«Смотрящий за молодшим поколінням Трампа». Хто такий Умар Кремльов і як він пов’язаний із Путіним і Кадировим — розмова з Преображенським

Це людина, пов’язана з кількома кримінальними угрупованнями. Важко сказати, яке саме з них є, скажімо так, центральним, але він товаришує, з одного боку, з колишнім керівником охорони Путіна, головою Росгвардії Віктором Золотовим. Росгвардія брала активну участь у бойових діях на початку повномасштабної агресії проти України і продовжує воювати в лавах російської армії на українській території й зараз.

До того ж, оскільки сам Віктор Золотов товаришує з Рамзаном Кадировим. Умар Кремльов також має стосунок до клану Рамзана Кадирова — хоча й не є його безпосередньою частиною, але загалом він, наскільки я розумію, дружить з усіма основними кавказькими кланами в оточенні Володимира Путіна.

Тобто ця людина досить тісно інтегрована в угруповання з оточення Путіна і насправді брала активну участь у громадському житті Росії — нехай і не як ключова фігура, а, скажімо, як спонсор чи співорганізатор певних акцій та заходів. І в цьому випадку він, по суті, вочевидь виконує роль «смотрящого» від Кремля за молодшим поколінням Трампа.

— Процитую Беттіну Андерсон, тепер уже законну дружину Дональда Трампа-молодшого. Вона написала так: «Наш дорогий друг Умар дуже щедро організував для нас два неймовірні святкові вечори після нашого весілля. Це був дуже щедрий весільний подарунок від друга, за який ми були й залишаємося неймовірно вдячними». Також вона зазначила, що «на жаль, таку особисту й радісну подію можуть витлумачити як щось політичне чи зловісне — просто через те, ким є ця людина або звідки вона родом; дружба не обов’язково має політичне підґрунтя», — написала вона, наголосивши, що «жодної змови не існує». Як на вашу думку, наскільки наївною тут виглядає Беттіна Андерсон? Чи можна припустити, що людина, яка має настільки тісні зв’язки з Кремлем або кавказькими кланами, лояльними до кремлівського диктатора Путіна, просто з доброї волі готова орендувати острів на Багамах на два дні, аби Дональд Трамп-молодший, син президента США, міг гарно відсвяткувати своє весілля?

— Почнімо, так би мовити, з кінця. Родина Трампа вже багато років спростовує звинувачення у зв’язках із таким собі [Джеффрі] Епштейном (мільярдером, другом президентів і світової еліти, засудженим за сексуальне насильство над неповнолітніми — Ред.), який за життя був причетний… Він помер за дивних обставин у в’язниці; дехто вважає, що його вбили. Так от, він був причетний до проституції, торгівлі людьми та організації сексуального насильства.

Величезна кількість представників американської еліти, зокрема Дональд Трамп, товаришували з ним, їздили до нього на острів і зустрічалися з дівчатами, яких він пропонував. Серед цих дівчат було чимало вихідців із Росії. Деякі з них досі фігурують у цій кримінальній справі.

Неможливо уявити, що хтось із родини Дональда Трампа в широкому розумінні цього слова — включно з дружиною його сина — може про це не знати. Відповідно, ми явно маємо справу не з наївністю, а, безумовно, із безсоромністю. Адже всім чудово зрозуміло, що син Дональда Трампа, як і будь-який інший член його родини, належить до найближчого оточення президента США. А будь-які подарунки такого масштабу в той час, коли Дональд Трамп обіймає посаду президента США, за американським законодавством, найімовірніше, були б кваліфіковані як хабарі.

Якби не було величезної кількості випадків, коли Дональд Трамп сам заперечував отримання хабарів… Адже він, по суті, брав хабарі безпосередньо, отримуючи кошти до свого виборчого штабу чи виборчого фонду від найбільших компаній, бізнесменів тощо.

Тобто, на жаль, за часів Дональда Трампа-старшого вчинок Дональда Трампа-молодшого стає для Сполучених Штатів радше нормою, ніж винятком. Тому, загалом, це навряд чи когось здивує: щедрий друг надав допомогу.

