Тема російської мови в сучасному українському суспільстві є і має залишатися актуальною, допоки російська не займе своє місце там, де вона й має бути в Україні - серед мов національних меншин, замість того, щоб бути мовою спілкування українців, тим більше — етнічних українців.
Протягом останніх десятиріч більша частина українців використовувала в своєму житті замість рідної мови — російську, а значна частина навіть після початку великої війни вперто не бажає відмовлятися від використання російської, обґрунтовуючи це низкою різних аргументів, розбирати які, принаймні в цій статті, я не буду.
Мова — фундамент культурного простору нації. Заборона мови завжди розмиває національну ідентичність. Замініть рідну мову іншою, нав’язаною вам як інструмент культурної експансії, і ви скоро станете частиною іншої нації.
Багато хто з українців досі не розуміє, що проблема не у тому, що розмовляючи російською зараз, ми зраджуємо країні, бо розмовляємо мовою ворога. Проблема у тому, що наше українське суспільство, віддаючи перевагу російській, розмовляючи російською навіть після набуття державної незалежності, весь час створювало підґрунтя для війни проти нас. Тому що цим ми посилювали впевненість ворога у тому, що ми — частина їхнього культурного простору і, отже, є частиною їхнього світу.
Весь час створювало підґрунтя для війни проти нас
Можна скільки завгодно знущатися над їхьою концепцією «русского мира», лаяти її останніми словами, але, нажаль, ми здебільшого не намагаємось подивитися на предмет очима типового росіянина. А дарма. Тому що тоді ми б побачили, що в світосприйнятті типового росіянина немає місця для України. І саме в цьому ключова загроза для України і українців.
Маємо завжди пам’ятати, що російська мова — це фундамент «русского мира». Немає ніякого «русского мира», якщо суспільство не розмовляє російською. Є абсолютно очевидною різниця між ставленням Росії до територій, скажімо, Центральної Азії або Південного Кавказу, які вона вважає частиною своєї імперії, але не «русской землей», і до України, яку переважна більшість росіян не відділяє від «свого світу». Україна — частина їхнього світу, тому що в їхій хворобливій уяві українців, як окремого етносу, немає, окремої унікальної української мови немає, а надійним підтвердженням цього є той факт, що кожен українець знає і розмовляє російською і далеко не завжди вільно володіє українською.
І ця фатальна обставина завжди буде супроводжувати Україну і українців.
Отже, відмова від російської, це — не помста сусіду-агресору, який наразі є уже неприхованим ворогом. Відмова від російської, це — базова умова захисту сьогоднішніх і майбутніх поколінь українців, умова збереження українського народу і українського етносу.
Не можемо ігнорувати того, що всі ці очевидні речі є неочевидними для великої кількості наших співгромадян, які принципово не відмовляються від російської, часто навіть ніколи не переходячи на українську. На моє переконання це абсолютно неприйнятно особливо в умовах багаторічної війни, коли кожен з нас має брати посильну участь в боротьбі за збереження країни. І однією із складових такої боротьби є недопущення повернення сприятливих умов для відродження культурного і політичного простору ворожої держави на теренах нашої країни. Кожного разу, коли в публічному просторі ми спілкуємось російською, ми саме цьому сприяємо.
А між тим наш ворог щодо цього набагато більш послідовний. Перше, що він робить на окупованих територіях — повністю забороняє українську в навчальних закладах і в будь-яких установах. І від цього він не відступиться.
Тому кожна розмова українською тих наших співвітчизників, хто твердо вирішив відмовитися від російської, це — цегла в захисний мур нашої оборони. Коли абсолютна більшість українців буде розмовляти між собою українською, а російська буде сприйматися лише як мова однієї з етнічних груп нашої країни, яка не краща і не гірша за інші, лише тоді ми можемо вважати, що перетнули точку неповернення.
І останнє. Тема відмови від російської мови не має зникати з медійного простору України. Ми не маємо побоюватися, що вона набридне, втратить актуальність, припинить привертати увагу і таке інше. Таке може статися лише якщо ми замість серйозних аргументів і пояснень наслідків будемо використовувати тільки заклики і призиви до совісті.