«Я раб своїх пристрастей». Як філософ Ісая Берлін пояснив, на чому базується демократія і як вона може скотитися в авторитаризм

Він народився 1909 року у Ризі в родині заможного торговця лісом, Менделя Берліна. 12-річним хлопчиком емігрував разом із батьками до Великої Британії, де закінчив приватну школу та Corpus Christi коледж Оксфордського університету, з яким і пов’язав своє подальше життя. Берлін став чичелійським професором суспільно-політичної теорії, президентом Британської академії.

У Другу світову Берлін був дипломатом, працюючи спочатку в британській службі інформації у США, а в 1945—1946 роках — другим секретарем посольства Великобританії у Радянському Союзі. Відомо, що у Москві з ним стався прикрий випадок, коли він ненавмисно привів за собою «хвіст» у вигляді чекіста до опальних поетів Анни Ахматової та Бориса Пастернака, що стало приводом для їхнього подальшого цькування. Берлін про це дуже жалів — і зробив власні висновки, що таке справжня «свобода по-радянськи».

Загалом, на думку мислителя, у світі існують два види свободи: позитивна і негативна. Під першою він розуміє «свободу для чогось», під другою — «свободу від чогось».

Негативна свобода

Берлін вважав, що негативна свобода дає відповідь на наступне запитання: «У якій сфері, у межах чого людина (або група людей) може робити те, що їй подобається, без контролю з боку інших осіб». Він говорив, що це свобода від примусу, втручання, влади.

«Якщо я раб, мене примушують до діяльності, я не маю свободи від втручання, — пояснював Берлін. — Люди не повинні бути примушені, повинні бути вільні робити свій власний вибір».

Мислитель говорив, що існує межа між приватним життям і державною владою. Люди повинні вільно висловлювати свої погляди й переконання, мати особисту власність, право на віросповідання. Свободу людини слід обмежувати лише тоді, коли це може завдати шкоди іншим. Берлін любив цитувати на лекціях крилату фразу британського філософа середини XIX століття Джона Стюарта Мілля: «ваша свобода розмахувати кулаком закінчується на моєму обличчі». І додавав від себе, що свобода полягає у збереженні простору, в якому людська особистість має якнайповніше реалізуватися.

Водночас він застерігав від іншого негативного (і навіть руйнівного) типу свободи — це той момент, коли людина знищує себе сама.

«Я можу не бути рабом у буквальному розумінні, але я можу бути рабом власних ірраціональних імпульсів, або слухати не тих людей, або жити невіглаством чи помилково, що робить мене менш вільним, ніж я хотів би бути, — йдеться в есе Берліна. — Якщо я раб своїх пристрастей: бажання курити, пити чи програвати гроші в азартні ігри, якщо я неосвічений — то легко можу стати на шлях, який приносить мені шкоду, то це вже інший тип втручання у свободу».

Філософ зазначає, що такі негативні пристрасті руйнують людину зсередини, перетворюючи її на раба, хоча вона й не зазнає зовнішнього примусу. Але, безумовно, у такому випадку йдеться про негативну свободу.

Позитивна свобода

Берлін наголошував, що позитивне значення свободи походить від бажання людини бути власним господарем свого життя. І йдеться насамперед про самовизначеність, незалежність і компетентність. Ось що він пише в есе: «Я хочу, щоб моє життя і мої рішення залежали від мене самого, а не від зовнішніх сил будь-якого роду. Це воля до самовладання, до автономії. Я хочу бути господарем свого життя, вибирати за себе».

Мислитель пояснює, що на шляху людини трапляються об'єкти, які можуть не примушувати її до чогось фізично, проте блокувати психологічно. Усі ми маємо свої пристрасті, потяги, а ще — людей, які вказують нам, як ми повинні жити, що ми повинні робити. Берлін пише, що все це тягне нас у різні боки, але бути вільним, знати, що для нас найкраще — це свобода думати самостійно.

