«Не було одного моменту. По-перше, величезний вплив на його працездатність справила хвороба: це можна спитати в медиків, не буду багато говорити, але це точно було. По-друге, стиль управління: Кучма займався мікроменеджментом, керував процесами в ручному режимі, а Ющенко — проповідував. Він проголошував великі й правильні теорії, вважаючи: якщо всі кивнули головами — так, правда, Вікторе Андрійовичу, — то всі підуть і виконають. І він упустив момент, коли між його оточенням, так званими „любими друзями“ (неформальна назва найближчого бізнес-оточення Ющенка — ред.), й оточенням Юлії Тимошенко почалася безкомпромісна боротьба за владу і за спадок Віктора Андрійовича — хоча Віктор Андрійович був живий і помирати не збирався», — розповів Стецьків в інтерв'ю NV.
Він додав, що березні, квітні та травні 2005 року Ющенко «не вилазив із-за кордону» і «побачив себе носієм місії нової України», бо його запрошували різні парламенти світу і він виступав у Конгресі США.
«Я пам’ятаю два вузлові моменти. Фінал Євробачення (навесні 2005-го Стецьків очолював Національну телекомпанію України, яка приймала конкурс у Києві - ред.), який я проводив: напередодні я запросив президента, міністрів, усю команду у віп-ложу — і вже там побачив, яка стіна відчуження стоїть між членами колись ніби єдиної команди. І серпень 2005-го, тижні за три до великого вересневого зламу (8 вересня 2005-го Ющенко відправив уряд Тимошенко у відставку — ред.). Ющенко зібрав нас кількох — мене, Пинзеника (Віктор Пинзеник — на той момет був міністром фінансів — ред.), Ігоря Гриніва (на той момент Директор Національного інституту стратегічних досліджень — ред.), Володимира Філенка (на той момент нардеп від Нашої України — ред.) — і ні з того ні з сього питає: з ким ви — зі мною чи з Тимошенко? Ми: а чому ми повинні вибирати? А він: бо це вже очевидний факт. І вжив щодо неї вислів, який я не можу повторити публічно», — згадав Стецьків, як відбувався розкол в команді Ющенка.
За його словами, спроби домогтися раціонального пояснення того, «звідки така злість» були безуспішними, а потім з’ясувалось, що така ж позиція і в Тимошенко.
«Взаємна ненависть на початок осені 2005-го досягла такого масштабу, що я зрозумів: розкол неминучий. Питання тільки коли. … Вважаю, Ющенко вже навесні 2005-го запідозрив, що Юлія Володимирівна почала за його спиною боротьбу за президентську посаду. І думаю, це була правда: ставши прем'єркою, вона відразу розглядала цю посаду як трамплін. А тепер уявіть стан людини, яка ризикувала життям, щоб революція виграла, — він же міг не вижити, — і яка бачить, що команда замість реалізовувати ідеали Майдану розпочала за спиною боротьбу за владу. А ще ж вкидалися плітки — зокрема просто в сесійну залу — про те, скільки він проживе. Ющенко був людиною переконань: його можна в чому завгодно звинувачувати, але він вірив у ту Україну, за яку пішов на Майдан. А Юля вірила тільки у гроші і владу», — сказав екснардеп.
Вранці 6 вересня Ющенко почав скаржитися на нудоту, страшні головні і шлункові болі, а через кілька годин від болю не міг встати з ліжка. Він вважає, що його отруїли на спеціальній нараді, що відбулась напередодні на дачі тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка. У ніч з 9 на 10 вересня 2004 року Віктора Ющенка госпіталізували до австрійської клініки Рудольфіннергаус, де йому встановили діагноз «гострий панкреатит» з ускладненнями, викликаними отруєнням токсинами. Справа про отруєння Ющенка залишилась нерозкритою. У листопаді 2024 року розвідка США повідомляла, що за отруєнням Ющенка, імовірно, стоїть Росія.
8 вересня 2005 року Ющенко відправив у відставку уряд на чолі з Юлією Тимошенко. Тимошенко тоді звинувачувала його в корупції.