Суть у тому, що щедрі друзі з Російської Федерації надавали допомогу Дональду Трампу та наближеним до нього людям, починаючи ще з етапу підготовки до виборів 2016 року. Протягом тривалого часу виявляли російські сліди. Згодом тих, кого викривали, звільняли, а під час другого терміну Дональда Трампа проти них порушували кримінальні справи. Утім, цілком очевидно, що Кремль протягом багатьох років усіма можливими способами й через неофіційні канали намагається максимально наблизитися до Дональда Трампа-старшого, щоб вплинути на нього, його родину та найближчих радників.

Тож цілком очевидно, якою була мета в цьому випадку. Йдеться про групу російських бізнесменів; американські розслідувачі пишуть, що вони навіть не спілкувалися англійською з присутніми на цьому весіллі. Вони трималися окремо, розмовляли між собою російською і, ймовірно, обговорювали саме те, що ми зараз обговорюємо з вами: як вони звітуватимуть у Москві про те, наскільки вдало вклали кошти в це весілля.

— Кремльов — це ж не справжнє прізвище цієї людини, він узяв його пізніше. Навіть сам вибір прізвища може багато про що свідчити. Якщо повернутися до ролі, яку Дональд Трамп відіграє в так званих переговорах між Росією та Україною… Ми бачили його заяву про те, що Росія й Україна нібито домовилися не завдавати ударів по енергетичних об'єктах одна одної. Це було спростовано вже цієї ночі: Україна вдарила по Сизранському нафтопереробному заводу, а Росія, наскільки я розумію, завдала ударів по енергетичних об'єктах на території України. Зокрема, у Києві було атаковано дві АЗС. Утім, якщо розглядати це в контексті того весілля та щедрого подарунка від людини на ім'я Умар Кремльов; якщо згадати ваші слова про острів Епштейна й постійні спроби Кремля зблизитися з чинним президентом США — як нам оцінювати його в ролі переговірника? Чи варто нам остаточно зняти рожеві окуляри щодо Дональда Трампа-старшого?

— Я гадаю, що вже давно ніхто, звісно, не дивиться на Дональда Трампа-старшого крізь рожеві окуляри.

Якщо на початку так званого переговорного процесу в когось і були певні ілюзії, вони досить швидко розвіялися. Люди зрозуміли, що Дональд Трамп і його найближчі на той момент радники — а це переважно такі самі, вибачте, «рішали», як і кремлівські, тільки з американського боку (на кшталт Стіва Віткоффа чи нью-йоркських девелоперів, замішаних у сумнівних, м’яко кажучи, оборудках із нерухомістю, але які не мають ані найменшого уявлення про дипломатію та міжнародні переговори), — мали лише одну мету: якнайшвидше досягти бодай якоїсь угоди, абсолютно неважливо якої. Саме таку угоду, про що я кажу вже півтора року, Дональд Трамп прагне представити американським виборцям і Конгресу, щоб відзвітувати про нібито завершення ще однієї війни.

При цьому їм здається, що найпростіший спосіб — це натиснути на слабшого гравця, тобто на Україну. Джаред Кушнер, зять Дональда Трампа, також нещодавно майже відверто озвучив їхнє бачення ситуації: на їхню думку, якби Україна погодилася на російські умови щодо відмови від територій, мирну угоду вже було б підписано, але, на жаль, Україна не погоджується, і мирної угоди немає.

Тобто, простіше кажучи, — угода про капітуляцію. Але це, звісно, не переговори й не компроміс, а цілком однозначно військовий ультиматум, який не дає жодних гарантій того, що бойові дії не продовжаться після того, як Україна здасть потужні укріплені райони.

Відповідно, Дональд Трамп, цілком очевидно, займає тут не посередницьку позицію: значною мірою — я б сказав, відсотків на 75 — він відстоює радше російську точку зору. Проте він усе ж таки має власні інтереси. І про це важливо не забувати, коли його критикують.

Дональду Трампу потрібно завершити цю війну. Якщо він вважатиме, що Росія слабша — а відносно нещодавно був такий момент, коли американська дипломатія почала поводитися дещо інакше, — він почне тиснути на Росію.

