В Україні йде війна. Стара економіка бореться з новою. Посили минулого століття намагаються не пустити в голови людей сучасні підходи. Одна з таких давніх ідей — імпортозаміщення. Точніше, спотворене її розуміння: імпортозаміщення по-українськи, або операція «Локалізація».
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Вона полягає в тому, щоб ускладнити умови імпорту товарів і послуг. Мовляв, тоді ми — українська економіка, організації і люди — купуватимемо більше місцевих товарів. Це, мовляв, добре для торгового балансу. Бо правда, краще, щоб ми імпортували менше, а експортували більше? (Хоча на питання «чому?» виразної відповіді немає.) Адже це підтримає національного виробника, який створить робочі місця. А ще податки, а ще додана вартість. А ще це мотивує іноземні компанії та імпортерів збудувати заводи і фабрики в Україні. Тобто локалізуватися.
На основі такої аргументації Верховна Рада нещодавно ухвалила в першому читанні законопроєкт про локалізацію в державних закупівлях. Основна вимога документа — щоб у низці категорій товарів держпідприємства державні та місцеві органи влади купували тільки ті, в яких не менше встановленого відсотка локалізації. Це означає, що якщо велика частина вашого товару виробляється не в Україні, то його не можна буде придбати.
На думку спадає відома на просторах соцмереж пісня Купи говно Семена Слепакова. Написана вона, звісно, для Росії, але, схоже, російські ідеї ізоляції від зовнішнього світу і реальності успішно заражають і українських політиків і громадян. Процитую частину пісні, яка чітко передає ідеологію локалізації й те, що вона означатиме на практиці:
Всюду в магазинах импортный товар,
Запад получает сказочный навар.
Качество товара крайне высоко,
С ним соревноваться крайне нелегко.
Тут все зрозуміло. У всьому винен Захід, але водночас, не зважаючи на їхні величезні бариші, конкурувати з ними неможливо. І тому національного виробника потрібно захищати. Далі:
Поддержи отечественного производителя! Незамедлительно.
Даже если то, что произвел он, отвратительно, — ему простительно.
Купи говно и поддержи Россию.
Купи говно, ведь ты же патриот.
У Слепакова ніхто не хоче купувати товари національного виробника. Але потрібно бути патріотом і підтримати його покупкою, навіть якщо він виробляє гівно.
В Україні вирішили вчинити жорсткіше. В патріотизм споживача і замовника не вірять. Тому законом зобов’язали державні органи та підприємства купувати вітчизняне. Була б можливість змусити й приватні компанії робити закупівлі саме таким чином, певен, зобов’язали б і їх.
Ідея підтримки місцевого виробника за допомогою обмежень і в примусовому порядку не спрацює. Так намагалися робити в СРСР — командувати економікою. Але це нічого, крім шкоди економічному розвитку, не завдало.
Головна помилка адвокатів локалізації в тому, що їхня підтримка орієнтована на стару і неефективну економіку. Вони намагаються підтримувати тих, хто програє в конкуренції, захищати українські компанії, власне, від самої конкуренції. Водночас, звісно, все робиться за наш із вами, платників податків, кошт. Держкомпанії тепер матимуть дорожчі товари гіршої якості. А це недоотриманий прибуток або збитки держпідприємств, а значить, бюджету. Все разом впливає безпосередньо на українців.
Суть розвитку економіки саме в конкуренції. Виграє найсильніший — той, хто виробляє краще, швидше і якісніше. Коли не вдається виграти, у компанії є два рішення. Одне — це модернізація й інновація. Інше — лобіювання влади, щоб вона надала захист від конкурентів. В Україні процвітає другий підхід. А має — перший.
Тобто замість обмеження конкуренції, державі слід стимулювати модернізацію та інновації. Наприклад, замість вимоги локалізації в держзакупівлі можна запустити національні інвестиційні програми і частково компенсувати бізнесу витрати на модернізацію виробництва. Або зробити податкові канікули, наприклад, тим компаніям, які створюють нові продукти і підвищують якість. Або запропонувати фінансування на пільгових умовах, якщо з’являється певна кількість високотехнологічних робочих місць.
Ми маємо припинити мислити на державному рівні як лузери. Ми маємо припинити захищати українські компанії від конкуренції. Натомість варто мотивувати їх займатися розвитком та інноваціями. Наш фокус має бути не на захист неефективних компаній (у надії, що якимось чином вони стануть ефективними), а на підтримку тих, хто готовий покращуватися, уже зараз, уже сьогодні. Ми маємо розвивати нову, успішну економіку. А старій економіці доведеться або адаптуватися, або померти.
Колонка опублікована в журналі НВ за 30 липня 2020 року. Републікація повної версії заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