Філософ зауважує, що всі ми маємо малораціональні, низькі імпульси — і можемо бути їхніми рабами. Але ж ми також маємо вищу причину не піддаватися їм, бо людина здатна контролювати ці імпульси й опановувати себе. Простий приклад: низький імпульс змушує з'їсти цілий торт, але завдяки нашій вищій раціональності людина може втриматися, бо знає: занадто багато солодкого їй зашкодить, буде погано.

Берлін каже, що людям потрібно вчитися розвивати у собі стан самовладання, бо це і є прямий шлях позитивної свободи: для чогось, а не від чогось. Це передбачає певний рівень саморозвитку, тому що позитивна свобода — це насамперед знання.

«Щоб знати, що є правильним для себе, потрібно розуміти світ, своє оточення, розуміти історію, фізику, культуру, — говорив Берлін. — А якщо цього не робити, то можна обманювати себе і стати рабом невігластва. У цьому сенсі, ви не можете бути вільними, якщо вас вводять в оману».

Як це стосується демократичних цінностей

Утім, не все так просто, адже нерідко суспільства скочуються до авторитаризму власне тому, що обирають свободу. Берлін проаналізував низку політичних філософій, які виникли після Просвітництва, — націоналізм, марксизм, патерналізм — та дійшов парадоксального висновку: в основі всіх цих рухів лежить не негативна, а саме позитивна свобода — «свобода для».

Прихильники цих течій стверджували, що правильно організована раціональна держава створить свободу для повноцінного життя своїх громадян. Вони пояснювали, що людські проблеми можна вирішити на політичному рівні, а опіка правильної влади гарантуватиме людям усе більше й більше свобод. Але насправді, каже філософ, це — пастка. Адже людям вказують, що вони мають робити, обіцяючи велику свободу у перспективі. І допоки триває процес — вони поетапно втрачають ті свободи, які вже мали спочатку.

Берлін проводить аналогію із вихованням дітей: так, їх доводиться примушувати до навчання, бо малеча може не знати, наскільки важливими є знання. Батьки кажуть: «Ти виростеш і зрозумієш причини того, чому я так роблю, а зараз просто будь слухняним». І в цьому випадку примус може бути виправданим вихованням для майбутнього розуміння. Але, коли йдеться про суспільний устрій на основі позитивної свободи, цей принцип не працює, бо жодною демократією тут і не пахне.

«Деякі люди, безперечно, — принаймні в різні часи — більш раціональні, ніж інші, — йдеться в есе. — Одних учать не боротися весь час; інші продовжують боротися на шкоду собі. Одні заохочують, а іноді й примушують інших до певного способу мислення, способу дій, способу життя. І це може зайти надто далеко, бо, аргумент, який використовують диктатори, завжди такий: якщо ви будете мене слухати, то вам буде краще».

Насправді, нагадує Берлін, люди прагнуть бути самі собі господарями. І в умовах позитивної свободи вони хочуть самовизначатися, бути вільними від примусу, а також знати, хто ними керує і чи має він на це право, чи підходить на цю роль. У демократичних суспільствах людина прагне визнання — а не лише вимагає більшої свободи. І це є рушійною силою великих соціальних і політичних рухів.

Якщо системи проголошують єдину істину, дають чітке визначення свободи, тиснуть на бажання індивіда, от вони в такий спосіб створюють невільне суспільство — навіть із гарною проголошеною ідеєю позитивної свободи.

«Є певні види патерналізму, які ми приймаємо, — так коментує ідеї Берліна філософ Джеральд Маккалум. — Ми не скаржимося на те, що нам уже проклали дороги, і ми раді, що нас нагодували, коли ми голодні. Це позитивні свободи. Але його ідеї щодо самовизначення є важливими й сьогодні. Адже позитивні свободи і патерналізм стають небезпечними, коли інтереси не збігаються, — що є сильним аргументом на користь демократії, особливо прямої демократії, локалізму і рівності».

Сьогодні в інтелектуальному середовищі вважають, що в есе Дві концепції свободи Берлін сформулював і пояснив головні демократичні цінності вільних суспільств. Мислитель говорив про них на початку періоду Холодної війни, проте вони є актуальними й зараз.