40 днів прямого «впливу»
Наприкінці червня Зеленський санкціонував 40-денну «операцію з впливу на країну-агресора», яку реалізує Служба безпеки України. Це єдина кампанія глибоких ударів по НПЗ, військових об'єктах і великих містах, спрямована на те, щоб поступово виснажити військову економіку та змусити Москву припинити війну.
Станом на 5 липня Генштаб України заявив про виведення з ладу 42,74% російських нафтопереробних потужностей — за місяць було завдано ударів по восьми НПЗ, — знищення або пошкодження понад 60 резервуарів для зберігання палива та сукупних втратах галузі на рівні 13,5 млрд доларів із серпня 2025 року. Незалежні аналітики оцінюють фактичне зниження потужностей ближче до однієї третини.
Наслідки вже відчуваються всередині Росії. Ми бачимо не тільки величезні хмари диму над палаючими НПЗ у районі Москви та Санкт-Петербурга, а й дефіцит пального, який змусив Путіна продовжувати заборони на експорт бензину та обмежити його продаж у понад 40 регіонах, включно з окупованим Кримом. Після тривалого мовчання сам Путін визнав, що
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
ці удари болючі для країни.
Однак важливо зберігати тверезу оцінку ситуації. Ця кампанія поки що не змінила розрахунків Кремля. Росія відповідає симетрично, завдаючи ударів по заправках на лівому березі Дніпра, намагаючись порушити постачання українських військ і цивільного населення. І Путін нещодавно знову підтвердив свої максималістські стратегічні цілі в Україні.
Я б сказав, що цю 40-денну кампанію найкраще розглядати як частину ширшої скоординованої військової стратегії. Удари великої дальності поєднуються з операціями середньої дальності — перехопленням і знищенням російських ліній постачання та інших оперативних цілей.
Весняний наступ Росії 2026 року зазнав поразки
Найсильніший тиск відчувається в окупованому Криму: удари по терміналах і логістичних маршрутах на північ від Азовського моря періодично залишали Севастополь без електроенергії та спричинили заборони продажу пального населенню. Третім елементом цієї стратегії залишається посилення тактичної оборони України — розширення оборонних ліній і розвиток більш ефективних дронових операцій.
Якщо розглядати ситуацію загалом, то помітно, що російська логістична та енергетична система опинилася під постійним, розподіленим тиском, з яким вона раніше не стикалася. Є ознаки того, що це вже позначається на фронті — на окремих його ділянках фіксується нестача продовольства, води та безпілотників.
Минулого тижня 40-денна кампанія досягла нових результатів: хвилі українських дронів-далекобійників атакували район Санкт-Петербурга, вразивши нафтовий термінал і порт на Балтійському морі — в межах однієї з найбільших операцій проти міста, яке вважають «рідним» для Путіна. Влада Ленінградської області заявила про перехоплення 72 дронів, при цьому уламки впали в районі порту Висоцьк біля кордону з Фінляндією. Атака призвела до перебоїв у роботі інтернету та порушення авіасполучення.
Президент Зеленський також заявив про удар по військово-морській базі в Кронштадті, яку він назвав важливою військовою ціллю. Відстань до неї становить близько 900 км від української території. За кілька днів до цього українські дрони атакували НПЗ поблизу Москви, а потім — у Нижньому Новгороді, Краснодарі, Ярославлі та Уфі.
Відповідь Росії, як і раніше, була спрямована проти цивільного населення України — Кремль завдав масованих комбінованих ударів по Києву в ніч з 1 на 2 липня та з 5 на 6 липня.
Наземна війна
У п’ятницю, 3 липня, під час візиту до так званого «передового командного пункту» — який насправді більше нагадував приміщення десь у Кремлі, прикрашене маскувальними сітками, — Путін заявив своїм військовим, що російські сили повністю захопили Костянтинівку та всю територію Луганської області.
Наступного дня Зеленський та український Генштаб категорично відкинули ці заяви: «Звісно, це неправда. Це чергова російська брехня, спроба створити інформаційний привід. Якби Костянтинівка справді перебувала під російським контролем, Путін, можливо, без проблем зустрівся б зі мною там, щоб нарешті знайти дипломатичний шлях до завершення цієї війни. Але факт у тому, що він не перетне лінію фронту — реальність сильно відрізняється від його заяв».
3 липня Генштаб України підтвердив, що українські підрозділи продовжують вести оборонні дії в самому місті та на його підступах.
Це місто має важливе стратегічне значення, оскільки Константинівка — найпівденніше з чотирьох укріплених міст так званого «поясу фортець», який є основою оборони України в Донецькій області.
