«Чи не занадто багато тут українців?» Як облаштовуються в Чехії біженці з України і чому місцевих це дратує — чотири історії

в людину під вікном нашого будинку. Так «наводили порядок». Тож окрім як усе кинути, вибору нам не залишили".

Медсестра за освітою, вона віддала медицині 15 років, а потім іще 16 присвятила власному бізнесу — пара магазинів та мініготель для відпочивальників.

Загарбницькі амбіції Росії відібрали в неї влаштоване життя. Але й Чехія зустріла викликами. Жити на виплатах для біженців українка не збиралася, але без знання мови їй удалося влаштуватися лише на завод із виробництва автозапчастин у північному місті Ліберець біля кордону з Німеччиною.

За зарплату у $1.000 доводилося натягувати шкіряну оббивку на підлокітники нових автівок під гарячим феном — від цього на руках злізала шкіра.

«Без знання мови та зв’язків ти стаєш як новонароджене дитя, — ділиться власними спостереженнями українка. — Навіть досвічений спеціаліст, що не знає чеської, — тут ніхто».

Станом на листопад 2025 року в Чехії перебувало до 400 тис. біженців з України. Це на 50 тис. менше, ніж у лютому 2023-го, звітувало Міністерство внутрішніх справ країни.

У перерахунку на душу населення Чехія прийняла найбільшу кількість українців в ЄС: 36 осіб на тисячу жителів. Для порівняння: Польща прийняла 26 осіб, Естонія — 25, а Словаччина — 24, свідчать дані Євростату.

Водночас ультраправі політсили все сильніше роздмухують антиукраїнські настрої, активно поширюючи наративи про зловживання соцвиплатами й нібито небажання біженців працювати.

Утім, офіційна статистика каже інше — чеську економіку сьогодні збагачують саме українці. У першому кварталі 2025 року на утримання біженців тут витратили 155 млн євро, а виплати податків до бюджету з їхнього боку, за даними європейського видання EUObserver, перевищили 285 млн євро, це майже вдвічі більше.

Не заводами та будівництвами єдиними

Співрозмовники NV з кола вимушених переселенців обрали Чехію як країну для проживання з низки причин. Перша й основна — близькість до України та мовна схожість. У декого в Чехії були друзі, які приймали їх напочатку й допомагали облаштуватися.

Катерина Волкова, перукарка з Запоріжжя, приїхала у Прагу з двома дочками після захоплення ЗС РФ Енергодару та Запорізької АЕС під час бойових дій 3−4 березня 2022 року.

У столиці Чехії на українок чекали знайомі, які переїхали ще у 2014 році — після анексії Криму і вторгнення російських військ на Донбас. За 11 років вони побудували певні бізнес-зв'язки: відкрили дилерську компанію з продажу в Європі обладнання для ферм, систем доїння й обробки молока виробництва компанії Мотор Січ. Саме друзі знайшли чехів-волонтерів, які надали Волковій житло до кінця року.

У Запоріжжі українка мала салон краси і вклала в нього всі накопичення. Але вже на другий тиждень перебування у Чехії вона знайшла роботу. Портфоліо українки сподобалося спеціалістам із перукарні високого класу Red Salon в історичному центрі Праги.

Власниця — чешка Яна Шафаржова — надихалась лондонськими салонами краси й відкрила свій заклад у січні 2013 року. «Чеська богема — часті гості у нас», — говорить про своїх клієнтів Волкова.

У 2024 році українка виграла престижний перукарський конкурс Redken GLOSS BOSS Blond, випередивши конкуренток із Чехії, Словаччини та Угорщини. Після чого поїхала в Берлін, де її чекало друге коло змагань і 12 конкуренток із різних країн Європи, але у фінал вийти не вдалося. Перемога прийшла на цьому ж конкурсі в Празі цього року. Головний приз — поїздка до Лас-Вегасу в США в червні 2026 року на триденний міжнародний симпозіум перукарів.

Завдяки ініціативності та працьовитості Волкову вже підвищили в салоні краси до креативного директора.

Життєві шляхи переселенців, які розмовляли з NV, руйнують стереотип, що майже всі українці працюють в Чехії на заводах та будівництві.

Наприклад, медсестра з Генічеська пройшла шлях від отримувачки соцдопомоги до медсестри в місцевій лікарні. Рік важкої фізичної праці на заводі та крах сподівань на швидкий мир в Україні дали їй зрозуміти, що потрібно повноцінно облаштовуватися в новій для неї країні.

Працюючи на заводі, українка підтвердила знання чеської мови й медицини на іспитах, що дало їй можливість улаштуватися санітаркою у державній лікарні у Ліберці. А через чотири місяці роботи — пропозиція річного контракту на посаду медсестри під наглядом: за кожним її кроком пильно слідкувало керівництво.

