Єльцин мав вісім хвилин на роздуми. 30 років тому російський лідер ледь не натиснув на ядерну кнопку, щоб вдарити по США

Після того, як оператор радара зафіксував невідому ракету, яка видалася йому схожою на міжконтинентальну, він миттєво передав інформацію черговому генералу на спеціальний термінал сповіщення Крокус. Далі вона пішла по Кавказу — так називалась складна мережа кабелів, радіосигналів, супутників і ретрансляторів, однією з модифікацій якої досі користується командування РФ. Звідти увімкнули тривогу на кожному з трьох ядерних об'єктів російської системи: вона спрацювала у Єльцина, міністра оборони Павла Грачова та начальника Генерального штабу Михайла Колесникова. Система управління з трьох валіз запрацювала у бойовому режимі.

Треба пояснити, що з ядерної валізи наказ про запуск ракети у відповідь не віддається — лише дозвіл на нього. Рішення приймає президент, але сам процес удару у відповідь, включно з шифрами, контролює Генштаб. Єльцин вагався, бо інформація для прийняття надважливого рішення була не зовсім чіткою.

Виглядало так, що балістичну ракету Трайдент запустили з американського підводного човна — причому з того регіону, який за часів Холодної війни вважався ймовірним коридором для атаки. Але оператор не мав упевненості в цьому, бо моменту запуску не зафіксував. Єльцин мав лише вісім хвилин для того, щоб встигнути вдарити по США у відповідь, допоки ракета встигне долетіти до території Росії.

Кілька хвилин світ висів на тонкій нитці, допоки президент РФ щось кричав у телефонну трубку міністру оборони. І коли він уже був готовий потягнутися рукою до чорної валізи — ракета раптом пішла за іншою траєкторією та упала в море у норвезьких водах поблизу Шпіцбергену.

Щось летить невідомо куди

Насправді жодної ядерної загрози не було: біля північно-західного узбережжя Норвегії всього лише запустили дослідницьку чотириступеневу ракету Black Brant XII для вивчення Полярного сяйва. Коли через 93 секунди після старту згорів четвертий ступінь, ракета з вантажем заплановано полетіла вертикально вгору. Далі, піднявшись над горизонтом, вона увійшла у положення «волосинки», яке й досі домінує в управлінні ядерною зброєю як в США, так і в Росії.

Саме цей фактор і збив з пантелику російського оператора радара й інших військових. Офіцер «другої армії світу», якому у 1990-ті роки затримували й без того невелику зарплату, страшенно не хотів отримати догану від командира і штраф за хибну тривогу. З іншого боку, а що коли ядерна загроза є справжньою і за п’ять-шість хвилин ця ракета досягне Кольського півострова, де базуються російські атомні підводні човни Північного флоту Росії?

Недовго вагаючись, оператор переполошив звісткою генералів. А ті добре пам’ятали епізод 1987 року, коли німецький юнак Матіас Руст пролетів на маленькому літаку крізь радянську протиповітряну оборону і посадив його на Красній площі. Тоді радянська військова ієрархія посипалася до самого низу, тож тепер, щоб не ризикувати посадами, вони вирішили зняти із себе відповідальність та покласти її на президента і найвище військове керівництво.

Анатолій Соколов, командувач російськими радіолокаційними військами того часу, незабаром згадував в інтерв'ю: «Ми всі опинилися в стресовому стані. Що це за ракета? Яка її мета? Нам не повідомили… Якби вона була запущена за оптимальною траєкторією, її дальність польоту збільшилася б до 3.500 км, що, власне, і є відстанню до Москви».

Командувач визнавав, що російська система раннього попередження про можливий напад, як і саме управління ядерними силами страждали від багатьох проблем — як зрештою і вся армія. Росія успадкувала від Радянського Союзу радіолокаційні системи й супутники, проте частина обладнання застаріла або вийшла з ладу — а поновлювати його ніхто не збирався. Також пізніше, 1995 року, через недофінансування було закрито російську радіолокаційну станцію у Латвії — а саме звідти велися найважливіші та найточніші спостереження в часи СРСР.

Політична й військова еліта хотіла зберегти місце Росії як глобальної держави, але підтримувати складні системи ядерного стримування виявилося складною ношею. Перспектива помилки стала досить реальною, і фатальна випадковість могла занурити світ у хаос термоядерної катастрофи — навіть якщо лідери держав цього не хотіли.

Загублене повідомлення

Вишенькою на торті у цій історії є те, що норвезька сторона заздалегідь попередила росіян про запланований запуск дослідницької ракети Black Brant XII. Листи з такою інформацією Міністерство закордонних справ країни розіслало ще 21 грудня 1994 року всім сусідам. У повідомленні зазначалося, що це відбудеться у період між 15 січня і 10 лютого, залежно від погодних умов.

Дипломати інших держав повідомили про це свої оборонні міністерства, тому ні для кого ракета не стала сюрпризом — окрім росіян. А в Москві лист загубився в бюрократичних коридорах чи то в МЗС, чи Міноборони — кінців так і не знайшли. А тому офіцери радарів жодної інформації про запуск ракети не мали.

Цікаво, що від 1962 року Норвегія запустила аж 607 наукових ракет і жодного разу їх не сплутали з ядерними. Але Black Brant XII, яку сконструювали у співпраці з Національним управлінням з аеронавтики й дослідження космічного простору США, була найбільшою за будь-яку з них — і наробила галасу.

Глибинна проблема РФ

Наступного дня після інциденту Єльцин оголосив у ЗМІ, що вперше скористався ядерною валізкою. Але, на диво, у Росії його заяву сприйняли як чергову браваду від людини, яка полюбляє випити. Люди думали, що він всього лише відвертає увагу від поразки на фронті Чеченської війни.

Натомість іноземна преса зреагувала миттєво і закидала запитами інших офіційних осіб Росії. Але вони намагалися приховати цей інцидент, заявляючи, що він нібито «роздутий на Заході», а насправді нічого особливого начебто не трапилось і жодної загрози ядерної війни не було.

«Прийняти рішення про запуск у відповідь дуже важко, ймовірно навіть неможливо для цивілізованих лідерів, — запевняв пресу у ті дні Володимир Дворкін, директор 4-го Центрального науково-дослідного інституту. — Навіть коли система попередження дає сигнал про масовану атаку, ніхто ніколи не прийме рішення, навіть ірраціональний лідер, стривожений тим, що була випущена одна ракета. Я думаю, що це пуста тривога».

Але у США так не вважали. Колишній директор ЦРУ Джеймс Вулсі виступив у Конгресі й заявив, що це глибинна проблема РФ — ось так на рівному місці наражати світ на ядерну катастрофу. Адже росіяни оголосили повну бойову готовність без жодного приводу для цього, без політичної напруженості між країнами. А що буде, якщо ця напруга з’явиться?

Пізніше, коли у січні 1999 року норвезькі учені спільно з NASA вдруге готувалися до аналогічного експерименту з ракетою Black Brant XII, то, за дипломатичним протоколом, знову надіслали листа по каналах МЗС. Коли про це дізнались у Держдепартаменті та Міноборони США, то вирішили перестрахуватися. Тут розуміли, що іншим країнам достатньо й протокольного листа, але росіян не завадить попередити кілька разів. Навчені подіями чотирирічної давності, чиновники Пентагону надіслали по кілька листів до Генерального штабу РФ та інших військових відомств. І заспокоїлись лише тоді, коли отримали відповіді. Цього разу норвезький експеримент пройшов без ризику для планети.