Паралельно із заявами про взяття Костянтинівки російське Міноборони повідомило про захоплення п’яти населених пунктів — Шийківки, Нового Світу, Чернещини та Дружелюбовки в Харківській області, а також Василівки в Донецькій області. Однак незалежні джерела ці твердження не підтвердили.
Росія продовжує застосовувати тактику інфільтрації невеликими групами, які проходять через «зону ураження», замість масових штурмів. Це дозволяє уникнути одноразових катастрофічних втрат, однак призводить до постійного потоку загиблих і поранених — у міру того, як такі групи виявляють та знищують. За деякими оцінками, понад 90% російських втрат зараз припадає на удари безпілотників, а не на прямі бойові зіткнення.
Українська оборона в глибину — включно з системою траншей, мінними полями та інтенсивним використанням повітряних і наземних дронів — робить швидке просування практично неможливим і надзвичайно небезпечним.
На тлі загальної картини ці просування виглядають як незначні тактичні успіхи, за які довелося заплатити надзвичайно високу ціну. За останні шість місяців Росія зуміла зайняти лише мінімальну кількість територій, при цьому витрати залишалися колосально високими. Нові дані Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) оцінюють російські втрати приблизно в 1,4 мільйона осіб убитими та пораненими, з яких до 450 тисяч — загиблі з лютого 2022 року. Співвідношення втрат у першій половині цього року зросло майже до восьми до одного, значною мірою через широке застосування Україною безпілотників.
Російські війська просуваються приблизно на 50 метрів на день у районі Константинівки, на 70 метрів — у районі Покровська та на 90 метрів — під Слов’янськом. Це один із найнижчих темпів наступу з часів битви на Соммі. У квітні та травні Росія втратила більше територій, ніж змогла захопити, вперше з 2024 року зафіксувавши від'ємний баланс приблизно в 400 квадратних кілометрів.
На цьому тлі поява Путіна у військовій формі виглядає як спроба представити нинішню ситуацію як успіх Москви, хоча реальність виглядає зовсім інакше. Весняний наступ Росії 2026 року провалився. Кампанія дальнобійних ударів не змогла зламати ані волю українського суспільства, ані позицію політичного керівництва. Більше того, навіть президент США, судячи з усього, втратив інтерес до подальшого просування російських аргументів.
Нові винищувачі
Минулого тижня було оголошено, що Україна закупить 16 винищувачів Gripen E, які мають бути поставлені до кінця десятиліття. Крім того, Україна отримає ще 16 літаків Gripen C/D на початку 2027 року в межах військової допомоги від Швеції. У перспективі Київ розраховує сформувати парк із приблизно 150 таких літаків.
Saab JAS 39 Gripen — це одномоторний багатоцільовий винищувач. Він здатний діяти з коротких злітних смуг, автомобільних доріг та інших розрізнених майданчиків із мінімальною логістичною підтримкою. Новітня версія Gripen E/F оснащена радаром з активною фазованою антенною решіткою, комплексом радіоелектронної боротьби та захищеними каналами передачі даних. Літак здатний нести до 7 200 кг озброєння.
Оцінка ситуації в Україні
Баланс війни змінився. Україна тепер має перевагу в сфері повітряного перехоплення, а її 40-денна кампанія не тільки завдала збитків галузі, що фінансує російські військові зусилля, а й перенесла війну на територію Росії та обернулася для Москви витратами, що не мають аналогів у сучасній історії. Рейд на Санкт-Петербург і попередні удари по Москві показують, що для України більше не існує недосяжних цілей у західній частині Росії.
Це найсильніша позиція України за останні роки, і вона вже посилює важелі впливу на Білорусь.
На жаль, все це поки що не змусило Путіна переглянути свої стратегічні розрахунки. Українські удари на великі відстані можуть як послабити, так і, навпаки, зміцнити російську рішучість, а у Москви, як і раніше, залишаються ресурси — людські та економічні — щоб продовжувати покривати витрати цієї війни.
На суші «пояс фортець» утримується, проте Константинівка зазнає серйозного тиску. Прорив російських військ на цій ділянці вимагав би перерозподілу українських сил на сході, однак не призвів би до катастрофічних наслідків.
Ключовою подією найближчих днів стане саміт НАТО. Чи зможе зустріч в Анкарі перетворити політичні обіцянки на реальні поставки систем ППО та боєприпасів, чи, можливо, американська обережність знову загальмує процес і позбавить Україну необхідних перехоплювачів для відбиття масованих ракетних атак?
Київ зберігає ініціативу, проте поки що не має у своєму розпорядженні всіх ресурсів, необхідних для того, щоб змусити Росію піти на переговори про завершення конфлікту на прийнятних умовах.
Переклад NV
Текст публікується з дозволу автора. Уперше опубліковано на substack.com