У позі колаборанта. Чому зрадниця Монтян критикує ФСБ, а ексватажок «ДНР» Губарєв сварить генералів РФ, — і обидва досі живі

Деркачу, сину генерала КДБ, який свого часу здобув освіту і захистив кандидатську в академії Федеральної служби безпеки (ФСБ), відверто повезло: в умовній табелі рангів зрадників він отримав високий щабель. Але навіть це не звільнило його від обов’язку співпрацювати з силовими структурами Росії, — а саме цим займається ледь не всі відомі втікачі до РФ.

Як пояснили NV в СБУ, у багатьох випадках нинішню діяльність таких колаборантів курують дві структури — або Головне розвідуправління (ГРУ) генштабу збройних сил РФ, або ж ФСБ.

Більше того, частина зрадників ще й змушена приймати участь у потаємній боротьбі цих двох «башт» реальної російської влади.

Сплата за зраду

На перший погляд, зрадники відпрацьовують можливість жити в РФ тим, що шкодять батьківщині. Як пояснили в СБУ, у складі ФСБ є, наприклад, окремий підрозділ — П’ята служба, яка займається виключно питаннями України. Її представники присутні безпосередньо у так званому «політичному офісі», організованому колишніми українськими топ-посадовцями Володимиром Сівковичем та Андрієм Клюєвим у Москві. Ця структура допомагає спецслужбам РФ вести розвідувально-підривну діяльність проти України. За даними СБУ, заарештований нині в Києві нардеп Нестор Шуфрич тісно співпрацював із Сівковичем. А вже згаданий вище Деркач входив до агентурної мережі ГРУ і з ним особисто працювало вище керівництво розвідки.

Проте в останні півтора року, за спостереженнями Павла Лисянського, директора українського Інституту стратегічних досліджень та безпеки, частина колаборантів, що втекла до країни-агресорки, дозволяє собі дивну поведінку. А саме критичні висловлювання на адресу влади РФ.

Зокрема, подібним чином поводяться ексадвокатка Тетяна Монтян, колишній депутат Одеської міськради Ігор Димитрієв, або сепаратист та в минулому «керівник» так званої «ДНР» Павло Губарєв та інші.

Проте, на думку Лисянського, йдеться зовсім не про те, що зрадники «прокинулись», — вони просто діють в інтересах певних силових структур РФ.

Зокрема, Монтян вербально атакує ФСБ та її «економічну діяльність» на окупованих територіях України. І тим самим вона підіграє конкуруючій «фірми» — ГРУ.

Причому Монтян часто буває на різних радіоефірах, спокійно подорожує з Донецька до Санкт-Петербурга, веде власну передачу в YouTube. Все це було б неможливо у разі, якщо б колаборантка не мала прикриття з боку російського міноборони та його розвідкрила.

В протилежному напрямку спрямовують вогонь своєї «критики» вже згаданий Губарєв, а також інший відомий колаборант — ексдепутат ВР Олег Царьов. Обидва час від часу дозволяють собі вкрай негативні висловлювання на адресу міноборони РФ. Тим самим вони доводять, що грають за команду ФСБ, що у випадку з Губарєвим, товаришем отримавшого покарання в РФ за «наїзди» на Кремль воєнного злочинця і агента ФСБ Ігоря Гіркіна, зовсім не дивує.

«На даний момент група українських колаборантів виконує завдання російських спецслужб як частково по дискредитації України, так й — у більшій міри — по внутрішній боротьбі в РФ», — переконаний Лисянський.

Або співпрацюй, або зникни

Історії зрадників доводять: за деякими виключеннями, лише «робота» на ФСБ чи ГРУ може врятувати їх від забуття. Інакше «російська доля» від них відвертається.

