Мовні гойдалки між TikTok та школою. Чому українські підлітки обирають російську в побуті та як цьому завадити — інтерв'ю NV

— Щодо російської мови в Україні я чую дві протилежні думки. Одні кажуть, що 2022 рік став точкою неповернення, і більшість вже не переходитиме на мову ворога. Інші ж, навпаки, помічають відкат до російської за останні чотири роки. До якого табору належите ви?

— Я бачу, що після 2022 року справді зросла цікавість і любов до українського — не лише до мови, а загалом до нашої культури, історії. Тому так, я вважаю, що це стало точкою, від якої почався підйом всього українського. Хоча я не впевнена щодо «неповернення». Мова — це живий організм, її треба підтримувати. Українська в майбутньому буде такою, якою ми її зробимо. Вона розвиватиметься, якщо ми про неї добре дбатимемо.

Водночас є частина людей, які й далі говорять російською — і вдома, і навіть на роботі. Я живу у Львові, де загалом панує любов до української. Буває, що десь на вулиці випадково чую російську, але зрідка. Втім, коли спілкуюся з людьми зі сходу чи півдня, там російська звучить частіше, ніж на заході. Але української дедалі більшає.

Є ще одна категорія — українці за кордоном. Тут я теж бачу труднощі [з переходом на українську], і від цих ситуацій мені найсумніше. Наприклад, людина в Україні жила у російськомовному середовищі й звикла розмовляти російською, і за цим не обов’язково криється якась її політична позиція, просто так склалися обставини. Потім ця людина через повномасштабну війну опиняється в іншій країні і проходить через виклики адаптації. Я сама двічі була біженкою, тому чудово розумію: ментального ресурсу на мовний перехід може просто не бути, як і живого мовного середовища навколо. Тому ставлюся до цього зі співчуттям, хоча мені б дуже хотілося, щоб українці за кордоном говорили українською.

— Якщо говорити про тих, хто лишається в Україні, то чому, на вашу думку, вони тримаються за російську?

— Мені здається, це радше звичка. Люди часто не бачать нічого поганого в тому, щоб удома говорити російською. І за цим не стоять якісь погані наміри. А принципових прихільників лише російської я не зустрічала. Можливо, справа у моїй «бульбашці».

Думаю, що у багатьох, хто виріс у російськомовному середовищі, слабкий емоційний зв’язок з українською. Щоб вони заговорили нею, потрібна якась позитивна асоціація. Мову неформального спілкування обирають серцем. Бо одна справа, коли на роботі переходять на українську, бо бояться отримати штраф чи скаргу від клієнтів, і зовсім інше — коли людина сама обирає її для спілкування вдома, в побуті, з дітьми, обирає писати нею, співати, жартувати тощо. Власне, мої проєкти з популяризації української якраз працюють на створення такого позитивного емоційного зв’язку.

— Багато хто вважає, що під найбільшим впливом російської наразі знаходяться школярі, особливо підлітки.

— Як я вже казала, щоб говорити із задоволенням, мову треба обрати серцем, а для цього потрібна позитивна асоціація. Я виросла в Криму, і ми часто просто мусили її вивчати. Коли українську засвоюють лише в школі, лише в офіційному форматі, вона сприймається як мова обов’язку.

Тому цього року я створила, наприклад, сценарій для аматорських театральних постановок для дітей 10−12 років. Він безкоштовний і доступний усім. Це теж спосіб популяризації української, адже дітям важлива гра і залученість. Вони мають бачити українську як простір для гри й самовираження, тоді обиратимуть її для щоденного спілкування.

Також підліткам важливо, якою мовою вони дивляться контент. Якщо українська стає мовою відео, пісень чи блогів, то для них це привід розмовляти нею. Сьогодні діти рівняються на YouTube і TikTok, переймають мову, яку чують там. Важливо й те, як український культурний продукт сприймається за кордоном. Якщо наші книжки, фільми чи музика експортуються, підлітки розуміють, що це дійсно щось круте.

— Навіть якщо дитина виховувалася в україномовному середовищі, у школі вона часто переходить під впливом однолітків на іншу мову. Чому російська, як правило, в таких ситуаціях домінує?

