«Надії на дорогу нафту провалились». Коли і як нарешті РФ справді зламається, — прогноз експерта з російської економіки

Економіка РФ у січні-лютому скоротилася на 1,8%, інфляція залишається вищою за ціль центробанку, а облікова ставка, попри певне зниження, все одно дорівнює 14,5%.

Водночас удари України по нафтовій інфраструктурі РФ обвалили морський експорт сирої нафти у «наддержаві» на 24% за місяць, і тому навіть при дорогій нафті бюджет недоотримує мільярди.

Чому високі ціни на нафту не рятують Росію, через що в Москві закриваються АЗС, як Росстат «малює» ВВП і що чекає на російську економіку до осені? Про все це NV поговорив із Вʼячеславом Ширяєвим, російським економістом, який мешкає в Литві та веде популярний YouTube-канал про фінанси РФ.

— Нафта подорожчала, надходження до бюджету зросли. Чи варто зараз взагалі продовжувати розмову про кризу в російській економіці?

— Безумовно, тому що всі надії на дорогу нафту провалилися. Немає жодного експерта, який сказав би: проблеми, про які говорили раніше, розвʼязалися або хоча б відклалися завдяки високим цінам. За квітень-травень додаткові доходи від дорогої нафти склали десь 300−400 млрд рублів ($4−5,5 млрд). Це рівно стільки, скільки я прогнозував ще на початку березня. Жодних трильйонів.

— Звідки ці цифри? Адже формально квітневі надходження склали 800 млрд. рублів.

— У цих 800 млрд закладено 400 млрд ($5,5 млрд) бази. Базою я називаю рівень січня-лютого, коли почали діяти санкції Трампа проти Роснєфті й Лукойлу: тоді бюджет щомісяця отримував приблизно 400 млрд рублів від нафтогазу. Далі 200 млрд ($2,8 млрд) податку на надприбутки, який стягується раз на квартал. І лише зверху десь 200 млрд за рахунок власне високих цін. Розрахункова ціна за барель по березню, тобто це лютневі дані, була $44. По квітню, за березневими даними, вже $77. Зростання в 1,7 рази. Але доходи зросли лише на 12%.

— Тобто прямої кореляції між ціною нафти й бюджетними доходами вже немає?

— Саме так. Ціна нафти в квітні щодо березня зросла на 60%, а нафтогазові доходи лише на 12%. У травні зберуть ще менше: оцінки 700 млрд ($9,7 млрд) замість 800 млрд. Тобто сумарний «надприбуток» за 2 місяці - близько 500 млрд рублів ($7 млрд). Нагадую: дефіцит бюджету — 6 трлн ($83 млрд). 500 млрд на тлі 6 трлн дефіциту — це розмова ні про що.

— А що з іншими податками?

— Ось найболючіше. Вони підвищили ПДВ із 20% до 22% і планували зібрати близько 6 трлн рублів ($83 млрд), а зібрали трохи більше 5 трлн. Недобір за ПДВ — 600 млрд рублів ($8,3 млрд) від плану, і це більше, ніж те, що вони «перезібрали» на нафті. Тобто: на нафті нібито щось заробили, а на податках більше втратили. До кінця року недобір по ПДВ сягне мінімум 1 трлн ($14 млрд). А по нафтогазу, навіть якщо ситуація з Іраном і Трампом триватиме до кінця року (а я в це не вірю), недобір становитиме близько 2 трлн ($28 млрд).

— Давайте порахуємо.

— За 5 місяців — приблизно 2,9 трлн рублів ($40 млрд) нафтогазових доходів. План на рік — 9 трлн. Тобто за 7 місяців, що залишилися, треба щомісяця збирати по 1 трлн ($14 млрд), щоб вийти на план. А це можливо лише за однієї умови: війна в Іранському регіоні продовжується до грудня. Що виключено.

— А яку роль тут відіграє Україна?

— Ключову. Те, що нафтогаз «недобирає» сотні мільярдів, значною мірою результат ударів по нафтоекспортній інфраструктурі. У березні вибито порти Приморська, Усть-Луги, Туапсе. Зараз Новоросійськ, станція Грушевська, яка зберігала й відправляла на експорт великі обсяги нафти. По експортних обʼємах серйозні проблеми. А головне, усі забувають: нафтопродукти в структурі нафтового експорту Росії займають дуже велику частку, і Україна вибила більше половини цих доходів.

— Є ще фактори, які бʼють по доходах?