Як приклад Скоркін наводить кейс Дмитра Трапезнікова, який у вересні 2019-го один тиждень після вбивства Олександра Захарченка керував «ДНР», а потім виїхав до Росії й отримав посаду сіті-менеджера (призначеного мера) в глушині - калмицький столиці Елісті. Місцеві еліти його не прийняли, і колаборанта звільнили. Проте зараз, за заступництва нового очільника цього російського регіону Бату Хасікова Трапезников отримав непомітну посаду заступника голови уряду Калмикії.

А от колишній «посол ЛНР у РФ» Родіон Мірошник тепер має в російському МЗС дивну роботу «посла за особливими дорученнями щодо злочинів київського режиму». Скоркін пояснює, що це абсолютно безглузда, придумана під конкретно цього зрадника посада.

«Значній частини колаборантів навіть такої „кар'єри“ не світить, — вони намагаються заявити про себе, тусуючись на російському ТБ. Дехто шукає кращої долі в Білорусі у Олександра Лукашенка», — додає Скоркін.

І згадує колишнього голову Луганської облради Валерія Голенко, який у довоєнній Україні був одним з головних русофілів Партії регіонів і регулярно їздив на «інструктаж» до Кремля. А тепер він навіть не може повернутись на Луганщину, бо в «ЛНР» став нев'їздним і його бізнес там «нова влада» тривіально віджала.

А колишній патрон Голенка Олександр Єфремов теж на батьківщину ні ногою — живе собі тихенько у Москві.

Трохи більш вдалою, на думку журналіста Кадіка, виглядає доля колишнього донецького бойовика Артема Жогу. Той воював проти України з 2014 року і продовжив це робити після початку повномасштабного вторгнення. Але у грудні минулого року російські куратори дозволили терористу публічно звернутись до Путіна із «проханням» до того балотуватись на п’ятий президентській термін. Диктатор «почув» Жогу, за що останній отримав посаду представника диктатора в Уральському федеральному окрузі РФ.

Кадік пояснює: оскільки всі губернатори призначаються безпосередньо з Кремля і залежать від того більш ніж на 100%, крісло Жогу нічого не варте. «Це абсолютно безглуздий адміністративний пост, до якого додаються певні корупційні можливості. Не сказати, що дуже великі, але є, — розповідає журналіст. — Така от невелика нагорода та почесне вигнання».

Якщо ж брати тих колаборантів, хто все ж залишився на окупованих територіях, то вони не рівні в своїх можливостях, розповідає Скоркін. Бо «кримський» клан важить більше, ніж «донбаський», — адже в «ЛНР» та «ДНР» місцевих висуванців витісняють та замінюють на російських чиновників, а в Криму цей процес не такий очевидний.

Покарання невідворотне

Лисянський відмічає, що українські колаборанти не сприймаються ані російським суспільством, ані спецслужбами РФ за рівних. В місцевих ЗМІ й телеграм-каналах на їх адресу часто лунають образи. А силовики опікуються зрадниками лише до тих пір, поки можуть їх використовувати.

«Можна припустити, що й надалі колаборанти в більшості так й не зможуть вбудуватися в російську адміністративну та суспільну систему, тому залишаться ізгоями, людьми „другого сорту“», — вважає експерт.

В СБУ NV розповіли, що з початку повномасштабної війни її фахівці викрили 80 агентурних мереж, до яких входило 323 особи, у тому числі й окремі нардепи. Деякі російські агенти діяли самостійно. Загалом за цей час Служба безпеки відкрила майже 3 тис. кримінальних проваджень по державній зраді, — за статтею, яка передбачає свідому роботу на спецслужби РФ.

Також в українській спецслужбі запевнили: вони системно працюють над тим, аби притягнути кожного колаборанта та зрадника до відповідальності. «Ця робота не залежить від місця перебування зловмисників: якщо вони виїхали до РФ чи переховуються на тимчасово окупованих територіях, до них застосовується процедура заочного досудового розслідування та судового розгляду», — пояснили в пресслужбі СБУ. І додали: «Покарання за злочини в будь-якому разі невідворотне».