За три роки життя в Чехії доходи її родини суттєво збільшилися у порівнянні з першими днями перебування. Тепер переселенка кілька разів на рік відпочиває за кордоном, а також має комфортніший автомобіль.

«Минуло два роки, і я продовжую свій третій трудовий договір, — продовжує вона. — Але попри кар'єрні успіхи, „підвішений“ стан не зникає з моменту виїзду з Генічеська. Власної оселі, матеріальної бази та [потенційних] пенсій тут у нас немає».

Про купівлю свого житла в Чехії, як уточнює переселенка, мова не йде — це дорого навіть для громадян країни. Річне здорожчання квартир у Чехії на вторинному ринку склало від 10 до майже 30% в третьому кварталі 2025 року. Традиційно найдорожча нерухомість у Празі (до 7 тис. євро за кв. м.) і Брно (5 тис. євро).

Устецький край, що раніше славився дешевими апартаментами через індустріальне минуле, продемонстрував цього року найбільше зростання цін до 27%, перевищивши відмітку 2 тис. євро за кв. м., свідчать дані рієлторської платформи FérMakléři.

Дороге задоволення

Винайм житла в столиці Чехії — дороге задоволення, каже перукарка Волкова. Однокімнатна квартира в Празі обходиться десь у 1.000 євро на місяць. Стільки ж просить рієлтор за послуги, а власник — іще й завдаток за останній місяць. Тож загалом на переїзд відразу піде 3.000 євро.

До того ж чеські орендарі неохоче мають справи з українськими переселенцями, бо вважають їх «нестабільними», уточнює співрозмовниця NV. Одразу після війни багато хто з українців може повернутися додому, а власники квартир хочуть здавати нерухомість хоча б на рік.

«Або ж ви поселитеся, а завтра до вас приїде половина Закарпаття родичів, — перелічує Волкова страхи місцевих рієлторів. — Побоюються чехи й неплатоспроможності біженців, адже за місцевим законодавством важко виселити людей із квартири, навіть у разі несплати суми оренди».

Юрист із Києва Сергій, який попросив не називати його прізвище в статті, виїхав з України наприкінці січня 2023 року, маючи інвалідність 2 групи. І про складнощі з пошуком житла він чув іще до приїзду в Чехію. Тому після прибуття в країну українець кілька тижнів жив у готелі й переглядав варіанти по всій Чехії. Двокімнатну квартиру, яка підходила за бюджетом, удалося знайти в курортному місті Карлові Вари.

Сергій наголошує: оренда в Чехії нерідко передбачає порожню квартиру — без меблів і побутової техніки, іноді тільки з базовою кухнею. Щоб організувати необхідний побут, довелося витратити додаткові гроші.

Якщо з житлом, за словами Сергія, йому пощастило, то з пошуком роботи все виявилося складніше. До повномасштабної війни він, спеціаліст у галузі права, вів активну юридичну практику, навчався й займався науковою діяльністю. Після переїзду життя фактично довелося починати заново — без чеської мови й підтвердження кваліфікації початок роботи в гуманітарних професіях часто затягується.

Сергій зазначає, що наявність у нього диплома закордонного університету частково спростила шлях, проте формальне визнання юридичної освіти все одно зайняло близько дев’яти місяців. Також він скористався безкоштовними мовними курсами від держави та зміг вивчити чеську до рівня A2.

Майже відразу після приїзду українець активно шукав роботу і зареєструвався в місцевій службі зайнятості. Однак мовний бар'єр і обмежена кількість вакансій в обраному ним регіоні не дозволили йому знайти постійне місце.

У підсумку Сергій обрав інший шлях: зареєстрував у Чехії компанію і перейшов на дистанційну роботу — надавав консультаційні послуги клієнтам з України й інших країн. Він підкреслює, що працює в Чехії повністю легально — фірма виплачує йому зарплату, а він вносить обов’язкові платежі та внески.

Паралельно у 2024 році він вступив до британського Університету Камбрії на програму MBA у сфері міжнародного менеджменту охорони здоров’я, і частина навчання проходить онлайн. Сергій упевнений, що додаткова освіта розширить його можливості на європейському ринку праці.

Фінансово допомагати родичам, які залишилися в Україні, йому вдається не завжди, адже бізнес перебуває на ранній стадії, до того ж значну частину грошей забирає навчання.

«Це скоріше нестабільний дохід, ніж стійкий бізнес, — уточнює співрозмовник NV, — сьогодні є клієнт — значить, будуть надходження, а завтра може бути пауза. Тому зараз моє завдання — закріпитися, доучитися і вибудувати більш передбачувану професійну модель розвитку».

