Америка в бульбашці Трампа

саме тому, що президент і віцепрезидент переконані, що вона неможлива. Перебуваючи у своїй бульбашці наживи, вони просувають авторитаризм заради особистої вигоди, не розуміючи, що їхні кроки можуть зруйнувати країну. Америка для них — бездонний пасивний ресурс.

Америка для них — бездонний пасивний ресурс

Ваш погляд на те, що відбувається, найімовірніше, не збігається з їхнім. Щоб краще зрозуміти ризики, що виникають, корисно спробувати зазирнути всередину тієї бульбашки наживи, в якій живуть вони. Уявіть, що ви першокласний аферист — скажімо, президент Сполучених Штатів. Суть вашої афери в тому, що ви видаєте себе за успішного бізнесмена і будуєте на цьому свою політичну кар'єру, а потім використовуєте саму посаду президента, щоб на ній заробляти. Або уявіть, що ви — віцепрезидент. Ваш обман будується на тому, що ви нібито розумієте бідних і пояснюєте їхні труднощі підступами геїв, іммігрантів і мільярдерів; і при цьому приходите до влади завдяки грошам і підтримці знаменитого мільярдера, гея та іммігранта в одній особі.

Якщо ці номери спрацьовують — а вони ж дійсно спрацювали, — зрозуміло, чому Трамп і Венс можуть вирішити, що американці довірливі і що можливо абсолютно все. Перша, стартова вигадка — немов повітря, яке наповнює кулю: Трамп — багатий; Венс піклується про простих людей. І ця велика брехня виявляється дієвою. А потім — ще більше брехні, ще більше гарячого повітря, простір, що дедалі розширюється та створює відчуття комфорту, безпечний кокон для фашистської олігархії, що зароджується.

Обман триває, і бульбашка все роздувається. І вам починає здаватися, що ви володієте всією необхідною інформацією, і що обман, махінації та інша шахрайська тяганина можуть тривати нескінченно. Коли довго існуєш усередині такої бульбашки, здається, що ти побачив усе. Але це ілюзія: зсередини шахрайської бульбашки зовнішнього світу не видно.

Ви не розумієте, що ваш обман насправді тримається на чомусь більшому, на чомусь набагато кращому — і саме це «більше» ви зараз підточуєте, послаблюєте, приводите до руйнування. Ви обвели весь світ навколо пальця — і тому вирішили, ніби розумієте його. Як і всякий шахрай, ви починаєте зневажати ті способи, якими інші люди заробляють собі на життя і те, як вони живуть. І все ж ваші знання обмежені. Ви дійсно знаєте те, чого не знають ті, хто перебуває поза бульбашкою обману; але вони, зі свого боку, знають те, чого не знаєте ви.

Ви вмієте забирати в людей те, що їм належить, навіть не уявляючи, як вони цього домоглися. Той, хто на ярмарку обманює фермера, сам не вміє вирощувати врожай. Той, хто наживається на ретельно спланованих криптоаферах, не розуміє світової економіки.

Трамп і Венс вважають — раз їхня схема досі працювала — їхній обман може бути нескінченним. Вони не усвідомлюють, що їхня гра тримається на тому, що я без натяжки назву чесною працею та порядними переконаннями мільйонів американців. Якби не існувало людей, які справді працюють, піклуються про інших, намагаються жити правильно — їм було б просто нікого обманювати.

У повчальній статті, написаній 1990 року, американський письменник Девід Фостер Воллес стверджував: цинізм — це форма наївності. Коли ви відкидаєте все, вам здається, що вам дозволено все; але водночас ви перестаєте вірити в ті речі, які є реальними: у кохання, у закон, у патріотизм. Для вас усе це перетворюється лише на інструменти ремесла, зручні важелі, способи розширити власну аферу. Ви не бачите, що в них є якийсь інший, справжній сенс, що вони — фундамент іншої реальності. І саме в цьому полягає ваша наївність.