— У підлітків завжди є бунтарські настрої. Це природно для пубертату — робити все навпаки, не так, як батьки. Згодом це минає. Тому перехід на російську може бути просто елементом такого бунту. Або результатом впливу однолітків і пропаганди. Також алгоритми соцмереж часто працюють таким чином, що в стрічці постійно з’являється російський контент. На мою думку, підлітки бунтують не проти мови як такої, а більше проти форми її подачі. Молодь хоче яскравий контент.

До речі, можна вибрати для себе жалітися й скаржитися, а можна піти іншим шляхом і, почувши російську, питати себе: що я можу зробити для української мови? Наприклад, одного разу я звернула увагу, як якийсь чоловік у парку давав собаці команди російською, і я цим зацікавилася. Зʼясувалося, що кінологи за старою традицією користуються саме такими командами. Проте я знайшла українські аналоги й зробила допис у соцмережах, який став популярним. Тобто на використання російської українцями можна дивитися виключно як на проблему або ж — як на джерело ідей, що можна зробити корисного для своєї мови.

— А що Україна як держава має робити, щоб спонукати дітей переходити на українську?

— Багато всього сьогодні вже робиться. Наприклад, Український інститут книги має грантову програму, в рамках якої вони щороку обирають книжки українських авторів і видають їх спеціально для бібліотек. Мої книжки двічі отримували цей грант [йдеться про Паралельне життя безпритульних котів і Це я така в бабу Устю в 2024 й 2025 роках відповідно] і тепер доступні в бібліотеках. Це також лагідна українізація, тому що у селах бібліотека часто єдиний культурний осередок, і дуже важливо, щоб люди могли взяти сучасну українську книжку.

— Складається враження, що ви загалом оптимістично налаштовані щодо поширення української мови. У вас немає побоювань, що через деякий час ми отримаємо нове покоління молодих зросійщених українців?

— Проблема з російською, звісно, існує. Але все залежить від наших щоденних дій у найближчі роки. Як ми піклуватимемося про українську, так вона і розвиватиметься.

— Користувачі соцмереж переважно намагаються писати українською, хоча видно, що в побуті дехто й далі послуговується російською. Тобто виник своєрідний поділ: українська — це публічна мова, а російська для частини українців натомість стала мовою інтимного спілкування. Що ви думаєте про таку тенденцію?

— Я бачу мовний перехід не як перемикач «вкл — викл», а як процес, градієнт. Спершу людина говорить російською, потім додає українські слова, далі їх стає більше — і з часом вона переходить повністю. І якщо люди починають говорити українською мовою — чудово, таке потрібно лише підтримувати, формувати у них позитивну асоціацію. Як і в будь-якій іншій справі — людина вчиться, робить помилки, інколи виходить щось незграбно, але це не страшно. Все чудове й гарне починається з маленьких кроків, зі спроб і помилок.

Буває так, що дехто справді чудово говорить українською на публіці, а вдома переходить на російську. Я розумію, про що ви говорите: у деяких випадках у цьому мовному роздвоєнні дійсно помітна штучність, але я все одно вважаю це радше позитивним явищем. Є англійський вислів fake it till you make it [симулюй, поки не вийде]. Людина може спершу вдавати любов до української, а згодом — і сама починає в неї вірити. Інколи це просто етап переходу на українську.

— За даними КМІС, 87% українців вважають прийнятною стратегічну українізацію — поступове зміцнення позицій української без тиску на побутове використання російської. А якою має бути українізація на вашу думку?

— Українці дуже різні, і потрібні різні підходи. Для когось працюють суворі заходи — наприклад, штрафи за російську на роботі. Для інших, навпаки, має бути лагідний підхід — тільки натхнення, тільки любов. Тому я за те, щоб паралельно існували різні сценарії.

— Тобто жорсткіші заходи — як-от покарання для вчителів, що розмовляють російською поза уроками, чи заборона дітям говорити іншою мовою на шкільних перервах — теж мають бути?

— Має бути міра. Якщо переборщити, отримаємо протилежний ефект. Це лише зустріне опір, і, відповідно, сформується негативна асоціація з українською мовою.

Водночас в Україні дуже добре працює соціальний елемент. Наприклад, коли люди бачать сайт компанії російською, про це роблять дописи, залишають відгуки. Історія стає публічною — й бізнесмену вигідно швидко виправити це з репутаційних причин. Те саме з учителями чи держслужбовцями: коли хтось розмовляє російською, це набуває розголосу. Ми живемо у прозорі часи, коли всі про всіх одразу дізнаються. І це мені дуже подобається.