По-перше, поки що це «шантаж шантажем» — створюється лише потенційна можливість шантажу та ультиматумів, а не висуваються, власне, якісь вимоги.
По-друге, ядерний шантаж у будь-якій формі — це вкрай невигідна та відверто недоумкувата стратегія. Такий шантаж буде успішним лише тоді, коли опонент так злякається, що піде на беззаперечне виконання всіх вимог терориста. А якщо не злякається, чи злякається не настільки, щоб з тремтячими колінцями виконувати геть усе, що йому скажуть — от тоді починаються великі проблеми у самого терориста.
Уявімо, що виставлено ультиматум: або ви припиняєте підтримку України, або ми підриваємо АЕС. А їм відповідають: «Та байдуже, підривайте, якщо хочете». І от що робити? Треба або виконувати погрозу, або ганебно зливатися.
Від підриву нема жодної практичної користі. Навпаки, треба буде терміново виводити всі війська з забрудненої зони і ставити хрест на планах подальшої окупації, бо навіщо потрібна територія, де не можна жити? Якщо радіоактивною хмарою накриє якусь країну НАТО, то це можуть трактувати як оголошення війни чи як теракт, направлений проти них. А якщо ще й з вітром не пощастить, то може накрити Крим. Та й вода у кримському каналі після цього досить довго буде непридатною для використання.
Навіщо потрібна територія, де не можна жити?
З іншого боку, якщо злитися і не виконати погрозу, то ти лузер та дурень, який не відповідає за свої слова і якого можна взагалі не сприймати серйозно. Наступного разу вже ніякі погрози не діятимуть взагалі. Та й з точки зору внутрішньої політики для диктатора — це серйозний удар, бо це — прояв слабкості і можуть зжерти свої ж шакали.
Якщо ж вважати, що мета всього цього — фізичне знищення України та перетворення її на радіоактивну пустелю, то нащо взагалі так заморочуватися з підривом АЕС? Можна просто закидати всі великі міста тактичними ядерними зарядами, причому це можна зробити у будь-який момент і без всяких погроз та шантажу. Ефект для зовнішнього іміджу буде однаково катастрофічний при швидшому та більш повному знищенні противника.
Інший аспект — це технічне виконання підриву АЕС. Вже сто разів писали про те, що влаштувати техногенну ядерну катастрофу на АЕС — дуже непроста справа. Ядерний реактор — надзвичайно міцна конструкція, зруйнувати яку ззовні дуже важко. Можна досить легко влаштувати витік радіоактивної води першого контуру а-ля Фукусима, але цієї води не так багато і не буде якогось катастрофічного забруднення повітря та довкілля. Можна, мабуть, пошкодити та розгерметизувати корпус реактора, заклавши під нього дуже багато вибухівки. Але для того, щоб ефектно розкидати по великій території ядерне паливо треба, по-хорошому, влаштувати вибух реактора зсередини, як було у Чорнобилі. Але для цього треба спочатку вимкнути численні системи захисту та обійти всі запобіжники, що не дають цього зробити. Нагадаю, що в Чорнобилі вибух стався після випробувань реактора у нештатному режимі, які проводив спеціально навчений персонал станції. Російські солдати на це фізично не здатні.
Коротше кажучи, ставити ультиматуми з такими ставками — це заганяти себе у гарантовано програшну ситуацію, бо якщо противник раптом не злякається, то хороших варіантів для тебе не існує.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