Трамп і Венс дійсно наївні — рівно тією мірою, якою їхній цинізм робить їх такими. Вони думають, що Сполучені Штати існуватимуть і далі, заради них, незалежно від того, що вони роблять. Перебуваючи всередині міхура шахрайства, вони бачать тільки саме шахрайство — і вважають, що бачать всю країну. У міру того, як міхур роздувається, вони дедалі більше змішують власну вигоду з благополуччям держави.

Той факт, що Трамп і Венс не вірять у такі реальні речі, як любов, закон і патріотизм, дає їм силу в одному плані — але робить слабкими в іншому. Вони не в змозі передбачити більш масштабні наслідки, тому що не розуміють, як влаштований світ і як створюється держава. І, ламаючи все навколо, через наївність не помічають того, що відбувається — більше того, ця наївність змушує їх гарчати ще агресивніше. Вважаю, саме тому в одному з постів у якихось соціальних мережах віцепрезидент і накинувся на мене з цього приводу.

І ось результат. Що більше розростається їхній міхур шахрайства, то менше здорової тканини залишається за його межами. Він висмоктує все життєздатне. Коли особисті зв’язки стають основою для бізнесу, економіка сповільнюється. Він з'їдає моральні основи: коли корупція стає нормою, громадяни перестають довіряти один одному. Він руйнує інституції: коли до них ставляться з презирством, люди перестають вірити в закон. Матеріал, з якого будується нація — моральний, інституційний, економічний — починає розсипатися.

Зрозуміло, у мене є й інші причини тривожитися з приводу розпаду республіки.

Схоже, мета нинішньої адміністрації — довести, що держава не працює. Призначення абсолютно некомпетентних людей на ключові посади, звільнення кваліфікованих держслужбовців, ліквідація життєво важливих відомств — усе це майже неминуче призведе до епідемій, терактів та інших катастроф. У якийсь момент, на тлі паралічу федеральної влади, штатам доведеться брати на себе все більше повноважень. Але тоді закономірним є питання: чому їхні громадяни повинні продовжувати платити податки безсилому — і при цьому репресивному — федеральному уряду?

ICE (Служба імміграційного та митного контролю США) провокує городян, але це не означає, що міста поступляться. Загроза застосувати війська проти міст, найімовірніше, призведе до розколу в збройних силах і ширшого розладу всередині федерального уряду. Боюся, ми недалеко від ситуації, коли одні федеральні структури можуть виступити проти інших.

Трамп, мабуть, також розглядає можливість початку війни з Венесуелою (або будь-ким іншим), щоб відвернути увагу від того, що відбувається всередині його шахрайської бульбашки. Але будь-яка наземна операція — а саме вона знадобилася б для такого масштабного «відволікаючого маневру» — буде важкою і непередбачуваною. Він і міністр оборони Піт Гегсет неймовірно неосвічені в питаннях сучасної війни. Такий крок може призвести не тільки до безглуздих жертв, а й до хаосу, масштаб якого неможливо передбачити.

Усі ці фактори пов’язані з бульбашкою шахрайства. Ба більше, вони підтверджують її існування. Одні дії — на кшталт демонтажу державних агентств — покликані полегшити махінації. Інші — створити прикриття для наживи та корупції. Жоден із цих заходів не було продумано з урахуванням того, що перебуває за межами бульбашки. Такі рішення мають сенс тільки для людей, які перебувають усередині і плутають власні інтереси з реальністю.

Президент і віцепрезидент не знають ні історії людей, подібних до них самих, ні історії інших республік, загибель яких була безглуздо прискорена правителями їхнього ж типу. Вони переконані, що магія слів завжди прийде їм на допомогу, що завжди знайдеться нова афера, що не існує такої кризи, на якій не можна було б нажитися. Це вірно — але рівно до того моменту, коли перестає бути вірним.

Республіка може розсипатися, але може і вистояти. Ті, хто протистоять шахраям і зміцнюють реальність за межами їхньої роздутої бульбашки, роблять правильний вибір. Вони не тільки стримують авторитаризм — вони дають країні шанс на майбутнє. Вони діють з любові або з поваги до закону, бо знають, що це — щось реальне, справжнє. Вони мають знати й інше: у цей момент саме вони є справжніми патріотами.

Переклад NV

Публікується з дозволу автора

Уперше надруковано на snyder.substack.com