Три лідери — три гри. Як Сі, Моді та Путін розкололи ШОС

За чверть століття свого існування ШОС так і залишилася переважно майданчиком для двосторонніх зустрічей і кулуарних домовленостей між лідерами.

З прагматичного погляду — це цілком дієвий формат. Чим ШОС так і не змогла стати за ці 25 років, так це інституцією, здатною врегулювати суперечки, з якими її члени сідають за стіл переговорів усередині організації, — і тим паче конфлікти, які вони ведуть за її межами. У кращому разі вона являє собою щось значно вужче: інструмент двосторонніх відносин, що дозволяє найвпливовішим учасникам укладати угоди та зводити взаємні рахунки.

Оскільки все це часто відбувається на очах у публіки, такі сигнали адресовані насамперед внутрішній аудиторії — вони дають лідерам змогу поставати в образі рішучих захисників стратегічних національних інтересів.

Показовою в цьому сенсі є промова прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді на пленарному засіданні. У присутності прем'єр-міністра Пакистану Шехбаза Шаріфа, який сидів за тим самим столом, Моді заявив, що в боротьбі з тероризмом «не повинно бути місця подвійним стандартам», а «тероризм ні для кого й ніколи не може бути стратегічним активом». Він також закликав ліквідувати «всю екосистему фінансування тероризму, вербування, радикалізації та безпечних притулків».

Кожен із трьох лідерів організації отримав від саміту щось своє

Моді не довелося прямо називати Пакистан, щоб усім стало зрозуміло, до кого звернені його слова. Кожен у залі — так само як і кожен, хто стежив за самітом вдома, в Індії, — упізнав у них риторику, яку Індія використовує для критики Пакистану за ймовірну підтримку транснаціональних терористичних мереж.

Додатковою перевагою саміту ШОС для Моді стала можливість висловити цю критику просто в очі Шаріфу.

Згодом Моді зробив ще один акцент, заявивши про необхідність «поважати суверенітет і територіальну цілісність усіх країн». Не називаючи нікого прямо, він тим самим дорікнув і Росії за війну проти України, і Китаю — за коридор ініціативи «Пояс і шлях», що проходить через контрольований Пакистаном Кашмір, — а також Пакистану за територіальні претензії до земель, які Індія вважає своїми.

Така заява не лише має гарний вигляд в очах індійської аудиторії. Вона також надсилає певний сигнал західним партнерам Індії, які можуть сприйняти її як критику Росії. Водночас вона зміцнює традиційну роль Індії як захисника інтересів Глобального Півдня — зокрема в протистоянні амбіціям Китаю та Росії щодо лідерства в цьому просторі.

Моді також звернувся до президента Росії Володимира Путіна зі значно прямішим посланням — причому зробив це особисто й публічно.

«Кожен день війни відкидає людство назад», — заявив він російському президенту одразу після традиційних обіймів, після чого наголосив на необхідності перейти «від нескінченної війни до її завершення».

Хоча двосторонні відносини між Індією та Росією мають більш конструктивний і менш конфронтаційний характер, ніж відносини між Індією та Пакистаном, ця фраза прозвучала цілком недвозначно. Тим паче, що Моді виголосив її привселюдно, звертаючись до лідера країни — учасниці блоку, який частково ґрунтується на ідеї безумовної солідарності його членів перед обличчям Заходу.

Це не перший випадок, коли Моді публічно закликає Путіна припинити війну. У 2024 році, під час їхнього двостороннього саміту в Москві, він також засудив загибель українських дітей унаслідок російського ракетного удару.

Путін шукає підтримки

Путін прибув до Бішкека з найбільш насиченим графіком двосторонніх зустрічей серед усіх лідерів. За два дні саміту він зустрівся з Моді, головою КНР Сі Цзіньпіном і президентом Ірану Масудом Пезешкіаном, а також із президентами Таджикистану, Монголії, Киргизстану й Казахстану та лідерами Туреччини й Вірменії, які були присутні на саміті як представники держав, що не входять до ШОС.

На перший погляд це може справляти враження, але навряд чи свідчить про силу. Через ордер на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом, особиста дипломатія Путіна обмежена такими майданчиками, як ШОС, а іноді й БРІКС — об'єднання країн із економікою, що розвивається; воно починалося з Бразилії, Росії, Індії та Китаю, але відтоді значно розширилося й набуло значно більшої ваги та впливу.

Для лідера держави, що претендує на статус великої, це виглядає особливо невигідно — тим паче, що в інших регіонах світу Росія останнім часом також втрачає вплив і можливості тиску: від Сирії до Венесуели та Малі.

Три лідери — три порядки денні

Сі, натомість, продемонстрував вибірковий підхід до двосторонніх зустрічей. Єдиною підтвердженою зустріччю з іншим лідером стали його переговори з Путіним. Можливо, це свідчить про те, що Пекін дедалі частіше розглядає ШОС як менш значущий майданчик порівняно з прямими каналами взаємодії з окремими столицями чи такими форматами, як БРІКС.

Показово, що після цього Сі одразу вирушив до Каїра — з першим за 10 років державним візитом до Єгипту, який із 2024 року входить до розширеного складу БРІКС. Саміт цієї організації розпочнеться 12 вересня в Нью-Делі.

Отже, кожен із трьох головних лідерів організації отримав від саміту щось своє й цілком конкретне. Але для цього ШОС зовсім не потрібно було виступати єдиним фронтом.

Це зовсім не означає, що ШОС позбавлена сенсу. Її саміти створюють можливості для двосторонніх контактів і укладення угод, а також дозволяють країнам-учасницям демонструвати внутрішній та міжнародній аудиторії солідарність незахідного світу.

Однак справжній посил ювілейного саміту в Бішкеку полягав не в декларації, підписаній його учасниками. Натомість він проявився в тому, як три ключові лідери організації — Сі, Моді та Путін — використали цей майданчик для просування трьох цілковито відмінних порядків денних, але залишили його, так і не вирішивши жодної з розбіжностей, що їх розділяють.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано на The Conversation