«Вам доведеться жити в пеклі, от побачите». Що вже довели Іран та Україна

Тепер невеликі сили здатні діяти справді масштабно, надзвичайно точно і при цьому досить дешево.

Великі держави також можуть завдавати ударів невеликими силами й з високою точністю, але для них це коштує значно дорожче — насамперед через тягар величезних і застарілих арсеналів озброєнь.

Наразі перевага, схоже, на боці малих. І над цим варто замислитися, уявляючи, як прийдешня революція у сфері штучного інтелекту, безперечно, багаторазово посилить цю тенденцію, дозволивши невеликим силам діяти ще масштабніше, потужніше та дешевше.

Тепер війни виграються завдяки інформації

Не дивно, що Трамп роздратований. Адже 11 березня — менш ніж за два тижні після того, як він та Ізраїль розпочали черговий етап війни з Іраном масштабною кампанією бомбардувань, — Трамп заявив: «Ми перемогли. Дозвольте сказати вам: ми перемогли. Знаєте, ніколи не варто надто рано говорити про перемогу. Але ми перемогли. Усе закінчилося вже в першу годину. Але ми перемогли».

В одному він мав рацію: ніколи не оголошуйте про перемогу надто рано.

Трамп не врахував, що іранський уряд також має право вирішувати, коли цю війну буде виграно чи програно. Що ще важливіше, на відміну від Трампа, Тегеран підготував «план Б» на ранок після перших ударів: використати свою новонабуту здатність діяти масштабно, точно й із низькими витратами, щоб узяти під контроль Ормузьку протоку — попри те, що іранські збройні сили становили лише незначну частку від американських і вже зазнали важких втрат.

Мені хотілося б посміятися з того, як реальність поставила на місце нашого самовдоволеного, самозакоханого й балакучого президента. Але я справді не можу цього зробити — бо ситуація стає лякаючою.

І далі буде гірше.

Іран завдав США реальної шкоди — як на полі бою, так і американській економіці, — масштаби якої Трамп і міністр оборони Піт Гегсет приховували від громадськості.

Іран живе в умовах економічних санкцій, запроваджуваних у тій чи іншій формі ще з 1979 року. І все ж країні вдалося створити арсенал складних, але порівняно недорогих ракет і безпілотників, що дозволив їй фактично звести протистояння як з Ізраїлем, так і зі США до нічиєї — і водночас завдати серйозної шкоди американським військовим об'єктам у регіоні.

Ось лише кілька історій, які ви, можливо, не помітили.

Причина, через яку американський авіаносець USS Abraham Lincoln, що перебуває в Перській затоці, часом відчуває нестачу запасів, необхідних для забезпечення майже 5700 осіб екіпажу та обслуговувального персоналу, полягає в тому, що вже в перший день війни іранські ракети й ударні безпілотники знищили значну частину американської бази постачання в Бахрейні.

«Коли вона (база) згоріла, разом із нею зник і найважливіший логістичний вузол, на який ВМС США спиралися десятиліттями», — повідомляла The Times.

Це змусило Трампа та ще самовпевненішого Гегсета посилити залежність від бази під британським командуванням на острові Дієго-Гарсія, перетворивши її на основний вузол постачання. Відстань звідти до Бахрейну становить близько 2700 миль.

Як сталося, що база в Бахрейні виявилася настільки погано захищеною від іранських ракет уже в перший день війни? Якщо це не привід викликати Гегсета на слухання в Конгресі, то я вже й не знаю, що ще може ним стати.

Або, можливо, ви пропустили матеріал журналу Defence Security Asia, у якому коментувалося повідомлення CNN про те, що на початку березня іранська ракета знищила радар вартістю 500 мільйонів доларів, необхідний для роботи передової системи протиракетної оборони THAAD на авіабазі Муваффак-Салті в Йорданії. За оцінкою видання, ця атака стала «потенційно переломним моментом» у «стратегічному протистоянні» між Іраном, з одного боку, та США й Ізраїлем — з іншого.

Один високопоставлений йорданський посадовець розповів мені, що був приголомшений, дізнавшись: іранцям якимось чином вдалося спрямувати ракету до радара THAAD так, щоб змінити її траєкторію вже під час польоту, підійти до радара з флангу й тим самим уникнути виявлення та перехоплення. І все це — проти найдосконалішої системи протиракетної оборони в американському арсеналі.

Джон Аркілла, почесний професор кафедри оборонного аналізу Вищої школи ВМС США, пояснив мені, що ракетна війна більше не зводиться до запуску боєголовки за передбачуваною траєкторією, після чого інерція та системи супутникового наведення GPS доправляють її до цілі.

Росія вклала величезні ресурси в розробку ракет, здатних маневрувати в польоті, отримувати точніші дані в режимі реального часу, розвивати гіперзвукову швидкість і атакувати ціль із неочікуваного для противника напрямку. Повідомляється, що іранські ракети Fattah мають схожі можливості, хоча досі незрозуміло, що саме знищило THAAD за 500 миль від Ірану — вони чи безпілотники.

«Це перетворює ракету на головну зброю XXI століття, здатну підірвати стримування та стабільність» у найрізноманітніших видах збройних конфліктів, — зазначив Аркілла, автор нещодавно виданої книги «The Troubled American Way of War: From Hiroshima to the Age of Algorithms».

Китай вже кілька років використовує маневруючі гіперзвукові ракети DF-17 під час навчань із бойовими стрільбами в китайських водах поблизу Тайваню.

3 березня близько 1:30 ночі два ударні безпілотники одноразового використання атакували комплекс посольства США в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія). Перший безпілотник врізався безпосередньо в поверх, де розміщувалася станція ЦРУ; другий спрямувався точно в отвір, що утворився після першого удару. Це спричинило потужний вибух і пожежу, яка тривала кілька годин.