Назад в Україну?

Первісна хвиля солідарності чехів з українцями після початку вторгнення Росії згасала поступово. Затяжний військовий конфлікт і його наслідки, підсилені економічною кризою й високими цінами в Чехії, призвели до більш реалістичного погляду, де співчуття відходить на другий план, а турбота про себе виходить на перший, вказують соціологи чеського аналітичного центру STEM.

Українська журналістка Ірина Ромалійська восьмий рік живе у центральному районі Праги й стала свідком зміни ставлення чехів до українців.

Причина її переїзду з України — робочий контракт із каналом Current Time. Росія визнала журналістку так званим «іноземним агентом», тож через небезпеку вона змусила свою мати якомога швидше покинути рідний Приморськ у Запорізькій області у перший день вторгнення окупантів.

У перші роки перебування в Чехії Ромалійська бачила неприйняття місцевими українців. Здебільшого тоді сюди приїжджали заробітчани з Закарпаття, нерідко вони, за її словами, зловживали алкоголем і влаштовували дрібні конфлікти у публічних місцях. Звідси й стереотипне ставлення чехів до мігрантів з України.

«Пиячать і обкрадають будівничі майданчики — ось такий загальний образ українців склався у місцевих, — розповідає вона NV. — Повномасштабна війна все змінила — чехи селили біженців у свої будинки, допомагали з документами, пошуком і орендною платою за квартири, займалися волонтерством».

Пройшло кілька років — і ультраправі настрої взяли гору. Чехи здебільшого симпатизують популістській партії ANO і її лідеру, 71-річному Андрію Бабішу, який очолив уряд Чехії та прославився критикою фінансування і надання Україні військової допомоги.

Інший не менш популярний політик — голова партії Свобода і пряма демократія Томіо Окамура — у листопаді 2025 року розпорядився прибрати український прапор із фасаду будівлі парламенту у Празі, чим викликав політичний скандал.

«Більша частина електорату Бабіша й Окамури налаштована проти українців, — пояснює Ромалійська. — Серед них присутні маргінальні елементи — люди без вищої освіти, з низькими доходами, схильні до вживання алкоголю і які живуть у невеликих містах».

Утім, журналістку оточує інше середовище. Вона спілкується переважно з місцевою інтелігенцією, зокрема викладачами університетів і науковцями, бізнесменами й відомими громадськими діячами, які щиро підтримують Україну та загалом європейські цінності. Практично всі вони організовують заходи на підтримку ЗСУ, збирають гроші на озброєння й іншу допомогу.

Чехи пам’ятають й події майже 60-річної давнини — окупацію військами Радянського союзу, продовжує Ромалійська. Вторгнення у Чехословаччину почалося 21 серпня 1968 року, аби зупинити ліберальні реформи Празької весни. Тоді Прагу й інші міста сколихнула хвиля протестів, які переросли в заворушення, подекуди російські солдати застосували зброю.

Більшість зі 108 жертв загинули під гусеницями радянських танків і колесами вантажівок. Лише у червні 1991 року, уже після перемоги Оксамитової революції, збройні сили СРСР остаточно залишили країну.

«Москва змушувала чехів учити російську мову, відрікатися від власної ідентичності, — нагадує Ромалійська. — Звісно ж, вони не хочуть побачити все це ще раз і розуміють, що Україна захищає їх від свавілля Кремля».

За спостереженнями медсестри Оксани, чехи гарно виховані, але дискримінації за національною ознакою все ж приховати не вдається. За її словами, у персоналу в магазинах і ресторанах різко змінюється вираз обличчя, коли вони бачать українських відвідувачів. Та й у громадському транспорті вона часто чує, як чехи гучно обговорюють українців не з кращого боку.

А в будинку для людей похилого віку, де підробляє українка, один із лежачих пацієнтів у той момент, коли вона робила йому інʼєкцію, запитав, чи не занадто багато українців живе тут.

«Навіть той факт, що я йому допомагаю, не зупинив його ксенофобських проявів», — наводить приклад медсестра.

На її думку, таке зневажливе ставлення сформувалося, зокрема, і через заздрощі, адже переселенці з України швидко адаптуються до інших умов, освоюють нові професії та заробляють непогані гроші.

Співрозмовниця зізнається, що попри хороший рівень заробітку, залишиться у Чехії ще максимум на пʼять років. Та й інші опитані NV переселенці не проти повернутися в Україну, але тільки коли буде безпечно.

«Нажите важкою працею в Генічеську вже, ймовірно, не повернути, — з болем каже українка. — Але гарний варіант на майбутнє — придбати нерухомість біля Львова й жити далі».