Як московський режим потопив у крові демократичну революцію 1956 року в Угорщині — історія з NV

У березні 1953-го, коли Сталін пішов із життя, захиталося крісло і під Ракоші — нова московська влада вважала його надто фанатичним. А після доповіді Микити Хрущова на XX з'їзді КПРС із критикою сталінізму, що пролунала в лютому 1956-го, докори посипалися і на угорського лідера. Ще до повстання Ракоші поступився своєю посадою найближчому соратнику Ерне Гере. Втім, і цей сталініст протримався при владі три місяці - у перші дні революції він із сім'єю втік до Москви. Незабаром за ним подався і Ракоші, який проведе в Радянському Союзі решту життя.

Однак Угорщина, позбавившись Ракоші, потрапила в ще гіршу ситуацію.

Геть комунізм!

Ще 1953-го прем'єрський пост майже на два роки дістався Імре Надю. Він зупинив масштабну індустріалізацію, затіяну попередником, знизив ціни на товари для населення і домігся повернення угорських полонених, які воювали проти СРСР. Популярність Надя у народі миттєво зросла.

Тому коли через закулісні інтриги Ракоші Надю довелося залишити прем'єрське крісло, перші протестанти — студенти Будапештського технологічного університету, які 22 жовтня 1956 року написали свої вимоги до влади, — хотіли повернути його. Крім того, молодь наполягала на виведенні із країни радянських військ, які перебували в Угорщині з часів закінчення Другої світової. Також протестувальники вимагали знести гігантський пам’ятник Сталіну, зведений у центрі Будапешта.

Наступного дня о третій годині пополудні у столиці стартувала 200-тисячна демонстрація. До вечора комуністичне керівництво звернулося по радіо до населення, засудивши цю акцію протесту. Але мітингувальники пішли у контрнаступ — вночі захопили радіоцентр і казарми військових будівельників, які зі зброєю перейшли на бік повстанців. У ході сутички з’явилися перші вбиті та поранені. Найбільше дісталося співробітникам угорських спецслужб — деяких із них вішали прямо на вулицях столиці.

Москва спробувала бути нейтральною. Георгій Жуков спочатку на події в Угорщині відреагував так: «Антирадянські настрої широкі. Вивести війська з Будапешта, якщо потрібно — вивести з Угорщини. Для нас це урок у військово-політичному плані».

Рішення про виведення військ Кремль тоді справді ухвалив. Серед повстанців запанували переможні настрої, а їх підігрівало ще й радіо Вільна Європа, яке з Мюнхена запевняло: США нададуть військову допомогу угорцям у разі потреби.

Велика політика

Проте за шість днів ситуація різко змінилася, і не з вини угорців. 29 жовтня війська Ізраїлю, Великобританії та Франції розпочали військові дії проти Єгипту, який націоналізував Суецький канал — одну з головних артерій перевезення нафти у світі. Коли Імре Надь, який очолив уряд на третій день повстання, прочитав своїм міністрам повідомлення про це, лідери Угорщини зрозуміли: чекати на допомогу від Заходу вже не варто. Хтось на засіданні навіть вигукнув: «Будьте ви прокляті!»

Микита Хрущов, оцінивши ситуацію, вирішив діяти. Він недвозначно заявив, що у разі введення американських військ до Угорщини СРСР готовий застосувати ядерну зброю.

Це була не порожня погроза. Ще 1954-го за ініціативою Жукова в Оренбурзькій області провели навчальний вибух атомної бомби, яку назвали жіночим ім'ям Тетяна. У ході випробування великі дози опромінення отримали 45 тис. радянських військовослужбовців та 10 тис. мирних жителів. Місце операції обирали невипадково: ландшафт Тоцького полігону, на якому підірвали «Тетяну», був максимально подібним до середньоєвропейського. Американці, знаючи про ті випробування, ексцентричність Хрущова сприйняли всерйоз. Президент Дуайт Ейзенхауер тоді відповів своїм радникам: «Через угорців розпочинати війну з Радянським Союзом не варто. А військову допомогу їм обіцяло радіо Вільна Європа, а не уряд США».

Хрущов почав із того, що наказав таємно вивезти до Москви Яноша Кадара, лідера антифашистського угорського підпілля, під керівництвом якого у Москві створили новий уряд. Від його імені Кадар попросив Союз увести до Угорщини війська.

Особовому складу радянських підрозділів, які мали діяти в бунтівній країні, Жуков віддав наказ, у якому йшлося про необхідність допомогти братньому угорському народу відстояти народно-демократичні завоювання і не допустити відродження фашизму.

У ніч із 3 на 4 листопада розпочалася операція Хвиля. В Угорщину з боку СРСР, Чехословаччини та НДР висунули 15 танкових, механізованих, стрілецьких та авіадивізій, а також дві повітряно-десантні дивізії. Угорці вийшли захищати свої міста від «помічників». Але сили були нерівними. Повстанці просто не мали достатньо зброї. Більше того, найчастіше вони взагалі вдавалися до мирних протестів. Наприклад, 8 листопада у місті Шальготар’ян понад 4 тис. людей вийшли на демонстрацію, вимагаючи відпустити двох затриманих раніше робітників. Проте радянські військові відкрили вогонь по натовпу, вбивши 46 демонстрантів, зокрема жінок та дітей.

Про угорські події тодішній міністр оборони ФРН (Західної Німеччини) Франц Штраус сказав: «Спершу американці вселяють угорцям надію, а коли справа набуває серйозного обороту, вони кидають угорський народ напризволяще».

За кілька днів радянські війська зайняли міста Сольнок, Дьєр, Дебрецен, Мішкольц. Вони роззброїли п’ять угорських дивізій та п’ять полків — понад 25 тис. військовослужбовців. Також окупанти захопили всю авіацію на аеродромах. Особовий склад угорської армії показав себе не найкращим чином, залишаючись переважно нейтральним. Наприклад, у Будапешті опір радянським військам чинили лише три полки, 10 зенітних батарей, кілька будівельних батальйонів. При цьому в перші дні цієї «братської» допомоги в полон агресорам здались 13 генералів та понад 300 співробітників Міністерства оборони.

Герой із туманним минулим

Незавидною виявилася доля лідера Будапештського повстання Надя. Коли стало зрозуміло, що революція зазнала поразки і країною фактично керує уряд Кадара, той сховався в посольстві Югославії. Але Хрущов вже відновив дружні стосунки з диктатором цієї країни Йосипом Броз Тіто, які розладилися за Сталіна. Надь, мабуть, не знав про нове зближення Москви та Белграду, і довірився уявним союзникам. Ті й видали його людям Кадара. Через два роки Надя судили та повісили з формулюванням у вироку «за зраду батьківщині».

Коли 1989 року Угорщина розпрощалася з комунізмом, співвітчизники визнали Надя героєм і поставили у Будапешті йому пам’ятник. Саме тоді вперше засвітився нинішній прем'єр країни Віктор Орбан. У палкому виступі вчорашнього комсомольського активіста на церемонії перепоховання страчених лідерів повстання прозвучала вимога — негайно вивести радянські війська з Угорщини.

Через рік за розпорядженням Михайла Горбачова угорська сторона отримала документи, які свідчили про те, що Надь, проживаючи в СРСР у 1930-ті роки, був співробітником НКВС під псевдонімом Володя. За його доносами під час сталінських репресій нібито було страчено понад 100 осіб. Угорські спецслужби, швидше за все, не дуже повірили у достовірність цих документів, оскільки здали їх до архіву та закрили до них доступ. Або ж дійшли висновку, що народ сам вільний вибирати собі героїв.