Трамплін для Путіна. Чи віддасть Україна «пояс фортець» на Донбасі

значно перевищує «кілька квадратних кілометрів», про які говорив Венс. Ба більше, ця територія має значно більше військове значення, ніж можна було припустити з його слів: фактично йдеться, ймовірно, про стратегічно найважливішу територію всієї війни.

У північній частині Донецької області розташований потужно укріплений район, відомий як український «пояс фортець». Ця оборонна лінія розтягнулася приблизно на 50 кілометрів і пов’язує воєдино великі міські центри: Краматорськ, Слов’янськ, Костянтинівку та Дружківку. Роботи з фортифікації регіону тривали понад 10 років, починаючи з першого етапу російського вторгнення 2014 року.

Мало хто в Києві вірить, що апетити Росії обмежаться самим Донбасом

«Пояс фортець» ефективно використовує вигідну топографію: він розташований на відносно піднесеній місцевості, яка ідеально підходить для ведення оборонної війни, і захищений низкою природних перешкод, серед яких річки Сіверський Донець і Оскіл. Укріпрайон являє собою розгалужену мережу траншей, бункерів, мінних полів і протитанкових загороджень, збудованих навколо кількох міст, що виконують роль своєрідних фортець або опорних пунктів і логістичних центрів української армії.

З урахуванням нинішньої динаміки бойових дій, більшість військових аналітиків вважають, що армії Путіна знадобиться від одного до двох років, щоб установити повний контроль над цим регіоном. Для цього Москві довелося б кинути основну частину своїх сил вторгнення на масштабний наступ. Серія великих битв, найімовірніше, обернулася б для Росії сотнями тисяч нових жертв.

Якби Україна погодилася добровільно залишити пояс фортець, уся стратегічна картина війни змінилася б кардинально. Такий відступ дав би військам Путіна змогу просунутися ще на 80 км углиб української території. Але що ще важливіше: у цьому разі Київ позбувся б свого головного оборонного щита, який досі слугував найсерйознішою перешкодою для просування окупантів.

У разі цього вимушеного відступу українським військовим довелося б зводити нові укріплення на кордонах Донецької області на набагато менш придатній для цього місцевості. Підготовка такої оборони потребувала б колосальних витрат часу і коштів, але вона неминуче виявилася б слабкішою за наявний «пояс фортець» через відсутність висот і щільну міську забудову.

Тим часом Росія отримала б перевагу за рахунок піднесеного рельєфу і зайняла б вигідний плацдарм для подальшого просування вглиб центральної України.

Президент України Володимир Зеленський усвідомлює, що будь-яке рішення про відступ із північної частини Донеччини може мати вкрай важкі військові наслідки. Він уже говорив про те, що цей регіон може стати своєрідним «трампліном» для майбутньої російської агресії. Хоча прихильники ідеї миру в обмін на території стверджують, що територіальні поступки необхідні для припинення війни, Зеленський наголошує: передача поясу фортець створить для Путіна умови для подальшої ескалації вторгнення.

Противники можливої передачі Донецької області попереджають і про руйнівний вплив цього кроку на моральний дух українського суспільства. Понад 12 років українські військові утримують пояс фортець, і за цей час тисячі людей віддали свої життя, щоб зупинити подальше просування Росії. Передача цієї землі Кремлю стала б важким ударом щодо тих, хто заплатив тисячами життів, щоб не допустити подальшого наступу Росії. Відмова від цієї землі на користь Кремля стала б важким ударом, який міг би посіяти розкол і дестабілізувати українське суспільство.

До того ж мало хто в Києві вірить, що апетити Росії обмежаться самою лише Донецькою областю. Українці зазначають, що Путін незмінно представляє своє вторгнення як набагато масштабнішу місію з повернення «історично російських земель» під контроль Москви.

Така концепція майже напевно має на увазі захоплення всієї України, а, можливо, крім неї і інших територій. Передача йому частини Донецької області, що залишилася, лише підігріє ці імперські амбіції.

Незважаючи на повільне просування російських військ, втрата Донецької області зовсім не є неминучою. Українська армія зберігає міцні позиції і готова продовжувати оборону регіону. Тим часом офіційний Київ відкидає вимоги про відступ, вважаючи їх несправедливими і стратегічно помилковими.

Українська влада наполягає: замість того щоб закликати Україну відмовитися від критично важливих територій, західним лідерам слід посилити тиск на Путіна. Головна мета — змусити російського президента прийняти пропозицію, на яку до цього погодився Зеленський: заморозити війну по нинішній лінії фронту.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал