«Прийшли угри до Дніпра». Чи правда, що угорці колись захопили Київ, а потім руські князі платили їм велику данину

Не станемо закидати давнім літописцям можливу неакуратність у хронології. Та й Повість минулих літ колективний Нестор писав через 200 років після тих подій. Автор Діянь укладав свою хроніку ще пізніше. І для них уточнювати такі деталі, як роки, було завданням безнадійним.

Втім, друга версія зустрічі двох народів наприкінці IX століття зображена на хрестоматійному полотні угорського живописця Пала Ваго (1853−1928).

Невідомо, чи гортав художник книжки академічних істориків — ті зазвичай до давніх джерел уже тоді ставилися вельми критично, якщо не іронічно. Але чітко видно, що вболівав митець за своїх незгірш автора Gesta Hungarorum. І те, що безпорадні кияни винесли Альмошу дари — тільки пів біди. На чолі делегації упокорених постать у пурпурі, схожа на митрополита. Звісно, ніякого священика, як і корогов з хрестами та образами, як і церковних бань — на полотні он повипиналися з-за стіни міста — при тій облозі Києва не могло бути в принципі. Бо християнство кияни приймуть тут тільки через сто років.

Але чого вже дорікати художнику? Українські літописці теж писали, що князь Олег, за якого щось подібне могло статися, ходив на Візантію. Ба, навіть прибив свого щита на воротах Царграда. І були ж доволі освічені люди, які у таке вірили, і передусім тоді, коли Пал Ваго саме писав своїх Угрів під Києвом.

То були часи, коли європейські інтелектуали різного штибу споживали минувшину з ранніх літописів як святу правду. І далеко не всі вони завдавали собі труду осмислювати написане бозна-коли. А щоб якось давати тому раду, з середини ХІХ століття почали скликатися слов’янські і німецькі форуми, перші — 1848 року в Празі та Франкфурті відповідно.

У якийсь момент угорці, яких доля помістила між цих двох етнічних стихій, відчули, що пасуть задніх на цій ниві. Їхні гуманітарії теж почали шукати свої прадавні корені. Знайшли їх там, де й годиться, — десь між південним Уралом та Іраном, де колись існувала умовна держава Туран. А вже звідти гаряча кров погнала пращурів мадяр в долину Дунаю.

І все було б гаразд, якби вчених-тураністів не почали опікати політики. Щоправда, це мабуть неминуче.

У 1910 році угорський економіст Алайош Паїкерт заснував у Будапешті Туранську спільноту. У статуті організації зазначалося: «Наша мета — вивчити, засвоїти й використати в інтересах Угорщини […] науку, мистецтво й господарство рідних нам азійських і європейських народів». В одній з промов Паїкерт закликав: «Пропагувати науково і практично Туран, нашу велику минулу і ще величнішу майбутню батьківщину».

«Мадяр, на схід!» — закликав у статтях очільник товариства тураністів Пал Телекі, майбутній прем'єр-міністр (1939−1941), який розмірковув про «державу туранства від нашої батьківщини до Японії, від Середземного моря — до тундри».

А всім цим опікувався віцекороль Угорщини Йожеф Авґуст. До слова, саме у цього віцемонарха й оселився Альмош з київською даниною, як це видно на фото 1900 року. Полотно Пала Ваго якийсь час провисіло у музичній вітальні резиденції Йожефа у Фіуме. Тоді, коли цей порт на Андріатиці (майже на Середземному морі) був під угорською юрисдикцією.

Далі буде Перша світова війна і драматичний Тріанонський мир 1920 року — Угорщина втратить дві третини своїх земель і спробує зачинити свою образу на решту Європи у тих кордонах, які має зараз. Вона вийде з них під час Другої світової війни, але знову повернеться у межі, визначені Тріаноном.

Чим полотно Пала Ваго цікаве зараз?

У квітні 2011-го угорський парламент прийняв нову Конституцію, через рік після того, як Віктор Орбан вдруге став прем'єр-міністром. Перше, що кидалося в очі тепер в основному законі: замість попереднього формулювання Угорська Республіка — просто Угорщина. І в цьому опоненти офіційного Будапешта — як свої, так і закордонні — побачили заклик до всіх мадярів у світі стати під його прихисток чи навіть юрисдикцію.

Якийсь час випускники угорських шкіл разом з атестатом зрілості отримували примірник нової Конституції. А вона була проілюстрована звитяжними епізодами вітчизняної історії. Звісно, як тут без Альмоша у виконанні Пала Ваго. Відтак, з Києва починався європейський страх перед уграми. І вимірювався він щорічними десятьма тисячами золотих марок. Хай навіть і міфічними.