Довгоочікуваний український контрнаступ на півдні поки ще не увінчався визволенням Херсона, але все ж таки це критичний поворотний момент у війні. Росія не може сподіватися на перемогу, дотримуючись схем окопної війни та артилерійських дуелей. Деякі «патріотичні» оглядачі вважають, що невдачі українських атак відкриють шлях до нового російського наступу на Миколаїв та Одесу, але найвище командування Кремля навряд чи має такі стратегічні фантазії. Під час літнього наступу Росія захопила Сєвєродонецьк та Лисичанськ, витративши на це настільки великі матеріальні ресурси та батальйони, що для нового кидка залишилося замало можливостей.
І навпаки, українські сили більшою мірою покладалися на цілеспрямовані дальні удари та використання слабких місць у неналежній обороні російських вояків. Здоровий стратегічний сенс диктує відступ Росії з відкритих позицій на схід від річки Дніпро, але політичні амбіції, які не послабили вичерпання військової міці, вимагають утримання Херсона за будь-яку ціну.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Минулого тижня Росія розпочала стратегічні навчання Схід-2022 на Далекому Сході, а президент Путін взяв участь у ретельно підготовленому військовому шоу під Владивостоком 6 вересня. Загалом навчання значно скоротилися порівняно зі Сходом-2018, але їх метою було продемонструвати наявність резервів та ресурсів для затяжної війни в Україні. Під час багатоетапних навчань російські війська «полювали» на ворожу субмарину у Японському морі (спільно з ескадрою кораблів китайського флоту), відбили морський десант на Курильські острови і перехопили масований ракетний удар.
Ці навчання покликані довести готовність Москви до виконання складніших завдань, ніж артилерійські обстріли на українському театрі воєнних дій. Однак насправді обсяг видатків на основні засоби, особливо ракети великої дальності, протягом шести місяців важких боїв перевищує можливості російського ОПК щодо адекватної заміни постачань. Крім того, у реальних боях російські солдати показали себе набагато гірше, ніж у постановочних навчаннях, тому навряд чи вони вразили, зокрема, китайських партнерів Кремля.
Після низки невдач Путін боїться проявити слабкість
Росія, можливо, захоче довести, що її військова машина може функціонувати протягом багатьох місяців, а то й років, під тиском західних санкцій, але розпад ланцюжків постачань надто очевидний, а ширше використання старих радянських систем озброєння вже нічим не можна приховати. На застереження Москви на адресу НАТО та США щодо небезпеки визнання їх стороною у конфлікті, якщо вони продовжуватимуть постачати Україні ударну зброю дальньої дії, вже не зважають.
Вочевидь, єдиний шлях до ескалації, яким Путін прагне йти, — це скорочення експорту енергоносіїв до Євросоюзу, а безстрокове закриття газогону Північний потік-1 наприкінці серпня розглядається як крок, який перетворить побоювання європейських споживачів на паніку. Тиск справді серйозний, але замість того щоб благати про компроміс, ЄС наполягає на своєму енергетичному відході від Росії і готується запровадити цінові обмеження на російську нафту і газ. А це перетинає тверду «червону лінію» в енергетичній політиці Москви.
Агресивне використання експорту енергоносіїв як інструменту політики створює додаткові проблеми для російської нафтогазової промисловості, яка і так страждає від розриву зв’язків із західними партнерами та сервісними компаніями. Ці проблеми породжують гостру тривогу серед російської бізнес-еліти, яка була покарана персональними санкціями. Дивна смерть голови ради директорів російської нафтової компанії Лукойл Равіля Маганова, чиє тіло було знайдено вранці, 1 вересня після падіння з шостого поверху вікна престижної лікарні ще більше загострила ці питання. Невідомо, які «червоні лінії» міг перетнути Лукойл (ще один топ-менеджер цієї корпорації був знайдений мертвим у травні 2022 року), але чутки в Кремлі пов’язують це з п’ятьма таємничими смертями керівників компаній, пов’язаних із Газпромом, раніше в цьому році. Мільярдери в Москві перебувають у стресовій ситуації. Наприклад, минулого тижня Рубен Варданян вирішив залишити Росію та відмовитися від російського громадянства.
Війна, що вже реально зволікається, обмежила політичний вплив так званих олігархів, але надала нові привілеї і цілковиту свободу від відповідальності охоронцям порядку в Росії, передусім ФСБ. Ніхто не наважився засумніватись у раптовому завершенні розслідування, проведеного ФСБ за фактом вибуху автомобіля, внаслідок якого загинула Дар’я Дугіна, причому провина була прямо покладена на українські спецслужби. Насправді батько загиблої, ультраконсервативний філософ Олександр Дугін, став для Кремля незручним своїми претензіями на те, що досить вже ховатися за ширмою «спеціальної військової операції», настав час мобілізувати країну на тотальну війну проти України та ворожого Заходу.
ФСБ набагато легше приструнити «патріотичних» експертів та блогерів, які розчаровані відсутністю силової відповіді на українські удари по Криму, ніж придушити справжню антивоєнну російську опозицію, яка зібралася минулого тижня на Форумі вільної Росії у Вільнюсі. Навішування ярликів «іноземний агент» на таких популярних авторів, як Дмитро Биков, і рок-музикантів, як Андрій Макаревич, не поверне атмосферу страху, розвіяну понад три десятиліття тому Михайлом Горбачовим, останню данину поваги якому З вересня прийшли віддати тисячі москвичів.
Для Путіна, який вирішив не бути присутнім на похороні, Горбачов уособлює слабкість керівництва, що призвело до розпаду бурхливого невдоволення державою. Проте спроба самого Путіна реалізації твердого керівництва з відновлення російської величі розв’язала кризу, яка загрожує власне існуванню російської держави. Там, де Горбачов намагався прокласти шлях до ненасильницького майбутнього, Путін прокладає курс до минулого, заснованого на принципах «хто сильніший, той і правий», і, перебуваючи в очевидному безвиході, вибрав найгірше. Після низки невдач Путін боїться проявити слабкість, відмовившись від Херсонщини.
У війні на виснаження Росія з її деградуючою економікою не має жодних шансів проти визначеного Заходу і непокірної України. Ескалація, що потребує цілковитої економічної та соціальної мобілізації, пов’язана з неабияким ризиком порушення тендітної внутрішньої стабільності Росії. Ядерна ескалація може призвести до зворотних результатів через асиметричну, але жорстку реакцію США та НАТО і несхвалення Китаю. Подібно до інших слабких лідерів, Путін вважає за краще відкладати важкий вибір — доки не стане запізно.
Переклад НВ
НВ має ексклюзивне право на переклад та публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