Помста за Мазепу. Хто і чому 120 років тому підірвав у Харкові бронзового Пушкіна

Не Пушкін, а Шевченко

У прокламації «самостійників» йшлося про те, що для московського поета Пушкіна немає місця у Харкові, натомість на постаменті мав би стояти Тарас Шевченко — але царська влада це заборонила.

«На території Слобідської України, традиції якої сягають аж до славних часів гетьмана Богдана, не має бути нікому і ніякого монумента з чужинців. Пушкін був цілковито діячем для московського народу і ніякої культурної ваги для нас не має, хіба крім нікчемної та деморалізуючої для наших синів. Бо, узиваючи зрадниками наших патріотів і лаючи ганебно всі політичні і культурні тенденції наших попередників, тенденційно перебріхуючи історичні події всього світу — це значить в очі ображати нас!» — заявляли підривачі.

Вони наполягали на тому, що Пушкін — літератор московський, який підло-брехливо змальовував у своїх творах постать патріота України, гетьмана Івана Мазепи. Тому цей пам’ятник на історично українській, але силоміць загарбаній території, є проявом цинізму з боку влади.

«Наш національний геній — поет Шевченко замучений московськими хурдигами та далекими засилками, не має і досі собі пам’ятника на рідній Україні, бо московське правительство заборонило його ставити! Хай вже наші гроші, що зідрані московським правительством і панством, ідуть на всякі пам’ятники, але, панове москалі!!, становіть їх у себе і не несіть нам на очі», — йшлось у прокламації.

Також підривники наголошували на утисках української мови, літератури та преси. І вимагали по всій Україні вільного слова, вільного друку, нижчої, середньої і вищої школи з українською викладовою мовою, подібно до університетів і шкіл в Галичині. Якщо цього не буде — то схожі до підриву пам’ятника Пушкіну акції триватимуть, погрожували «самостійники» й надалі. Щобільше — наступного разу може пролитися кров. І це, на їхню думку, буде цілком справедливою відповіддю на те, як українська кров століттями лилась за московські інтереси.

«Кров наших замордованих попередників і сучасних діячів, що гниють у тюрмах, кличе нас до помсти!!! Кров за кров!!! Не несіть, панове москалі, до нас своєї культури огнем і мечем. Бо вже прокидається Україна до бою! Ви скуштуєте на своїй шкурі нагая і шаблі нових Гонтів і Залізняків!!!», — заявляли підривачі у листівках.

Невипадковий час

Н а той час йшла російсько-японська війна (яку в результаті Росія програє через рік). І на сторінках ліберальної преси політики обговорювали національне питання в імперії. Зокрема свої права вибивали у самодержавній Росії поляки та фіни, але аналогічну тему щодо українців взагалі не порушували. Бо «малороси», на думку міністра внутрішніх справ Петра Святополка-Мирського, взагалі не становили жодної небезпеки для російської держави й сприймалися владою як «один народ з росіянами».

«Українцям немає потреби давати нічого. Бо українці не роблять ніякого клопоту державі й нічого заспокоювати їх», — запевняв міністр.

Попри те, «самостійники» із цим не погоджувались. І вважали, що українці не повинні гинути на фронті на Далекому Сході за царя-батюшку, бо це — не їхня земля.

І про це також йшлося у прокламації: «Спілка гетьмана Богдана з Московщиною була як вільний з вільним, а тепер що діється на Україні?? Українці, дивіться: у вас перед очима становлять монументи тим москалям, що вас в ніщо звернули!!! Все ваше осміяне, попсоване, а вас, як безголосну отару, женуть на Далекий Схід, одстоювати хижацькі заходи московських капіталістів та високопоставлених здирників!»

Дату для підриву обрали не випадково, адже на той час у Харкові перебував міністр народної освіти Володимир Глазов, який приїхав до міста напередодні й заночував в гостях у таємного радника Івана Оболенського на вулиці Пушкінській. У міністра у листопада була запланована протокольна зустріч з керівниками вищих та загальних закладів освіти. І у поїздці його супроводжували члени міністерства, — князь Дмитро Голіцин та Олексій Позднєв, а також чиновник особових доручень граф Полянський. Ніч для підриву «самостійники» обрали спеціально, щоб вибухи почув високий гість та його свита.

Глазов, інспектуючи освітні заклади, прокоментував події напередодні кореспонденту регіональної газети Южный край, завуальовано заявивши, що має «сумне відчуття, викликане одним дивним явищем, яке розвивалось під впливом деяких ускладнень».

«З’явилося, як особливе звання — російський студент та поруч з ним — не російський студент. Це психологічне явище, для мене, як для російської людини, незрозуміле, думаю, що воно зникне. Наука, як відомо, інтернаціональна, а школа національна», — цитувала газета міністра.

Реакція на підрив

У країнська громадськість перебувала під сильним враженням від подій у Харкові, але більшість або відмовчувалась, або ж навіть засудила вибух. Зокрема у львівській газеті Діло київський кореспондент написав негативний репортаж про харківські події. Мало хто наважувався сказати добре слово про дії «самостійників», адже жандармерія кваліфікувала підрив як тероризм. Попри те, були й ті, хто мав сміливість висловити підтримку.

Зокрема, політичний діяч Михайло Лозинський відкрито написав, що цим невдалим динамітовим замахом організація Самостійна Україна — Оборона України хотіла зазначити своє нелегальне існування. А вчинок продиктовано тим, що «Пушкін у своїх писаннях (Полтава) нарушав честь України».

Проте, Лозинський належав до Української народної партії, і, прочитавши таку заяву, її очільник Микола Міхновський тут же — у своїй партійний газеті - заперечив причетність своїх однопартійців до вибуху. Він наголосив, що прокламацію підписала Оборона Україна.

«Доктор Лозинський каже, ніби наша партія поповнила динамітовий замах на пам’ятник Пушкіну у Харкові. Оголошуємо тут раз назавжди, що се неправда. Прокламація, підписана організацією Оборона України, зовсім ані словом не згадує про УНП», — заявив він.

Відомий письменник Іван Франко невдовзі після теракту видав статтю під назвою Старий пень. Вона містила гостру критику царської політики русифікації, однак прив’язки до інциденту у Харкові там не було. Попри те, у Міхновського статтю сприйняли як підтримку, адже деякі Франкові тези збігалися з ідеями прокламації.

«З нагоди харківського замаху на пам’ятник Пушкіна, Іван Франко осуджує бездіяльність задрагоманених соціялістів, тим самим схвалюючи чинний виступ українських терористів, які виконали замах на емблему московського панування над Україною — погруддя Пушкіна», — йшлось в одній з пізніших публікацій УНП.

Тим і завершився один з перших терористичних актів українських націоналістів в історії. До січневої Кривавої неділі 1905 року, яка призведе до першої Російської революції, залишалось трохи більш як два місяці.

Пам’ятник Пушкіну протримався у Харкові ще майже 100 років. Вже під час повномасштабної фази російсько-української війни, 9 листопада 2022 року, скульптуру поета демонтували та вивезли на зберігання. У листопаді 2023 року Кабмін вирішив вилучити пам’ятник з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення. А 5 червня 2024-го працівники комунального підприємства демонтували постамент «підірваного» Пушкіна.