— Низький рубль. Він конвертується в курс, і це ще мінус 1 трлн рублів ($14 млрд) нафтогазових доходів. Окремо — історія з НПЗ: вона продовжує розгортатися, потужності вибиті значно, і дефіцит палива вже є.

— Паливна криза — вже реальність?

— Уже реальність. Ті 7−10-денні запаси, що зберігалися на великих нафтобазах, добираються. Іде перекидання палива з Омського НПЗ у центральну частину Росії, тобто в європейській частині країни дефіцит уже є. Ми це бачимо по Рязані, по Севастополю, по півночі Московської області. Мені пишуть люди з місць. Найбільша мережа Нєфтемагістраль, сотні заправок у Москві: вже на багатьох немає ні бензину, ні дизелю. На біржі торгують повітрям: обсяги, які купуються, не підкріплені реальним виробництвом. Криза вже почалася, питання лише в тому, з якою швидкістю приходитиме інформація з регіонів.

— Від чого залежить, чи це переросте у справжній колапс?

— Від системності ударів. Восени я казав: якби Україна продовжила удари по НПЗ, криза паралізувала б економіку. Але тоді, у жовтні-листопаді, Україна переключилася на енергетичну інфраструктуру, симетрично відповідала Росії, щоб рятувати власну енергосистему. Зараз літній період, немає такого напруження з електрикою, і Україна може повністю зосередитися на НПЗ. Плюс зараз є така кількість безпілотників, якої не було восени. Якщо системна робота по НПЗ і нафтоперекачувальних станціях (як от у Владимирській області кілька днів тому) продовжиться, паливний колапс у червні гарантований.

— Путін говорив про необхідність «переформатувати» економіку. Росстат показав зростання ВВП на 1,8% у березні після падіння в січні-лютому. Як це можливо?

— Намальовано. V-подібне відновлення буває лише тоді, коли економіку «саджають під замок», як у ковід: усіх закрили, потім усіх випустили, і йде різке відновлення. Та рецесія, в якій перебуває Росія, V-подібного відновлення не передбачає в принципі. Будь-який економіст, який розуміє структурні причини падіння, бачить: коли в січні-лютому мінус 2%, а потім раптовий плюс 2%, це намальовано.

— Як саме малюють?

— Вони намалювали 6% зростання споживчих витрат у березні. Це просто гомеричний сміх. Магазини закриваються, салони краси закриваються, усі витрати населення падають, а вони малюють плюс 6%. Чому саме споживчі витрати? Тому що статистику по них закрито з травня минулого року, можна малювати що завгодно.

ВПК [воєнно-промисловий комплекс] падає. Решту секторів намалювати неможливо, там звіти підприємств, які здаються в податкову, і жодне підприємство не буде собі завищувати виручку, бо доведеться платити більше податків. Тому знайшли єдине, що не верифікується звітністю: споживчі витрати. У Сбербанку свій індекс, у Росстату своя методологія, і малювати можна як завгодно.

— На форумах підприємців РФ усе частіше відверто обговорюють існування рецесії. Чому російські промисловці не бояться про це говорити?

— Бо як це приховати? Я щотижня роблю огляд по регіонах і підприємствах. Брянська область, яка минулого року зросла на 6%, за перший місяць 2026-го показала падіння промислового виробництва на 16%. Щоб це приховати, треба переробити звітність сотень підприємств. [Компанія] Сєвєрсталь каже: у нас падіння виплавки сталі ще на 8%, ми витратили всі резерви, починаються збитки. Магнітогорський металургійний бʼє рекорди за збитками. Вугільна галузь, лісова галузь, — усе гине.

Виходять виробники сільгосптехніки, спецтехніки, будівельної техніки й кажуть: ми звільняємо людей, закриваємо цехи, бо не можемо тягнути далі, падає попит. Тут немає жодних «фронд» проти Путіна чи проти війни. Люди просто щиро кажуть: у нас погано, і стає дедалі гірше. У великих мережах падіння трафіку на 2%, у Фікс Прайса [мережа роздрібних магазинів дрібних цін] на 6%. Ми всі ці цифри знаємо. А далі просто питання: як це буде продовжуватися і куди приведе?

— А ринок нерухомості?

— Виходить Хуснуллін [віцепремʼєр РФ, відповідальний за будівництво] і каже прямим текстом: або держава повертає пільгову іпотеку, або ви отримаєте тисячі недобудов по всій країні. Він це заявив буквально днями. Обсяг виданої іпотеки з початку року впав удвічі. Забудовники й так були напівтрупами: падіння продажів у 1 кварталі 2026-го на 25%. Як може компанія далі жити, якщо в умовах нестачі грошей її виручка падає ще на чверть?

