Отже, команді президента вже не потрібно ні з ким домовлятися про коаліцію. «Слузі народу» вистачає власних депутатів, щоб сформувати більшість у Раді і приймати будь-які закони і призначення.
Добре це чи погано?
Мене не лякає концентрація влади в одних руках. Це дає можливість швидко провести необхідні зміни і реформи. Не потрібно ні з ким узгоджувати задумане. Не треба розтягувати процес на складні процедури і довгі роки. Можна робити те, що необхідно.
Але це ж і найбільший ризик. Полягає він не в тому, що Володимир Зеленський може стати маленьким диктатором великої країни в стилі Олександра Лукашенка. В Україні це ще не вдавалося нікому. Тут будь-який президент сідає на порохову бочку, якщо концентрує всю владу в своїх руках, але використовує її не для того, на що сподівалися виборці.
Схильність українців до Майдану ніхто не скасовував. Або наступні вибори, де такого президента відразу ж знесе хвилею, як і недалекоглядного попередника. Хоча Зеленський каже, що п’яти років йому вистачить.
Коли хтось концентрує всю повноту влади в своїх руках, варто ставити тільки одне питання: навіщо?
Добре, якщо влада справді необхідна для швидких реформ, серйозних змін і виконання суспільних запитів, які накопичилися за 28 років.
Але зовсім інша справа, якщо влада потрібна заради того, щоб отримати можливості особистого збагачення і освоєння схем і фінансових потоків оточенням, як це було з Петром Порошенком. У публічному просторі — 144 рішучі реформи, побудова нової армії, війна з російським агресором, а насправді — співпраця з Медведчуком, Липецька фабрика, офшори, Мальдіви і свинарчуки. Це загрожує стандартним сценарієм — розчарування, наростання невдоволення і протестів, Майдан або чергові вибори, де тебе виганяють геть.
І ризиків тут більше для Зеленського, ніж для України. Ми звикли жити в постійній ситуації протидії владі і тотального несприйняття будь-яких спроб використання влади заради особистих інтересів.
Українці готові вручити всю повноту влади тільки тому, хто дійсно готовий до справжніх змін. І готовий відповісти за це своєю головою.
Сьогодні, маючи 254 голосів у Раді, Зеленському годі й шукати політичних союзників. Але небезпека полягає в тому, щоб ці 254 голоси не стали «теплою ванною» для президента. Коли він перестане чути не тільки думку опонентів, а й погляди громадянського суспільства і простих людей.
Якщо зміни стосуватимуться тільки косметичного ремонту влади за формулою заміни «поганих» людей у системі на «хороших», то президент Зеленський точно не впише своє ім'я в історію України. Навіть якщо весь президентський термін він буде чесним хлопцем, яким намагався бути Ющенко. Шанс піти на спокій з президентського крісла, залишившись хорошою людиною в цьому варіанті мінімальний. А такі правителі дуже швидко зможуть повернути назад всю стару систему тіньової держави, яка дає преференції меншості на шкоду інтересам більшості.
Але президенту буде мало 254 голоси, якщо у нього є справжні бажання і амбіції кардинально змінити всю пострадянську систему влади, почавши з підвалин — прийняти нову Конституцію, перебудувати структуру влади, в десятки разів скоротити кількість чиновників, провести адміністративно-територіальну реформу і побудувати справжнє місцеве самоврядування.
Потрібно шукати ще 50 голосів. Тільки 300 голосів у Раді дадуть можливість втілити в життя кардинальні зміни. Зробити справжній перезапуск держави.
Своїх голосів «слузі народу» вже не вистачить. Доведеться з кимось домовлятися. І реальних варіантів союзу може бути лише два.
Перший — з Юлією Тимошенко, яку вони вважають небезпечним конкурентом для президента Зеленського. Але яка декларує готовність до радикальних змін, які Юля озвучила і презентувала в своєму «Новому курсі».
Другий — з «Голосом» Святослава Вакарчука, ідеологічно близьким до «Слуги народу». Команда Вакарчука — теж «нові» і заявляють, що хочуть змінити систему влади. Але з незручним за характером лідером, який не сприймає Зеленського на особистому рівні.
У такій коаліції є ще один великий плюс. Це демонструє всій країні, що президент Зеленський не закрився всередині своєї команди, а готовий бути президентом для всіх. Навіть для тих, хто за нього не голосував.
Якщо ми говоримо про монокоаліцію, то з її допомогою Зеленський зможе отримати будь-яку бажану посаду — свого Генпрокурора, прем'єр-міністра, будь-якого міністра, включно з головою МВС, спікера парламенту.
Але якщо йдеться про широку коаліцію — конституційну більшість, то, наприклад, кандидатуру спікера Ради, вже потрібно виносити для широкого публічного обговорення. Голова Верховної Ради має бути відомою і публічною фігурою в суспільстві, здатний вести комунікацію як з громадянським суспільством, медіаспільнотою так і з партнерами по коаліції. Наприклад, з Вакарчуком.
У першій десятці списку «Слуги народу» такою фігурою може стати, наприклад, Олександр Ткаченко. Кажуть, що його кандидатуру серйозно розглядають на посаду голови КМДА. Але я вважаю, що Ткаченко набагато логічніше виглядав би саме на посаді спікера Ради. Ткаченко не єдиний такий кандидат. Я його згадав для прикладу. Можуть бути й інші.
Розв’язку ми побачимо вже незабаром. У найближчі кілька днів має вирішитися ситуація, як команда президента керуватиме країною: за допомогою монокоаліціі чи спробує створити конституційну більшість у Раді.
Від цього залежить і те, хто стане спікером нового парламенту: простий статист або людина, здатна по-справжньому забезпечити об'єднання різних політичних сил під куполом Ради.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