Буде жорстка посадка. Відомий економіст Нуріель Рубіні — про те, що чекає на світову економіку на тлі війни Росії проти України

Останніми десятиліттями світова економіка рухається до безпрецедентного злиття економічної, фінансової та боргової криз після різкого збільшення дефіциту, позик і фінансового левериджу.

У приватному секторі величезний борг складається з боргів домашніх господарств (такі як іпотека, кредитні картки, автокредити, студентські позики, споживчі кредити), підприємств і корпорацій (банківські кредити, борг за облігаціями та приватний борг) і фінансового сектору (зобов’язання банків і небанківських інститутів). У державному секторі це охоплює облігації центральних, провінційних і місцевих органів управління й інші формальні зобов’язання, а також непрямі борги, такі як незабезпечені зобов’язання в межах накопичувальної пенсійної системи та системи охорони здоров’я — усе це зростатиме зі старінням суспільства.

Подивіться на прямі борги, цифри приголомшують. У глобальному масштабі загальний борг приватного та державного секторів як частка ВВП збільшився з 200% у 1999 році до 350% у 2021 році. Нині це співвідношення становить 420% у країнах із розвиненою економікою і 330% у Китаї. У США він становить 420%, що вище, ніж під час Великої депресії та після Другої світової війни.

Безумовно, борг може стимулювати економічну активність у разі, коли позичальники інвестують у новий капітал (машини, будинки, громадську інфраструктуру), дохідність якого перевищує вартість позики. Але більшість позик іде просто на постійне фінансування споживчих витрат, що перевищують доходи, а це прямий шлях до банкрутства. Більше того, інвестиції в «капітал» також можуть бути ризикованими, незалежно від того, чи є позичальник домогосподарством, що купує будинок за штучно завищеною ціною, корпорацією, яка прагне занадто швидкого розширення незалежно від прибутку, або урядом, який витрачає гроші на «білих слонів» (екстравагантні, але з нульовою користю інфраструктурні проєкти).

Економічна криза та фінансовий крах підживлюватимуть одне одного

Таке надмірне запозичення триває десятиліттями з різних причин. Демократизація фінансів дозволила домогосподарствам із обмеженими доходами фінансувати споживання за рахунок боргу. Правоцентристські уряди постійно скорочують податки, не скорочуючи при цьому витрати, тоді як лівоцентристські уряди щедро витрачають кошти на соціальні програми, які не в повному обсязі фінансовані за рахунок високих податків. А податкова політика, що віддає перевагу боргу, а не власному капіталу, заохочувана надм’якою грошово-кредитною політикою центральних банків, сприяла сплеску запозичень як у приватному, так і в державному секторах.

Роки кількісного пом’якшення (QE) та кредитного пом’якшення тримали вартість позик практично нульовою, а в деяких випадках навіть негативною (як донедавна в Європі та Японії). До 2020 року державний борг із негативною прибутковістю у доларовому еквіваленті становив 17 трильйонів доларів, а в деяких країнах Північної Європи навіть іпотечні кредити мали негативні номінальні відсоткові ставки.

Вибух неприйнятних коефіцієнтів заборгованості передбачав, що багато позичальників — домашніх господарств, корпорацій, банків, тіньових банків, урядів і навіть цілих країн — були неплатоспроможними «зомбі», підтримуваних низькими відсотковими ставками (що давало їм змогу контролювати витрати на обслуговування боргу). Як під час глобальної фінансової кризи 2008 року, так і під час кризи COVID-19 багато неплатоспроможних агентів, які могли б збанкрутувати, були врятовані за допомогою політики нульової або негативної процентної ставки, кількісного пом’якшення та прямої фінансової допомоги.

Але тепер інфляція, підживлювана тією самою надм’якою фіскальною, монетарною та кредитною політикою, поклала край цьому фінансовому «Світанку мерців». Оскільки центральні банки змушені підвищувати відсоткові ставки у спробі відновити стабільність цін, «зомбі» різко збільшує витрати на обслуговування боргу. Для багатьох це є потрійним ударом, оскільки інфляція також підриває реальний дохід домогосподарства та знижує вартість його активів, таких як будинки й акції. Те саме стосується і тендітних корпорацій, фінансових інститутів та урядів, що мають надмірну частку позикових коштів: вони одночасно стикаються з різким зростанням вартості позик, падінням прибутку і доходів і зниженням вартості активів.

Гірше того — ці події збігаються з поверненням стагфляції (висока інфляція поряд зі слабким зростанням). Востаннє країни з розвиненою економікою стикалися з такими умовами у 1970-ті роки. Але, принаймні, натоді коефіцієнти боргу були дуже низькими. Сьогодні ми стикаємося з найгіршими аспектами 1970-х років (стагфляційними потрясіннями) поряд із найгіршими аспектами глобальної фінансової кризи. І цього разу ми не можемо просто зменшити відсоткові ставки, щоб стимулювати попит.

Зрештою, світова економіка страждає від постійних короткострокових і середньострокових негативних потрясінь у сфері пропозиції, які ведуть до зниження темпів зростання, зростання цін і виробничих витрат. До них належать перебої у поставках робочої сили та товарів через пандемію; уплив війни Росії в Україні на ціни сировинних товарів; дедалі катастрофічніша політика Китаю боротьби з нульовим COVID-19 і дюжина інших середньострокових потрясінь — від зміни клімату до геополітичних подій — які утворять додатковий стагфляційний тиск.

На відміну від фінансової кризи 2008 року та перших місяців COVID-19, проста допомога приватним і державним агентам за допомогою м’якої макроекономічної політики піділлє ще більше олії в інфляційний вогонь. Це означає, що буде жорстка посадка — глибока, затяжна рецесія — на додаток до тяжкої фінансової кризи. У міру того, як бульбашки активів лопаються, коефіцієнти обслуговування боргу зростають, а доходи домогосподарств, корпорацій та урядів із поправкою на інфляцію падають, економічна криза та фінансовий крах підживлюватимуть одне одного.

Безумовно, країни з розвиненою економікою, які позичають у власній валюті, можуть використати несподівану інфляцію для зниження реальної вартості деякого номінального довгострокового боргу з фіксованою процентною ставкою. Оскільки уряди не бажають підвищувати податки або знижувати витрати на скорочення свого дефіциту, монетизацію дефіциту центрального банку знову розглядатимуть як шлях найменшого опору. Але ви не можете постійно дурити всіх людей. Як тільки інфляційний джин вирветься з пляшки — а саме це станеться, коли центральні банки припинять боротьбу перед економічним і фінансовим крахом, що насувається, — номінальні й реальні витрати на позики різко зростуть. Мати всіх стагфляційних боргових криз можна відстрочити, але не уникнути.

Повну версію тексту читайте на Project Syndicate

Copyright: Project Syndicate 2022

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