Чи відновить українська влада основоположні права й свободи після скасування воєнного стану — що кажуть правозахисники

NV публікує цей матеріал в рамках інформаційного партнерства з Центром громадянських свобод.

Авторка: Аліна Хміль, учасниця практичної програми Центру громадянських свобод

Спікерками були Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА; Олександра Матвійчук, юристка, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод; Дар’я Свиридова, партнерка адвокатського об'єднання Azones. Модерував головний редактор Radio NV Олексій Тарасов.

Як Україні повернутися до «нормальності» після війни

Ольга Айвазовська наголосила, що попри успіхи реформи децентралізації, яка посилила громади та продемонструвала свою ефективність під час повномасштабного вторгнення, після завершення війни Україна зіткнеться зі складним процесом повернення управлінських повноважень у звичне русло. Йдеться насамперед про невизначеність ролей і повноважень військових адміністрацій, відновлення балансу між центральною владою та місцевим самоврядуванням, а також загальну трансформацію системи управління від воєнної моделі до мирної.

Додатковим викликом стане економічне виснаження країни та суспільства, що створює сприятливий ґрунт для популізму. Це може негативно вплинути на якість ухвалення стратегічних рішень. Водночас, на її погляд, цей ризик не є неминучим і може бути подоланий за умови відповідального врядування та критичного сприйняття суспільством політичних процесів.

«Очевидно, якраз стратегія виходу буде дуже болісна для багатьох, тому що доведеться частину влади, насправді, повертати в природне, нормальне русло, а це буде складно зробити. І для мене очевидним є виклик для власне суспільств, а не лише для влади», — зауважила Айвазовська.

Дар’я Свиридова звернула увагу на два взаємопов'язані виклики. Перший — поступова нормалізація тимчасових обмежень, коли суспільство і держава звикають до них і перестають сприймати їх як виняток. Другий — невизначеність щодо того, що відбуватиметься після завершення воєнного стану.

«Ця невизначеність виникає, в тому числі, тому, що і держава не має особливої волі і бажання відповідати на багато складних питань, починаючи від того, що буде з відкриттям кордонів, закінчуючи тим, в яких умовах буде завершуватись цей воєнний стан», — сказала Свиридова.

Вона наголосила, що чимало питань, повʼязаних із правами жителів тимчасово окупованих територій, залишаються наразі без відповідей, що підсилює цю невизначеність.

Олександра Матвійчук зазначила, що під час війни держава справді може обмежувати права людини, однак такі обмеження мають бути тимчасовими, необхідними та пропорційними. Проблема виникає тоді, коли суспільство перестає ставити питання про їхню необхідність.

«Права людини можуть бути обмежені тільки в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення легітимної мети», — підкреслила вона.

Дорожня карта: чи існує план відновлення прав і свобод?

Ольга Айвазовська розповіла, що протягом останніх років громадянське суспільство, державні органи та міжнародні партнери напрацювали схему переходу від військового до цивільного врядування. Вона передбачає постійний перегляд обмежень прав людини, аудит безпеки громад, систему критеріїв для відновлення демократичних процедур та повернення функцій від військових адміністрацій до органів місцевого самоврядування.

За її словами, існує політичний консенсус щодо того, що після завершення дії воєнного стану країні знадобиться приблизно шість місяців для підготовки до демократичного транзиту.

Дар’я Свиридова вказала на проблему відсутності синхронізації розроблених планів переходу та загальну розпорошеність дій різних структур.

«У нас умовно є стратегії деокупації чи інтеграції, є стратегії відновлення державної влади, є підходи до напрацювання закону про перші повоєнні вибори, але дуже часто є питання, які перетинаються в усіх цих документах, але, наприклад, не узгоджуються, або не синхронізуються, або немає єдиного об'єкту, який бачить загальну якусь рамку цих дій», — сказала вона.

Спікерка також звернула увагу на ризик того, що після війни держава може поширювати підозри щодо зв’язків із Росією на всіх мешканців окупованих територій, хоча вони насамперед є жертвами окупації. На її думку, чинне законодавство про колабораційну діяльність створює широкі можливості для зловживань і може стати інструментом подальших переслідувань людей з окупованих територій. Держава не демонструє цілісного бачення того, як поєднати безпекові та кримінально-правові підходи із завданням реінтеграції цих громадян, залучення місцевих кадрів до управління та забезпечення повернення до нормального життя, заявила Свиридова. За її словами, відсутність узгодженої стратегії, політичної волі та готовності ухвалювати складні рішення щодо майбутнього людей, які жили в окупації, є одним із найсерйозніших викликів повоєнного періоду.

