Що буде замість Леніна на Бессарабці? Відомі кияни розкритикували ідею влади із фонтаном і дали свої відповіді на гостре запитання

історії «стояти» чи «сидіти» навпроти Бессарабського ринку — ідея така собі. Принаймні я пам’ятаю численні анекдоти киян про Леніна, який дивився на ту саму Бессарабку. Не думаю, що варто знову стрибати на ті самі граблі й давати черговий привід для в'їдливих насмішок. Краще вже дати спокій цій місцині.

Іван Компан, засновник First Kyiv Investment Club:

Я би поставив груповий пам’ятник усім мерам Києва, починаючи з Леоніда Косаківського. Велика скульптурна композиція, де всі перелічені герої сидять у будівельному котловані, страждаючи від покарань, як грішники у восьмому колі дантівського Пекла, де зібрані шахраї, хабарники й інші подібні персонажі. Рівноцінна заміна Леніну, який стояв там іще зовсім недавно, і заслужена пам’ять тим, хто за тридцять років перетворив чудове місто зі своїм колоритом і характером на хаотичну забудову, від якої навіть у подорожуючих Пеклом Данте з Вергілієм волосся б стало дибки.

Але якщо нинішні жителі Києва хочуть фонтан, то чом би й ні. Гірше вже не буде!

Олександра Кольцова, громадська діячка, співачка, лідерка гурту Крихітка:

Декомунізація — важливий процес, оскільки це культурне маркування простору. Але на мою думку, фінансування встановлення пам’ятників, скляних мостів, естетизація простору мають іти після оновлення комунікацій, дотримання інклюзивності й модернізації укриттів. Це важливо на п’ятий рік війни.

І якщо ми, як громада Києва, хочемо означити свою культурну територію героями нашого суспільства, цей процес повинен мати ознаки наших ціннісних відмінностей від радянського чи імперського суспільства. Це про людяність, повагу і свободу, зокрема принципи інклюзії всюди, де є «покращання» і зміна героїв.

Після встановлення в сквері на [вулиці] Січових Стрільців бюсту [полковнику армії УНР Петрові] Болбочану замість Косіору, сквер лишився таким самим занедбаним, на колісному візку заїхати неможливо.

Вважаю, що сам принцип організації міського простору має відрізняти нас від радянського минулого. Для мене порожній постамент, із якого народ зніс Леніна, уже достатньо промовистий мистецький твір.

Безвідносно до місця, Києву бракує скульптури [колекціонерів та меценатів] Варвари і Богдана Ханенків та [громадського діяча, мецената й агронома] Євгена Чикаленка.

Андрій Курков, письменник, сценарист, публіцист:

Замінювати пам’ятники пам’ятниками може здаватися дуже логічним для нашого пострадянського мислення. Але мені здається, що пам’ятників і знесених, і знову поставлених уже достатньо. Пам’ятники не сприяють олюднюванню живого та населеного міського простору.

Я на місці колишнього пам’ятника Леніну поставив би невисоку й не тріумфальну арку входу на бульварну частину бульвару Шевченка. Можливо, за розміром схожу на арку виходу алеї в Ботанічному саді [імені академіка Олександра Фоміна] на вулицю Павла Скоропадського, навпроти [вулиці] Тарасівської. Лише теплішу й трохи романтичнішу, у стилі українського бароко. Але щоб прочитувалося якесь із нею єднання. Насправді, варто б було і ту арку виходу з алеї змінити, зробити архітектурно теплішою.

Давайте не перетворювати Київ на Москву й не думати про необхідну зовнішню «велич» української столиці.

Єфрем Лукацький, фоторепортер, представник українського бюро Associated Press:

[Пам’ятник] Іванові Мазепі чи Миколі Терещенку. Тому, хто зробив для Києва найбільше. Хоча для мене і фонтан підійде, лише б не було цієї розрухи на місці [демонтованого] пам’ятника.

Завжди вважав, що красою міста мають займатися найкращі архітектори, а не наші корупціонери, які користуються стандартною тупістю мас. Тому я противник таких опитувань.

Олександр Сидоренко (Фоззі), музикант, соліст гурту ТНМК:

З пам’ятником [Леніну] цікава історія. Його зруйнували під час нашого виступу на Майдані й винесли кілька уламків до нас на сцену.

Що тоді, що зараз немає кращого рішення за порожній постамент і напис Не сотвори собі кумира. І тоді це казав, і зараз упевнений. Але ж будівництво чогось пафосного завжди переможе.

Сергій Фурса, заступник директора з питань торгівлі цінними паперами Dragon Capital, ведучий Radio NV:

У мене немає особливих бажань. Я б як мешканець Києва хотів радше побачити прозорий і відкритий конкурс, на який би прийшли талановиті архітектори, що мають ідеї. І тоді б ми й змогли отримати найкращий результат.

Антон Дробович, керівник Центру з прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки, ексдиректор Українського інституту національної пам’яті:

Біля Бессарабської площі однозначно має бути встановлено якийсь знаковий об'єкт чи громадський простір світового рівня, і він точно має постати в результаті чесного і відкритого діалогу з громадою.

У мене особисто десяток варіантів, що чи хто там може бути, але висловлювати їх хотілось би в межах нормальної процедури експертного обговорення, ініційованого містом.

Тут іще є дуже важливий нюанс, який відзначили колеги зі сфери культури, — смислова навантаженість локації. Місце пов’язане із Революцією гідності, поваленням символу тоталітаризму, є простором бунту проти сваволі й глухоти влади. Тож з усіма цими пластами потрібно працювати, а не затуляти позолоченим фонтаном, наче це пустир у спальному районі.

Євген Головаха, директор Інституту соціології НАНУ:

Нічого поганого не бачу в тому, що на цьому місці буде фонтан і озеленення. Кияни отримуватимуть позитивні емоції, дивлячись на воду й квіти. Цього їм останніми роками бракує.

Альтернативою цьому може бути пам’ятник незламності киян, які вже п’ятий рік гідно зустрічають щоденну загрозу втратити житло, здоров’я, життя заради людської гідності й свободи. Яким цей пам’ятник може бути, хай вирішують митці.

Але обидва варіанти вирішення проблеми громадського простору навпроти Бессарабського ринку вважаю гідними.

Лариса Денисенко, письменниця, правозахисниця, співзасновниця Асоціації жінок-юристок України ЮрФем:

Фонтан, що його пропонують встановити, більше за все мені нагадує традиційну англійську етажерку для десертів, хочеться розставити там фігури серіалу Абатство Даунтон. Крім того, це відбувається з процедурними порушеннями.

Мені видається, Київ є містом, котре показує кулаки, веде оборону проти російської агресії, окупації. Я не скульпторка й не архітекторка, але думала б у бік такого трактування, вписування не лише в історичний, архітектурний простір Києва, а й увічнення оцієї київської гідності, спротиву, боротьби.

Олександр Соколовський, засновник групи компаній Текстиль-Контакт:

Мені здається, що не варто поспішати зараз щось встановлювати на цьому місці. Тим більше за бюджетні кошти. Правильніше було б уже після війни оголосити відкритий конкурс на найкращий проєкт облаштування громадського простору в цьому місці з можливим пам’ятником, артоб'єктом, фонтаном тощо.

До журі конкурсу мають увійти беззаперечні авторитети сучасної архітектури, скульптури й дизайну, такі, як Слава Бельбек, Жанна Кадирова, Олексій Владіміров, Назар Білик.

Крім того, я, наприклад, вважав би доречним бачити там і головного архітектора Києва, а також найавторитетніших Ігоря Луценка, засновника руху Збережи старий Київ [нині військовослужбовець], Марину Соловйову, юристку, захисницю архітектурних пам’яток столиці від незаконної забудови, Арсенія Фінберга, засновника Цікавого Києва.

При цьому я впевнений, що навіть після війни профінансувати цей конкурс і облаштувати простір у такому знаковому місці обов’язково знайдуться небайдужі до обличчя Києва меценати або компанії.