Студенти і навіть школярі. Як юні кияни після кожної російської атаки розгрібають завали та допомагають постраждалим — фотопроєкт NV

Вона — з добровольців, зовсім юних хлопців і дівчат, що зібралися біля протараненого «шахедом» будинку, а тепер по‑діловому озираються навкруги, точно знаючи, що робити в такій ситуації. Київ застиг у льоду, тож дістатися лівого берега Дніпра тим, хто живе на правому, сьогодні був той ще виклик.

Ця різнобарвна юрба — волонтери двох ініціативних груп: Київські кажани та Сміливі відновлювати, — які злітаються з різних кінців столиці туди, де трапився новий «приліт», аби допомагати постраждалим і розбирати завали. Нерідко до них приєднуються й іноземці, які живуть чи працюють у столиці.

Сьогодні кожна із цих груп налічує понад 1.000 учасників. Кажани за складом трохи молодші: найменшим по 14 років, і працюють вони тут за згодою батьків.

Перед робочим столом, де складають списки на допомогу, збирається натовп із сотні постраждалих. Поруч із ними десятка зо два волонтерів пораються з листами пресованої стружки. Двійко чоловіків старшого віку, перемовляючись між собою англійською, готуються розрізати їх на прямокутники. Згодом пресовані плити стануть тимчасовими вікнами в чиїхось квартирах — волонтери встановлять їх замість тих, що розлетілися на друзки.

Такі групи, як Кажани та Сміливі, сьогодні діють не лише в столиці. У багатьох містах України, що потерпають від російських атак, рішучі підлітки та трохи старша молодь створюють власні ініціативи, щоб допомагати тим, хто цього потребує. Саме про них фотопроєкт NV.

Школярка

Марія Раєвська, 16 років

Вона представляється не ім'ям, а позивним — Мура, і розповідає, як приєдналася до Кажанів у січні минулого року. Одного дня просто пристала на пропозицію піти й допомогти іншим — так почалося її волонтерство. Ця перша в її житті важлива доросла справа захопила.

Нині вона навчається в 11‑му класі, а також викладає тактичну медицину як інструкторка в ДФТГ Деснянського району Києва. Раніше сама проходила тут тримісячне навчання.

У майбутньому бачить себе поліціянткою, тож після закінчення школи вступатиме до Національної академії внутрішніх справ.

Першокурсник

Богдан Дяченко, 18 років

«Я приєднався до Київських кажанів, коли у квітні минулого року „прилетіло“ біля мого будинку», — розповідає молодий киянин. Він вийшов на вулицю, бо розумів: зовсім поруч є люди, що потребують допомоги. І тут побачив, що помічники вже є, і це його однолітки. Так Дяченко став «кажаном».

Він зізнається: ця робота виснажлива. Та й після кожної атаки доводиться різко змінювати плани й пропускати пари — він є першокурсником Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де навчається на комп’ютерного інженера. Та відчуття важливості наданої людям допомоги щедро компенсує всі труднощі, визнає студент.

Фрилансерка

Вікторія Мішура, 22 роки

Дізналася про Сміливих відновлювати із соцмереж навесні 2023 року, тоді ж поїхала на першу їхню толоку. І майже одразу вирішила: має бути з ними.

«Дуже хотілося бути дотичною до чогось хорошого в цій ситуації», — пояснює свою мотивацію.

На життя вона заробляє фрилансом — допомагає розробляти сайти, вигадує креативні проєкти. Та наразі, за її словами, значну частину життя займає волонтерство.

Студент

Микола Розвадовський, 24 роки

Він волонтерить від початку повномасштабного вторгнення. Свою мотивацію пояснює коротко: людям треба допомагати. Він не тільки зашиває вікна і прибирає розбите скло, а за потреби розбирає завали.

Киянин вивчає геоінформаційні системи й технології в Інституті геології КНУ імені Тараса Шевченка.

Студентка коледжу

Ізабелла Паілодзе, 16 років

Відразу після початку повномасштабного вторгнення вона намагалася відгородитися від подій у країні й не брати їх близько до серця. Не вдалося. «Я побачила, скільки болю принесли ці масовані атаки на мої рідні вулиці», — каже киянка.

А до спільноти Київські кажани долучилася влітку 2025 року, коли «прилетіло» в будинок у Солом’янському районі столиці, поруч з яким жили її друзі.

«Навіть якщо ти не можеш піти воювати, — розмірковує Паілодзе, — чи бути медиком або кимось іншим, хто допомагає на фронті, ти можеш бути потрібним тут і зараз, у своєму місті, просто прибираючи комусь квартиру від скла».

Старшокурсник

Антон Шипка, 23 роки

«Для друзів я Антін», — щиро усміхається молодий чоловік із команди Сміливі відновлювати. Свою частину роботи описує так: «Я допомагаю розподіляти завдання між волонтерами, підбирати матеріали та комунікувати з людьми, які постраждали».

Антін навчається на магістерській програмі на базі КНУ імені Тараса Шевченка з реінтеграції деокупованих територій, що має назву Постконфліктне врядування. «У мене зараз практика, — додає Шипка, — фактично я її й проходжу».

Про волонтерство він каже так: це спосіб підтримати суспільство та бути на вістрі подій.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 1 за березень 2026 року. Журнал можна придбати тут.