Олександра Матвійчук наголосила, що однією з головних проблем є розрив між визначеними завданнями та готовністю державних органів брати за них відповідальність. Навіть добре розроблені дорожні карти не працюватимуть, якщо відповідальні інституції не усвідомлюють свого мандату або не вважають ці завдання своїми, сказала вона.

«Я бачу тут велику проблему. Навіть якщо в дорожній карті чітко визначено відповідальних виконавців, складається враження, що вони або не читали цей документ, або прочитали, але не усвідомили своєї ролі, або ж досі вважають, що це не входить до їхнього мандата. Можна мати блискуче пропрацьовану архітектуру, як все має відбуватися, але якщо вона не доведена до відповідальних органів, якщо немає чіткого розуміння їхньої ролі та якщо вони самі не визнають, що мають виконувати ці завдання, цей розрив так і залишиться», — зазначила голова Центру громадянських свобод

Водночас вона підкреслила, що реформи у сфері прав людини та демократичного розвитку мають здійснюватися насамперед в інтересах українських громадян, а євроінтеграційні зобов’язання можуть слугувати тільки додатковим стимулом для держави рухатися вперед.

Окремо спікерка відзначила роль людей, які працюють у державних інституціях і попри недосконалість системи намагаються впроваджувати зміни, розглядаючи нинішній період як історичний шанс для зміцнення демократії, розвитку інституцій та остаточного закріплення європейського курсу України.

Свобода слова під час війни повинна існувати?

Ольга Айвазовська зазначила, що в Україні немає воєнної цензури, але є труднощі, викликані структурою власності ринку медіа, що не пов’язано з війною. Голова правління Громадянської мережі ОПОРА називає це «біполярною проблемою».

«Вона полягає в контексті війни і того, що медіаринок перестав бути ринком в принципі. Тому медіа не здатні фактично заробляти. Інформація, яка буде надаватися якісно, виключно за підпискою, може створити інший ефект, коли тільки люди з відносним базовим прибутком і достатком, люди, які і без того мають критичне мислення й готові платити за чесні новини, опиняться в інформаційному просторі, що буде дуже маленький і повністю нівельований великим контекстом анонімних телеграм-каналів. Кінцевими бенефіціарами цих каналів, очевидно, не є доброчесні політики, а часом це і не українські громадяни, що є великою проблемою», — зауважила Айвазовська.

Також вона наголосила на небезпеці нехтування безпекою персональних даних, наводячи у приклад Телеграм як ненадійний, але при цьому — дуже популярний месенджер, який став навіть способом вербування українців ворогом.

Дар’я Свиридова наголосила, що свобода слова є передусім фундаментальною цінністю для українського суспільства. Хоча в умовах війни певні обмеження можуть бути виправданими, ключовим завданням, за її словами, залишається підтримка незалежних і регіональних медіа. Саме вони здатні висвітлювати складні та чутливі теми, пов’язані з окупацією, внутрішнім переміщенням, наслідками бойових дій та досвідом постраждалих людей, про що недостатньо говорять у публічному просторі, гадає партнерка АО Azones.

«Багато регіональних медіа зіштовхуються з тим, що залишатися незалежними та не піддаватися цькуванням доволі складно, коли ти заходиш в такі контраверсійні теми. Це вимагає серйозного професіонального підходу і серйозних ресурсів. І це вимагає готовності суспільства говорити на складні теми», — зазначила Свиридова.

Вона додала, що незалежні медіа мають стати важливим інструментом суспільного діалогу та відновлення після війни, а регіональні видання можуть відіграти особливо важливу роль у поверненні довіри та реінтеграції населення деокупованих територій.

Олександра Матвійчук розглядає поточну ситуацію як кризу інформаційного середовища взагалі. На її думку, головним викликом є домінування соціальних мереж і цифрових платформ, які формують для людей готові інтерпретації подій, поширюють дезінформацію та ускладнюють здатність визначати маніпуляції.

«Це взагалі тотальний тренд. Люди проводять більше часу в диджитальній сфері і втрачають здатність розбиратися, де правда, де брехня», — констатувала правозахисниця.

Це, за її словами, призводить до фрагментації спільної картини реальності та ускладнює суспільний діалог і колективне ухвалення рішень.

Окрему загрозу Матвійчук вбачає у стрімкому розвитку штучного інтелекту, до якого люди дедалі частіше звертаються не лише як до інструменту, а й як до порадника, вчителя чи емоційного співрозмовника, тоді як етичні та правові підходи не встигають за технологічними змінами.

Голова Центру громадянських свобод наголошує на важливості розвитку медіаграмотності, критичного мислення та залучення людей до реальної громадської діяльності.

Правозахисні діалоги — це щорічна конференція, організована Центром громадянських свобод. Захід відбувається за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.