Коли Путін став «старим орєшніком». Чому Зеленський почав публічно глузувати з російського диктатора та декого з його «колег» — аналіз NV

«Реально неадеквати. Важливо, щоб це для Росії не залишалосz без наслідків, — заявив тоді Зеленський та ще й пройшовся по нездатності Путіна чітко висловлювати деякі свої думки. — Потрібні рішення і від США, і від Європи, і від інших, щоб цей „старий орєшнік“ у Москві вимовив слово „мир“».

А 2 липня, після найбільшого ракетного удару по Києву, український президент сказав про російського диктатора та пропозицію провести прямі мирні перемовини так: «Ми відкриті, ми готові зустрічатися. Він [Путін] фізично боїться зустрічатися». І назвав «брехнею» розповіді диктатора про «успіхи росіян» у Криму та на сході України. «Безумовно, він у більшості з цих міст, селищ, які вони тимчасово окупували, не бував, як і вся його свора. І тому він бореться за те, щоб показати, що він перемагає. Йому треба продати своєму суспільству перемогу. Перемоги немає», — наголосив український лідер.

Зеленський завжди був схильним до емоційних звернень. Але максимально відверто глузувати з Путіна він почав після одного свого блискавичного з погляду жорсткої іронії публічного кроку. Зробив його український президент у травні, коли напередодні російського «дня перемоги», після справжньої істерики Кремля щодо проведення на Червоній площі параду, випустив офіційний указ, яким дозволив РФ здійснити цю «демонстрацію».

Подібна зухвалість Зеленського викликала серед росіян відчуття приниження, а серед українців — захоплення. Позитивно оцінили крок українського президента й деякі західні політики.

Зокрема генсек НАТО Марк Рютте висміяв цю ситуацію під час свого візиту до Києва, заявивши, що Україна настільки успішна, що російський диктатор може провести парад 9 травня лише за офіційним указом президента Володимира Зеленського. Рютте зауважив, що Путіну дали дві години на проведення параду, а він завершив той за 1 годину 55 хвилин, «тож, не ризикував».

Для завжди дипломатичного генсека Альянсу подібні висловлювання виглядали як публічна десакралізація «страшного лідера великої ядерної країни».

Саме у травні Зеленський відчув, на думку політолога Володимира Фесенка, який ефект має гостре слово, нестандартна поведінка й інформаційні атаки, спрямовані особисто на Путіна. «Вони не менш вагомі, ніж ракетні удари по Москві», — вважає експерт.

Чому Зеленський остаточно відкинув дипломатичну мову? Чи є це новою інформаційною стратегією українського лідера? Або ж він просто дав волю своїй природній іронії, помноженій на досвід гумориста?

«Природний ресурс емоційності»

Насправді Зеленський уже одного разу не стримав себе щодо Путіна, коли у 2024 році короткою ремаркою «довбо*об» у соцмережі Х відреагував на заяву диктатора про «експеримент Орєшніком» над Україною.

Однак системними такі меседжі, як виявив NV, стали лише у цьому році, коли Україна наростила власну оборонну спроможність і почала завдавати болючі для росіян удари вглиб РФ.

Хто був автором ідей для останніх різких звернень Зеленського на адресу Путіна та Кремля?

Це запитання NV спрямував до Дмитра Литвина, багаторічного спічрайтера лідера української держави і заступника з медіакомунікацій в Офісі президента (ОП).

Відповіді редакція не отримала.

Однак, як розповіло NV на умовах анонімності джерело з оточення президента, останній завжди продукує подібні ідеї самостійно. А спічрайтери лише допомагають їх оформити.

І жорсткі публічні випади на адресу Путіна, на думку цього співрозмовника редакції, не випадкові. «Психологічні операції — це завжди частина військових, — запевняє він. — Президент гарно використовує свій природній ресурс емоційності».

Фесенко переконаний, що у даному випадку йдеться не так про якусь стратегію Зеленського по відношенню до Путіна, як про тактику. Адже український лідер «не грається у довготривалі ігри чи довготривалі сценарії, а віддає перевагу швидким діям, де буде конкретний результат». І, окрім того, в стилі Зеленського завжди є емоція.

За спостереженням Фесенка, Зеленський у відносинах з політиками віддає перевагу міжособистісним контактам, побудові відносин між людьми, — так, як це робить і його американський колега Дональд Трамп. «Не важливо, яких саме відносин — партнерських, дружніх або конфліктних, — пояснює політексперт. — Ставка робиться не на інституційні зв’язки, не на функціональні ролі, а на стосунки з іншим лідером. Це головне».

У ситуації з останніми особистісними зверненнями до очільника Кремля, на погляд політолога, на рівні інстинктів спрацьовує колишня професія Зеленського. Адже за часів «до великої політики» той вмів висміювати своїх опонентів. А зараз просто бачить слабкі місця Путіна.

«І він свідомо б'є по цих місцях, — пояснює Фесенко. — По цих місцях його [Путіна] особистості, його політичної ролі».