Згодом з’явилися повідомлення про те, що цю іранську атаку могла забезпечити російська супутникова розвідка, надана Володимиром Путіним.

Судячи з усього, Трамп ніяк на це не відреагував.

Протягом багатьох поколінь, зазначає Аркілла, війни «вигравалися завдяки масі та енергії». Військова справа підпорядковувалася простому фізичному закону: що далі летить снаряд, то менша його точність. Тому дальність доводилося компенсувати «масою та енергією». Сьогодні все інакше. «Тепер війни виграються завдяки інформації», — каже Аркілла.

Тепер вона доступна навіть невеликим гравцям. Достатньо поглянути, якої серйозної шкоди «Хезболла» завдала ізраїльським містам та армії Ізраїлю з її величезними американськими військовими платформами; наскільки сильно Україна пошматувала значно більшу Росію; або як Ірану вдалося звести протистояння зі США та Ізраїлем до патової ситуації. Недорогі високоточні озброєння, які можна зібрати навіть у невеликій майстерні з компонентів, доступних на Amazon, зруйнували колишній зв’язок між дальністю й точністю.

Україна, додає Аркілла, «стала морською державою, не маючи традиційного військово-морського флоту». За допомогою безекіпажних катерів і озброєних гідроциклів вона відтіснила російський Чорноморський флот достатньо далеко від українського узбережжя, щоб продовжувати експортувати зерно й добрива на світові ринки.

Ці нові технології дозволяють «численним і невеликим» — Ірану, хуситам, «Хезболлі», ХАМАСу — «уникати потужних ударів противника завдяки ефективному маскуванню, а потім завдавати точних ударів у відповідь», — каже Аркілла.

Тим часом у розпорядженні американських збройних сил є лише 11 великих і неповоротких дивізій та 11 авіаносних ударних груп.

Саме тому, підсумовує Аркілла, сьогодні сторона, що обороняється, отримала реальну перевагу над стороною, що атакує. Трамп і Гегсет, як і раніше, робили ставку на «масштабування війни» — нарощування темпу та збільшення обсягів застосовуваних озброєнь. Іран натомість зосередився на тому, щоб «розширити фронт війни»: розосередити невеликі підрозділи, оснащені високоточними ракетами, приховати їх у більшій кількості місць і завдавати ударів по американських базах і нафтових об'єктах арабських країн по всій акваторії Перської затоки.

«Їхнє завдання — протриматися достатньо довго, щоб встигнути завдати удару й одразу ж відступити. На суходолі кілька великих з'єднань із танками Abrams уже не такі важливі, як численні невеликі підрозділи, озброєні дешевою зброєю, яку вони можуть зібрати або модифікувати всього за тиждень», — пояснює Аркілла.

Нова зброя посилює ще одну перевагу малих над великими: їм не обов’язково перемагати. Їм достатньо не програти. А нам потрібно перемогти, закінчити війну, повернутися додому й більше ніколи до неї не повертатися. Хай нам із цим пощастить.

Утім, Ірану та «Хезболлі» не варто святкувати перемогу надто рано. Їм слід пам’ятати про другу частину моєї формули: якщо малі тепер здатні діяти масштабно, то великі навчилися діяти в малих масштабах.

У перший день війни ізраїльські ВПС завдали високоточних ударів по цілях у Тегерані, спираючись на американські розвідувальні дані, і знищили понад 40 високопоставлених іранських керівників, які зібралися на закриту нараду в одному з комплексів столиці.

Іншими словами, маючи точну інформацію, Ізраїль одним ударом ліквідував значну частину іранської еліти у сфері національної безпеки.

А до цього відбулася атака Ізраїлю на пейджери «Хезболли». 17 та 18 вересня 2024 року Ізраїль активував вибухові пристрої в пейджерах та інших портативних електронних пристроях, якими користувалися бойовики, офіцери, медики та цивільні прихильники угруповання. Десятки людей загинули, близько 3000 отримали поранення. Приблизно 1500 бійців «Хезболли» через отримані травми втратили боєздатність; найчастіше ушкодження припадали на руки, обличчя та стегна.

Використавши порівняно невелику кількість вибухівки та величезний обсяг розвідувальної інформації, Ізраїль за кілька годин убив і поранив значну кількість бойовиків «Хезболли».

Ще одним прикладом того, як потужна сила діє за допомогою незначних засобів, є американо-ізраїльська кібератака Stuxnet на іранський завод зі збагачення урану в Натанзі у 2009 році. Замість бомбардування об'єкта США та Ізраїль впровадили невеликий комп’ютерний черв’як — усього кілька рядків коду, — який вивів з ладу значну кількість іранських центрифуг IR-1. Щоправда, центрифуги невдовзі замінили, і зрештою перебої в роботі підприємства виявилися незначними.

Ні США, ні Ізраїль ніколи офіційно не визнавали своєї відповідальності за цю атаку. Це був приклад того, як велика держава діє з мінімальними засобами: лише за допомогою шкідливої програми. Проте можна не сумніватися, що розробка цього коду та вся спільна операція коштували дуже дорого.

Сьогодні справжнє занепокоєння викликає інше: «малим» стає дедалі легше грати по-крупному. Причому під «малими» я маю на увазі не лише тих, хто поступається масштабами, а й тих, хто молодший за віком. Підліток із ноутбуком, підключенням до Starlink і відкритою моделлю ШІ вже здатен вивести з ладу міську систему водопостачання чи електропостачання, виявивши вразливість у застарілому програмному забезпеченні та скориставшись нею.

Тож не дивуйтеся, якщо одного дня — вже найближчим часом — почуєте від свого мера щось у дусі Трампа: «Поверніть мені воду, ви, божевільні…»

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал