Баня, шампанське, угода від руки. 8 грудня 1991 року Кравчук, Шушкевич й абсолютно п’яний Єльцин припинили існування СРСР

Самого Горбачова на цій зустрічі не було — на той час він уже був президентом держави-банкрута. Усі ресурси тепер зосередилися в руках нового президента Росії — окрім ядерної валізки, вона все ще належить Горбачову. Йому також поки що підпорядковуються армія, Комітет державної безпеки та сили Міністерства внутрішніх справ. І Єльцин хоче поставити крапку у цій історії.

Полювання, сауна, декларація

У ранці 7 грудня, у суботу, Єльцин прибув до столиці Білорусі разом із російською делегацією. До її складу входили державний секретар Геннадій Бурбуліс — другий за впливовістю російський урядовець, а також віцепрем'єр Єгор Гайдар, міністр закордонних справ Андрій Козирєв і юридичний радник Єльцина Сергій Шахрай. Головною метою поїздки офіційно називали підписання угод між Росією і Білоруссю про постачання російських нафти й газу. Однак під час свого виступу в білоруському парламенті Єльцин повідомив депутатам, що його візит до Мінська — це лише початок поїздки. Бо він має наміри утворити новий слов’янський союз трьох народів на противагу СРСР.

Позиція Києва залишалася незрозумілою. Хитрий лис вичікував щодо підписання з Росією будь-яких документів. До слова, він приїхав до Мінська разом із прем'єром Вітольдом Фокіним та двома націонал-демократами академіком Михайлом Голубцем і Володимиром Крижанівським.

Шушкевич запропонував поїхати у Вискулі, щоб обговорити в неформальній атмосфері стосунки між трьома слов’янськими державами. Це була державна дача у заповіднику Біловезька пуща, за 8 км від Польщі. На ній у різні часи любили полювати радянські генсеки Микита Хрущов і Леонід Брежнєв, а також їхній угорський друг і колега Янош Кадар.

На порядок денний винесли декларацію про те, що президент СРСР Горбачов утратив здатність керувати країною, а підписання союзного договору є неможливим.

Утім, приїхавши на держдачу, українська делегація відразу ж вирушила на полювання, не чекаючи на приїзд Єльцина. Він прибув трохи пізніше у супроводі білоруського прем'єра В’ячеслава Кебіча і навіть запізнився на вечерю.

Власне зустріч почалася ввечері. Єльцин поклав на стіл текст союзного договору, узгоджений із Горбачовим і республіканськими лідерами в Ново-Огарьово кількома тижнями раніше. Від імені радянського президента він запропонував Кравчуку підписати цей папір. Президент Росії говорив, що підпише угоду одразу після Кравчука. До слова, нова угода Союзного договору передбачала дивне право вносити у неї зміни, але — постфактум, уже тільки після того, як Україна її підпише.

«Пригадую, що Кравчук криво посміхнувся, вислухавши цю преамбулу, і сказав: «Ні!», — розповідав пізніше білоруський міністр закордонних справ Петро Кравченко.

Далі почалася розмова про Всеукраїнський референдум та його результати. Єльцин не приховував здивування і перепитував, невже й Донбас теж проголосував за незалежність. Кравчук у відповідь пояснив, що немає жодного регіону України, де менше 50% населення підтримала незалежність. Також він говорив, що Україна сама визначатиме свої договори та союзи у майбутньому і що категорично відмовляється від будь-якого договору для реанімації Радянського союзу.

«Я навіть не очікував, що росіяни та білоруси будуть настільки вражені результатами голосування, особливо в традиційно російськомовних регіонах — Криму, а також на півдні та сході України, — згадував пізніше Кравчук. — Той факт, що більшість неукраїнців (а їх було у республіці 14 млн) так активно підтримали політичний суверенітет, стало для них справжнім відкриттям».

Єльцин слухав уважно і все менше наполягав на підписанні горбачовського договору. А остаточно його переконало запитання Кравчука: «Борисе, а ким ти будеш, коли повернешся до Росії? Я повернуся в Україну як президент, обраний народом. А якою буде твоя роль — підлеглим Горбачова, як і раніше?».

Якщо Кравчук точно не планував нічого підписувати, то прем'єр-міністр Фокін казав, що якийсь союз усе-таки потрібен. Він говорив про спорідненість народів та економічну взаємозалежність України й Росії. Про це дискутували довго.

Урешті Єльцин запропонував написати проєкт нової угоди про союз, причому такий, що не матиме жодного стосунку до СРСР і Горбачова.

«Горбачов має бути усунутий. Досить! Досить грати в царя!», — кинув фразу Єльцин. На цьому всі пішли в сауну, домовившись зустрітися після відпочинку.

Коли всі зібралися знову, щоб попрацювати над текстом угоди, української делегації не було — усі пішли спати. Утім, за переказами, Кравчук до третьої ночі у своєму номері працював із якимись паперами. Він переглядав проєкти угод, які раніше пропонував Горбачову. Тепер у нього було побажання до російських та білоруських колег — у новому документі не повинно фігурувати слово «союз». Український президент навіть за вечерею обурювався, коли хтось промовляв це слово вголос. Відтак з’явилося слово «співдружність», а за ним назва міжнародної структури — Співдружність демократичних держав.

Російська й білоруська делегації працювали над текстом угоди до п’ятої ранку, при чому писали й переписували його від руки, бо у резиденції не знайшли ані друкарських машинок, ані друкарок. Вони пішли спати близько шостої ранку і встали розбитими, тоді як українці гарно відпочили і зранку читали текст договору зі свіжими головами.

Проєкт договору, майже зі всім погодились. З єдиним застереженням: треба зафіксувати, що співдружність має стати незалежною, а не демократичною. Вони розуміли, що колишні радянські республіки ще далекі до демократії. Так з’явилась назва Співдружність незалежних держав — СНД.

Більярд і багато шампанського

П ісля сніданку всі пішли до більярдної кімнати, яка тепер стала конференц-залом. Перед самим підписанням, на вимогу Кравчука, білорусько-російську версію угоди почали передивлятися. Сперечалися майже за кожен пункт — і виправляли. Ситуація була напруженою, і після першого погодження статті у більярдній пролунав крик «Ура!». На радощах відкоркували шампанське.

Усього в угоді було 14 статей. Передбачалося повне дотримання територіальної цілісності та кордонів незалежних держав, спільний контроль над ядерними силами, скорочення армії, ядерне роззброєння з правом нейтралітету та без’ядерного статусу.

Також був прописаний важливий момент: радянські закони не мають сили на території країн з моменту підписання. Діяльність органів колишнього СРСР на території держав — учасниць Співдружності припиняється. Ця угода стала фактично державним переворотом.

«Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави-засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», — йшлося у тексті.

Підписали угоду у Вискулях близько о 14:00 у фоє мисливського будинку. Столи несли з інших кімнат, а стільці — з житлових приміщень. Скатертину знайшли у їдальні. Журналістам порадили не запитувати нічого в Єльцина, який на радощах випив забагато шампанського і ледве тримався на ногах. Коли одне запитання все ж поставили, на нього відповів прессекретар прем'єр-міністра Білорусі. А президент Росії зміг видати лише одну фразу, яка потім стала крилатою: «Ну, якщо вам усе зрозуміло».

Алло, це Буш?

К оли Єльцин протверезів, він зажадав говорити по телефону з президентом США, щоб повідомити радісну новину. Пізніше у щоденнику Буш напише, що почувався трохи ніяково під час цієї розмови, а також хвилювався через можливі військові дії.

«Пане президенте, я повинен сказати вам конфіденційно, президент Горбачов не знає цих результатів, — Єльцин кілька разів повторюватиме цю фразу. —  Нова угода — це надзвичайно важливо. Ці чотири республіки виробляють 90% усієї валової продукції Радянського Союзу».

Хоча казахський лідер Нурсултан Назарбаєв іще нічого не підписав, Єльцин не сумнівається, що його підпис також буде стояти під документом.

«Це спроба зберегти співдружність, звільнити нас від тотального контролю центру, який понад 70 років роздавав вказівки, — говорив Єльцин Бушу. — Це дуже серйозний крок, але ми сподіваємося, ми переконані, ми впевнені, що це єдиний вихід із критичної ситуації, у якій ми опинилися».

Буш намагається щось вставити у монолог: «Борисе, ви…» Але на тому кінці дроту Єльцин ніби не чув.

«Президент Горбачов не знає про ці результати, — вів він далі. — Він знав про наш намір зібратися. Звісно, ми негайно надішлемо йому текст нашої угоди, бо, безумовно, він повинен буде ухвалювати рішення на своєму рівні. Пане президенте, я був сьогодні з вами дуже і дуже відвертий. Ми не хочемо нічого робити потай — ми негайно передамо заяву в пресу. Ми сподіваємося на ваше розуміння».

Насправді Єльцин помилявся, коли запевняв Буша у неінформованості Горбачова. Голова білоруського КДБ Едуард Ширковський уже встиг доповісти у Центральний апарат у Москві про те, що відбувається у Біловезькій пущі, і чекав команди від Горбачова, щоб «притиснути цю шайку».

Але той наказ не давав. Натомість подзвонив Кравчуку. Український президент від розмови відмовився.

По щирості, І Єльцин, і Кравчук, і Шушкевич добре розуміли, що врешті відбулося. Чи боялися вони реакцій, а може й навіть помсти Горбачова? Через багато років, коментуючи телефонну розмову Єльцина й Буша, Кравчук скаже: «Це було зроблено для того, щоб світ знав, де ми знаходимося і які документи ми ухвалюємо. Про всяк випадок, як то кажуть».

За його спогадами, Горбачов хотів бачити всіх трьох слов’янських лідерів у Москві наступного дня. Але ні Кравчук, ні Шушкевич не полетіли. А у Єльцина вибору не було, тому його вмовили поговорити з Горбачовим від імені всіх трьох.

Також було побоювання, що літак українського президента можуть збити за наказом Горбачова, як тільки він покине авіабазу у Вискулі. Тому борт Кравчука про всяк випадок зареєстрували як такий, що летить до Москви. А коли він розвернувся в повітрі й без пригод приземлився у Києві, в аеропорту його зустріли озброєні люди. Кравчук приготувався до арешту, але виявилося, що військових прислали для його захисту.

Єльцин прибув до Москви вранці, 9 грудня, так і не протверезівши: він продовжив уживати міцні напої у літаку — для хоробрості. У результаті, за свідченням людей із його оточення, президента довелося виносити з літака. Самостійно йти він не міг.