«Зеленський вважає, що це теж війна, війна міжособистісна, — додає експерт. — Коли ти теж маєш бити свого візаві в цій війні. Зокрема, через таку дуже влучну, гостру фразу знаходити слабкі місця».

Тому, на його думку, Зеленський одночасно воює з Путіним в інформаційному і емоційному форматі. І виходить у нього це, на погляд політолога, краще, ніж у господаря Кремля.

Слово як зброя

2026-й і в цілому став для Зеленського роком різких висловлювань на адресу лідерів тих країн, які поводяться вороже до України.

Наприклад, Зеленський уже особливо не стримує себе, коли йдеться про білоруського самопроголошеного президента Олександра Лукашенка.

«Поки що білому шпіцу Лукашенка залишено більше прав, ніж народу Білорусі», — сказав у січні очільник української держави.

Майже тоді ж в інтерв'ю американському подкастеру Лексу Фрідману президент України пояснив, що Лукашенко — «такий самий убивця», як і Путін.

А 19 червня Зеленський поставив білоруському диктаторові прямий публічний ультиматум, аби той протягом тижня демонтував прикордонні ретранслятори, що допомагають росіянам керувати своїми ударними БпЛА. «Якщо він це не зробить, зробимо ми», — запевнив український лідер.

До речі, у лютому, під час виступу перед великою міжнародною аудиторією на Мюнхенській конференції безпеки, Зеленський повідомив, що «Путін може вважати себе царем, але він раб цієї війни». А потім ще й кинув публічну іронічну ремарку у бік угорського прем'єра Віктора Орбана — мовляв, той відрощує власне пузо замість того, аби збільшувати армію своєї країни.

Володимир Огризко, колишній керівник вітчизняного МЗС, вважає нинішні заяви Зеленського, передусім на адресу Путіна, частиною інформаційної війни. Бо є різні фронти, і на кожному з них потрібно перемагати.

«А для того, щоб перемагати, треба наступати, — зауважує досвідчений дипломат. — Якщо ти відступаєш, ти ніколи перемоги не дочекаєшся. Найкраща перемога — це наступ». І слова Зеленського про «старого орєшніка» та решту він розцінює як «правильні інформаційні атаки, коли світ сміється з Путіна».

«Він [російський диктатор] там щось блєє, виправдовується, щось там десь розповідає і тому подібне. Тобто він в інформаційні обороні в даному випадку, — запевняє колишній глава української дипломатії. — А це значить, що все іде нам на користь. Я вважаю, що в таких ситуаціях треба використовувати всі можливості, включаючи і такі».

Огризко також вважає, що українці не повинні дивитись на те, як до подібної комунікації президента ставляться західні лідери, а думати про те, чи допомагає вона Україні. «У нас є своя лінія, у нас є свій план дій і ми його виконуємо. Чи це комусь подобається чи ні — це уже те, що стосується виключно нас», — уточнює ексміністр.

Водночас Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики, нагадує, що Зеленський і раніше дозволяв собі подібні заяви стосовно Путіна. На його погляд, це скоріше суто емоційна реакція нормальної людини. «Зрозуміло, що коли Путін вчиняє такі злочини, то це викликає все-таки [таку реакцію], — пояснює депутат. — Я вважаю, що президент — людина, і має право на людську реакцію. Тут нічого такого стратегічного не бачу. Навпаки — коли він емоційно і по-людськи реагує, я бачу людину».

Мережко звертає увагу на те, що під час Другої світової війни прем'єр Британії Вінстон Черчиль підкреслено називав свого ворога Адольфа Гітлера дипломатично — «герр Гітлер». «Черчиль, наскільки я пам’ятаю, не використовував якусь ненормативну чи непарламентську лексику. Хоча приватно — так, — зауважує депутат. — Але це такий британський стиль. Бо у дипломатії не відомо, чи треба буде колись вести сам на сам перемовини. Тим більше, що Зеленський заявляв, що він готовий зустрітися з Путіним сам на сам і вести перемовини».

Огризко ж вважає, що примусити Путіна до переговорів можна лише тоді, коли буде знищена російська воєнна машина і нафтогазовий комплекс. Саме тоді диктатор першим захоче почати домовлятись. «Але інформаційна складова так само присутня. І якщо ми завдяки цим інформаційним моментам допомагаємо в реалізації головної мети — значить це правильно», — додає ексочільник МЗС.

Фесенко своєю чергою зауважує, що Зеленський також отримує певну емоційну насолоду, коли йому вдається влучно вдарити по Путіну. «Він розуміє, що це не призведе до завершення війни чи не підштовхне Путіна до переговорів. Можливо — навіть навпаки, — пояснює аналітик. — Але тим не менше для Зеленського це особиста війна. Як люди на фронті воюють, так і він воює з Путіним».

Подібна комунікація, на думку Фесенка, також дала і позитивні результати для рейтингу Зеленського. «Мені здається, що він також відчув, особливо в останні місяці, що це додає йому в рейтингах. — розповідає політолог. — На сцені — це аплодисменти. А в політиці — рейтингові бали. А це на Зеленського теж впливає».