Але поки що він вважає, що в Росії все краще. Тут питання в тому, як його інформують і хто є його радниками. На жаль, це окрема розмова. Але так чи інакше, він тиснутиме насамперед на Україну.

Тож зараз, коли він знову відновив цю імітацію — по суті, переговорів, — зрозуміло, що в нього є дуже простий інтерес. Наближаються вибори в США, призначені на 3 листопада. Він перебуває на межі поразки — точніше, його Республіканська партія. Причому ще нещодавно йшлося про можливу поразку на виборах до нижньої палати Конгресу, а тепер говорять і про ризик програшу на виборах до Сенату; відповідно, йому терміново потрібні позитивні новини.

Він загруз в іранському питанні, і найближчим часом там не передбачається жодних позитивних новин. Він намагається генерувати позитивні новини щодо сектору Гази та всього, що пов’язано з Ізраїлем, але й там справи йдуть не надто успішно, оскільки його інтереси — укласти мир за будь-яку ціну — нині розходяться з інтересами ізраїльської влади, яка готується до власних виборів. Зрештою, він знову переключився на Україну, привернув до неї увагу та сформував новий порядок денний. Він створив ситуацію, в якій і Україна, і Росія вдають, що беруть участь у переговорах.

Росія, вочевидь, зовсім не збирається припиняти бойові дії і, радше, готується до нової ескалації, проте готова зачекати до 3 листопада — коли Трампу стане байдуже, — аби не потрапити під нові американські санкції. Україна ж, своєю чергою, також змушена вдавати згоду з будь-якими пропозиціями американців за умови, що на них погодиться й Росія.

Тож обидві сторони цієї війни — агресор і жертва — змушені грати в цей спектакль, оскільки Дональд Трамп усе ж залишається президентом найбільшої та найвпливовішої країни світу.

— А як на вашу думку, звідки взялася ця теза про те, що нібито після так званих виборів до Держдуми з’явиться, відкриється «вікно можливостей» для якихось нових переговорів? В Україні, гадаю, ніхто в це не вірить, проте цю тезу повторюють. Здається, вона навіть лунала з російського боку в тій чи іншій формі — можливо, від речника Путіна Дмитра Пєскова. Звідки це взагалі може братися? Який тут зв’язок?

— Головна проблема полягає в тому, що є чимало людей, яких російська пропаганда переконала, ніби вибори є певним поворотним моментом для Росії. Йдеться про цей цілковито імітаційний електоральний спектакль, який не має жодного стосунку до волевиявлення народу, під час якого нікого не обирають і на якому категорично не порушується головна тема, що, власне, безперечно хвилює більшість населення Росії, — а саме продовження агресії проти України.

Утім, ці вибори нібито стають певною точкою біфуркації: до них — одне, а після них — зовсім інше. Кремлівська пропаганда протягом усього літа поширювала через різноманітні псевдоджерела зливи на цю тему. Цілком очевидно, що те саме вони розповідають Дональду Трампу — чи, точніше, його переговірникам: мовляв, «зараз, ви ж розумієте, у нас вибори; у вас вибори — і в нас вибори». Порівняймо, так би мовити, і посміймося: вибори в США та вибори в Російській Федерації. «Ми нічого не можемо робити до виборів. Ні, у нас тут дуже важливі вибори, Єдина Росія має перемогти; ви ж розумієте — змагальний електоральний процес».

Ну, а після виборів ми можемо поговорити. У нас тут, щоправда, запланована мобілізація. Ми всіляко даємо зрозуміти, що можемо її провести: заперечуємо це й водночас лякаємо нею, та й узагалі останнім часом розмахуємо ядерною бомбою. Але якщо ви сядете з нами за стіл переговорів і при цьому спробуєте нав’язати нашу точку зору в Україні, то ми — так і бути — нічого цього не робитимемо й підемо на переговори з вами, щойно звільнимося після наших виборів.

Гадаю, приблизно так виглядає ця логічна конструкція, яку вони впарюють — скажімо прямо — американським переговірникам.