росія не запросила спостерігачів від ОБСЄ, уникаючи в такий спосіб незалежного контролю з боку цієї організації.
Голосування також буде організовано на суверенній території України, що перебуває під військовою окупацією. Європейський Союз уже заявив, що не визнає таких «виборів» та їхніх результатів. Голосування не набуває легітимності лише через те, що відкривають скриньки й підраховують голоси — особливо коли воно нав’язується окупаційною владою.
ЄС вже заявив, що не визнає такі «вибори» та їхні результати
В Україні ситуація цілком інша. Вибори й досі призупинено через воєнний стан, оскільки країна бореться за виживання. Після звільнення з посади міністра оборони Михайло Федоров закликав провести голосування під час війни. Його пропозицію публічно обговорили й відхилили навіть організатори протестів, які раніше його підтримували.
Ці розбіжності не є свідченням краху демократії. Вони демонструють, що демократичні політичні процеси зберігаються навіть в умовах надзвичайного тиску та надзвичайної ситуації. Відомий колишній міністр може кинути виклик президентові. Громадянське суспільство може підтримувати його в одному питанні й протистояти йому в іншому. Виборчі органи, парламентарії та експерти можуть відкрито обговорювати, як зрештою слід відновити голосування.
Може виникнути спокуса дійти висновку, що, оскільки Росія проводить вибори, Україні теж варто швидко їх провести — бодай для того, щоб позбавити Москву пропагандистського аргументу. Це був би хибний висновок. Демократія — це не змагання в тому, хто першим оголосить дату виборів. Для проведення виборів, що заслуговують на довіру, необхідні безпека, політичний плюралізм, незалежні ЗМІ, реальна конкуренція, неупереджене адміністрування, громадський контроль і суверенна участь громадян. Росія порушує ці принципи, використовуючи виборчі ритуали для легітимізації своєї війни.
Україна ризикує підірвати ці самі принципи, якщо поспішить із проведенням голосування. Мільйони громадян є внутрішньо переміщеними особами або перебувають за кордоном. Багато хто служить у збройних силах. Інші живуть в умовах окупації. Ракетні удари та атаки безпілотників загрожуватимуть виборцям і членам виборчих комісій, а умови проведення передвиборчої кампанії та доступ до ЗМІ будуть вкрай нерівними.
Однак відтермінування виборів не може означати відтермінування підготовки до демократичних виборів. Надзвичайні повноваження набувають легітимності завдяки своєму винятковому й тимчасовому характеру. Ті, хто ними користується, повинні зберегти умови для відновлення повноцінної політичної конкуренції, щойно обставини справді це дозволять.
Центральна виборча комісія України та парламентська робоча група вже розробили пропозиції щодо проведення перших повоєнних виборів. Тепер їхня технічна робота має стати частиною ширшого загальнонаціонального обговорення за участю уряду й опозиції, громадянського суспільства, Збройних сил, органів місцевого самоврядування та незалежних ЗМІ.
Під час цього обговорення мають бути порушені питання безпеки голосування, участі військовослужбовців і громадян, які перебувають за кордоном, списків виборців, фінансування виборчої кампанії, плюралізму ЗМІ, голосування на територіях, що звільняються від окупації, а також заходів захисту від російського втручання. Необхідно досягти згоди до того, як буде призначено дату виборів — і до того, як політичні гравці зрозуміють, які механізми можуть зіграти їм на руку.
Мета Росії на майбутніх виборах в Україні може полягати не в тому, щоб забезпечити перемогу бажаного для неї кандидата. Після багатьох років агресії це може виявитися неможливим. Натомість вона може прагнути переконати різні верстви українського суспільства в тому, що виборчий процес було сфальсифіковано або результати — вкрадено. Тому досягнення широкої згоди заздалегідь — це не просто організаційні заходи з проведення виборів; це питання національної безпеки.
Європа має посилити це розмежування. Вона повинна відкинути незаконне голосування, яке Росія проводить на окупованій території України, і підтримати Україну у створенні умов для надійного повернення до демократії. Процес поступового вступу України до ЄС — це не лише законодавчий чи економічний процес. Це також безпековий проєкт, в основі якого лежать політичний плюралізм, підзвітні інституції та право громадян вільно обирати своїх лідерів.
Росія намагається продемонструвати, що вибори можуть узаконити загарбання. Україна має довести, що законне й тимчасове відтермінування в поєднанні з відкритою підготовкою здатне захистити демократичний суверенітет. Демократична лінія фронту проходить не лише там, де й коли оголошують дату виборів. Вона окреслюється вже сьогодні: в Україні — через дискусії, ретельний аналіз і підготовку; у Росії — через відкриття виборчих дільниць в умовах обмеженого політичного вибору.