Новий уряд РФ формуватиметься з людей, які безпосередньо обслуговують диктатора і за рахунок цього висуваються в керівництво країни, не маючи жодних компетенцій. Приклад тому — губернатор Тульської області Олексій Дюмін. Знаю, що українську аудиторію бентежить — чи буде відставка міністра оборони Сергія Шойгу, тому що це безпосередньо впливає на війну.
Але давайте відверто скажемо: безпосередньо впливає на війну весь російський уряд. І один з архітекторів того, що Росія продовжує воювати, і її економіка не звалилася під рекордними санкціями з боку міжнародної спільноти, — якраз це нинішній прем'єр Михайло Мішустін. Він колишній податківець, адміністратор і таких технократів у російському уряді багато. І саме на технократах тримається ця війна, а зовсім не на військових. Військові, як ми пам’ятаємо, провалили цю війну. На першому етапі, принаймні, армія виявилася не готовою. Армія була розгромлена в перших боях перших тижнів. І якби в цей момент звалилася і російська економіка, зараз ніякої війни б уже не було. Але російська економіка встояла. І не просто встояла, а починає нарощувати виробництво озброєння, причому досить активно, незважаючи на гігантську корупцію тощо. Тож на цих людей, мені здається, теж важливо зважати. Таких, як Мішустін, в уряді РФ там дуже багато. Але будуть деякі перестановки.
А щодо міноборони, я впевнений, що зараз Шойгу залишать. Тому що ослаблений Шойгу зручніший для Путіна.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Власне, до чого Путін прагнув після початку повномасштабної агресії. Він нацьковував, як багато хто пам’ятає, на Шойгу то нині покійного Євгена Пригожина, то главу Чечні Рамзана Кадирова. І йому хотілося, щоб міністерство оборони виконувало те, що він від них хоче. Щоб його диктаторські вимоги наступати тут і зараз, як казав Сталін. Потім підрозділ іде і гине, але байдуже, бо вони реалізували наказ свого головного керівника. При цьому треба, щоб вони потім не відхрещувалися від цього, щоб на них можна було в будь-якому разі завжди покладати провину за провал. Шойгу — ідеальний кандидат у цьому сенсі для того, щоб покласти на нього потім, якщо знадобиться, провину за провал нового наступу. Тому, як мінімум, до того моменту, доки російський новий наступ не провалиться, Шойгу напевно залишиться на місці.
Саме на технократах тримається ця війна
Так само, як його заступника Тимура Іванова «злили» не під час перестановок в уряді, а напередодні інавгурації. Тому що треба було російським воякам показати, що ось, ми піклуємося про вас, посадили казнокрада, ідіть, воюйте, президент про вас пам’ятає, і нові черевики, і харчування вам надійдуть вчасно, а не так, як це було до цього.
Ось яка мотивація у Михайла Мішустіна бути зануреним у війну, у ці військові злочини, «він же, напевно, міг виїхати і знайти себе в будь-якій іншій країні з його навичками, досвідом», — запитують мене. Давайте на прикладі Анатолія Чубайса, автора цієї системи технократів, на цю історію поглянемо.
Анатолій Чубайс втратив практично всі посади до початку повномасштабної агресії, виїхав, потім чи то був отруєний, полежав у лікарні, не зробив жодної антивоєнної заяви, і зараз відкрив в Ізраїлі центр із вивчення історії Росії. Центр має займатися тим, аби придумати (як вони самі кажуть), як створити ще кращу російську економіку. Не тим, як припинити війну, навіть не тим, як реформувати Росію після війни, у разі, як усі ми сподіваємося, військової поразки путінського режиму. Ні. Тобто ось наскільки людина продовжує залишатися залежною від цієї системи. Це мафіозна система. Люди, які давно ввійшли в неї, нехай вони технократи або вони чекісти, у цьому разі жодної ролі не відіграє. Головне, що вони перебувають усередині системи. Вони не можуть без гігантських втрат, причому аж до втрати життя, вийти з цієї системи. Вони отримують величезні бонуси. Тобто абсолютно незрозуміло, навіщо їм із цієї системи виходити. Ну, крім моральних міркувань. Але очевидно, що вони так довго працюють у системі, що жодних моральних міркувань уже давно не залишилося. Інакше б вони звільнилися на більш ранньому етапі, на етапі, умовно кажучи, заступника начальника департаменту уряду, коли вони побачили, що там реально відбувається. Але вони залишилися. Вони продовжують працювати.
В оточенні Путіна мільярдери доларові. Гігантська російська корупція дозволяє їм це робити. Вони живуть у палацах за державний кошт. У них влаштована сім'я. У них усе добре, як і раніше. Для них жодних проблем особистих, серйозних не сталося. Ну, тільки що вони не можуть їздити тепер на відпочинок на південь Франції. І то — люди трохи нижчого рангу, ніж той самий Мішустін, продовжують це робити. До тієї ж Італії, чи то до Франції їздити. Тому в них є уявлення про те, що вони настільки в цю систему впаяні, що вони разом із цією системою загинуть, якщо з нею щось станеться.
У російському правлячому класі, особливо серед якраз технократів, існує повна безальтернативність уявлення про майбутнє. Ось у них дійсно, так само як і в Путіна, нема жодної картини майбутнього іншої, ніж разом із Путіним. Вони принципово не хочуть про це серйозно замислюватися. Навіть якщо десь за чаркою чаю на шашликах поміж надто довірених осіб, можуть собі дозволити сказати, що все йде «по одному місцю» і рано чи пізно це неминуче завалиться. Але вони не бачать жодної альтернативи, як із цього вийти так, щоб не втратити все, чого вони заробили злочинним, загалом, шляхом. А отже, для них Путін — це їхнє майбутнє, їхнє сьогодення і майбутнє. Це їхнє вічне, так би мовити.
Повну версію інтерв'ю з Іваном Преображенським слухайте на Radio NV