— Москва завжди жила значно краще за решту Росії. Тепер теж?

— Столиця постраждає навіть сильніше, ніж регіони. По-перше, тут зареєстровані головні офіси всіх великих холдингів: нафтових, металургійних. Москва завжди жила з податку на прибуток і ПДФО [податок на доходи фізичних осіб]. Прибуток у корпорацій падає: у когось у 100 разів, у когось у 3, більшість переходить у збитки. Значить, податку на прибуток не буде стільки, скільки заклали у бюджеті.

По-друге, масові звільнення. Яндекс [велика технологічна компанія] звільнив 3 000 людей. Усі банки звільняють, РЖД [російська залізниця] звільняє, саме головні управлінські структури. У Москві зараз десятки тисяч звільнених із зарплатами 100 000−150 000 рублів ($1 400-$2 100) на місяць. Візьміть калькулятор, помножте на 13%, мінімальну ставку ПДФО, і ви зрозумієте, скільки Москва недоотримує. Її бюджет тріщатиме по швах навіть сильніше, ніж бюджет якого-небудь Тамбова, який ніколи багато й не жив.

— А що з реальними доходами в регіонах?

— Реальна зарплата в регіонах 30 000−40 000 рублів ($420-$560). А не 120 000, як бреше Росстат. Рівень життя в регіонах значно нижчий навіть за те, що показує російська пропаганда. Статистика настільки викривлює картину, що на абсолютні цифри вже ніхто не дивиться, ми дивимося лише на динаміку. Тренди підтверджують падіння, ось що важливо.

— Чи бачить Путін реальну картину?

— Йому брешуть. Його бояться засмучувати. Я коментував заяву фермера Мельниченка на Московському економічному форумі: він розповів, що написали Путіну про катастрофу в сільському господарстві і сільгоспмашинобудуванні. Їм передзвонив Кірієнко [перший заступник голови адміністрації президента РФ] і сказав: «Навіщо ви дідуся засмучуєте?» Навіть якщо хтось прорветься з якимись паперами, потім приходять [російські урядовці] Рєшетніков, Набіулліна, Сілуанов і кажуть: «Усе під контролем, ми справляємося».

— Чим пояснити великі воєнні витрати з початку року?

— Війна перемістилася в іншу площину. Раніше це була залежність від власних виробничих потужностей: Уралвагонзавод, Сєвєрсталь, танки, БТР, артилерія. Тепер усе в площині дронів і ракет. А це повна залежність від імпорту. Росія не виробляє сама ні електроніку, ні комплектуючі, ні мідні проводи, ні моторчики, ні пропелери. Все купується. Ми бачимо, як зростає імпорт. І тримають вони курс рубля низьким, зокрема, щоб мати можливість підтримувати рівень випуску високоточної зброї. Це все видатки, видатки, видатки.

— Путін нещодавно їздив до Китаю з величезною делегацією: олігархи, міністри. Чекали на економічний прорив. Що в результаті?

— Усі розуміли, що нічого не буде. Я ще до візиту сказав: [проєкт нового трубопроводу з РФ до КНР] Силу Сибіру-2 не підпишуть, і Путін поїде, не солоно хлібавши. І так сталося. Логіка великої делегації проста: ви йдете в гості до людей, які вам не дуже раді. Якщо прийдете самі, їм легше сказати «ні». А коли привозите натовп, напружуєтесь із подарунками, великий захід, ніби вже й ніяково відмовляти. Це був тиск: «Ми ж не дарма приїхали, давайте все-таки про щось домовимося». Але китайці дуже прагматичні: «Ні». І все, і розʼїхалися.

— Які індикатори варто відстежувати до осені? Що покаже, що криза поглиблюється?

— Війна в Ірані поки фактор невизначеності. Може тривати ще місяць-два, а може закінчитися ось-ось: або угода й іранська нафта хлине на ринок, або удар США та Ізраїлю, що прискорить розвʼязку. Тому ще якісь сотні мільярдів рублів за рахунок високих цін Росія, можливо, отримає. Але жодних стратегічних переваг це не дасть.

Головне, на що зараз треба дивитися: падіння реального сектору, обвал ринку нерухомості, поглиблення банківської кризи через погані кредити, реальні доходи населення і що буде з бізнесами, повʼязаними з послугами й споживанням. Це точки напруження. А далі рватиметься в регіонах: дефіцити бюджетів, затримки зарплат бюджетникам, масові звільнення, люди без грошей, наростання соціального напруження. Ось що 2026 рік покаже у всій красі до осені.