Стане сателітом, як Білорусь? Чому Захід може втратити Україну і як цьому запобігти, — американський аналітик

Президент Дональд Трамп представив нову політику щодо України. Але на ділі це та ж сама політика, що й раніше, — змушувати Київ іти на нові поступки і сподіватися, що президент Росії Володимир Путін буде задоволений, прийме угоду і створить умови для того, щоб Трамп отримав Нобелівську премію. Раніше це не спрацьовувало, і зараз не спрацює. Ба більше, це відбувається в момент критичної вразливості України. Зведення з передової свідчать про те, що бої посилюються, ключові показники погіршуються, і без вчасних заходів Україна може незабаром опинитися на межі воєнної поразки, забезпечивши Росії значущу символічну перемогу — і, можливо, навіть дещо більше.

Покровськ — промисловий і залізничний вузол на сході України — перебуває на межі падіння. Місяцями Україна витримувала безперервний тиск російських військ. Але зараз російські підрозділи майже замкнули кільце. Залишився вузький коридор, яким забезпечують українську оборону.

Покровськ стане найбільшим містом, яке впаде за останні два з гаком роки. І це не просто питання одного міста. Протягом більшої частини війни Покровськ був ключовим вузлом української логістики поруч із великими міськими укріпленнями. Україна частково перебудувала свої лінії постачання, з урахуванням виниклої загрози, але падіння Покровська однак може серйозно послабити всю лінію оборони в Донецькій області.

Прогрес російських військ пояснюване не стільки тактичним генієм, скільки політичною волею і простою витривалістю. Як випливає з даних російського бюджету, приблизно 29 тисяч осіб щомісяця укладали контракти з армією в період із січня по вересень, повідомляє Інститут вивчення війни. Українські оцінки показують, що Росія втрачає приблизно 35 тисяч солдатів на місяць. Тобто, Москва втрачає більше людей, ніж набирає, але за рахунок дедалі щедріших виплат заповнює втрати досить швидко для того, щоб продовжувати наступ.

Нобелівську премію миру вручають за мир, а не за капітуляцію

Україна не в змозі повторити таку саму стратегію, засновану на масовому наборі контрактників. У перші сім місяців цього року зафіксовано понад 110 тисяч випадків самовільного залишення частин. У деяких батальйонах командири зазначають, що боєздатних піхотинців залишилося менше десяти. Україна мобілізує приблизно 30 тисяч осіб на місяць, але лише третина з них придатна до бою. За словами Зеленського, чисельність армії становить 1 мільйон. Однак, як зазначає один український військовий аналітик, щоб своєчасно замінювати виснажені частини, Зеленському потрібно мати війська втричі більшої чисельності.

Виснаження військ тепер стало стратегічною загрозою. Багато солдатів проводять на фронті від 100 до 200 днів майже без ротації, тому що небо, яке кишить дронами, робить заміну і пересування практично неможливими.

Те, що спричиняє цю кризу або, принаймні, значно її посилює, — це припинення зовнішньої підтримки. Сполучені Штати фактично зупинили пряму масштабну військову допомогу. Частину постачань відновили, але здебільшого коштом європейських або інших партнерів, а ключові системи — ракети великої дальності, комплекси Patriot і високоточні реактивні снаряди — часто блокують на етапі закупівель або не передають через побоювання щодо скорочення національних резервів.

Європа обіцяла заповнити цю прогалину. Але вона не виконала обіцянку. Європейський Союз пообіцяв у 2023-му поставити протягом року 1 мільйон артилерійських снарядів. Але термін минув, а обіцянка залишилася невиконаною. Поставки боєприпасів значно відстають від потреб на полі бою.

Україна, як і раніше, критично потребує далекобійних систем, необхідних для глибоких ударів по території Росії — насамперед по нафтовій інфраструктурі, яка є життєвою артерією військової економіки Росії. Вашингтон дозволив Україні доступ лише до частини озброєнь, які могли б зробити такі удари по-справжньому значущими.

Кошти також закінчуються. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що Україні знадобиться щонайменше 65 млрд доларів зовнішнього фінансування до 2027 року, за умови, що великі бойові дії завершаться до кінця 2026 року, що стає дедалі менш імовірним сценарієм. Як пише The Economist, лише цього року витрати на війну становлять близько 100 млрд доларів — майже половину українського ВВП. Але країни Європейського союзу, як і раніше, не можуть домовитися про те, як забезпечити потрібний рівень допомоги. Бельгія заблокувала використання заморожених російських суверенних активів, висловлюючи побоювання з приводу юридичних наслідків і ймовірних заходів Москви у відповідь. У результаті російські погрози призвели до європейської політики умиротворення.

Зараз повідомлення вказують, що команда Трампа розглядає можливість вимагати від України додаткових територіальних поступок, яких вимагає Путін. (Спеціальний посланник адміністрації з питань України Кіт Келлог, який зайняв жорсткішу позицію проти Росії, ніж інші в Білому домі, заявив, що залишить посаду в січні.) Українці в переважній більшості рішуче відкидають подібні поступки, до того ж конституція не допускає зміни території без проведення референдуму. Якщо Росія доб'ється таких поступок, вона цілком може спробувати розширити свій уплив іще більше, фактично перетворивши Україну на державу-сателіт на кшталт Білорусі.

Стратегія Росії завжди полягала в тому, щоб перечекати Захід у цій боротьбі, вважаючи, що США і Європа втомляться від цього конфлікту. Сьогодні цю впевненість посилюють не успіхи Москви на полі бою, а внутрішні розбіжності й інституційна неефективність західних країн.

Без відповідного коригування політики США можуть незабаром стати свідками першої переговорної капітуляції в історії сучасної демократії перед агресивною автократією в самому серці Європі — регіоні, який американські президенти протягом 80 років розглядали як критично важливий для національних інтересів США.

До слова, Нобелівську премію миру вручають за досягнення миру, а не за капітуляцію.

Переклад NV

Повну версію тексту читайте на The Washington Post